справа № 243/2187/24
провадження 1-кп/243/594/2024
Іменем України
16 жовтня 2024 року
Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції на підставі наказу голови суду № 29 «Про впровадження дистанційної роботи Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 10.05.2022 року» кримінальне провадження № 22022050000001349 від 14.06.2022 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов'янськ Донецької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України,-
В провадженні Слов'янського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України.
В судовому засіданні прокурор звернувся до суду з клопотаннями про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , на обґрунтування вимог зазначивши, що останній обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, за який передбачено покарання до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. Обґрунтованість підозри підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами. Вказав на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме, на можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Оскільки наявні факти порушення обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді застави, просив продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
Захисник та обвинувачений заперечували проти заявленого клопотання.
Заслухавши думку осіб, що беруть участь по справі, дослідивши надані матеріали, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, покарання за яке передбачено санкцією статті у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої, а також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 КК України, покарання за яке передбачено санкцією статті у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.
Згідно ст. 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
З огляду на вищевказане, суд зазначає, що проголошуючи «право на свободу», стаття 5 передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена свободи. Позбавлення свободи не обмежується класичним випадком тримання під вартою після арешту або засудження, а може мати багато інших форм (Guzzardi проти Італії, § 95). Для того, щоб визначити, чи було особу «позбавлено свободи» у значенні статті 5, відправною точкою повинна бути її конкретна ситуація, і необхідно враховувати ряд критеріїв, таких, як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації відповідного заходу (Guzzardi проти Італії, § 92; Medvedyev і Інші проти Франції, § 73; Creangг проти Румунії, § 91). Зобов'язання брати до уваги «різновид» і «спосіб імплементації» згаданого заходу дозволяє Суду враховувати особливий контекст і обставини, притаманні іншим обмеженням, ніж класичне ув'язнення в тюремній камері. Важливим фактором, який слід брати до уваги, є контекст, в якому цей захід застосовується, оскільки в сучасному суспільстві нерідко трапляються ситуації, коли громадськість може бути покликана змиритись з обмеженнями свободи пересування або особистої свободи задля загального блага (Nada проти Швейцарії, § 226; Austin і Інші проти Сполученого Королівства. Поняття позбавлення свободи за змістом статті 5 § 1 містить як об'єктивний елемент поміщення людини у певний обмежений простір на значний період часу, так і додатковий суб'єктивний елемент, який полягає в тому, що людина не давала чинної згоди на таке поміщення (Storck проти Німеччини, § 74; Stanev проти Болгарії, § 117). Право на особисту свободу є занадто важливим в демократичному суспільстві, тому людина повинна мати можливість скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, навіть якщо вона, можливо, сама дозволила взяти себе під варту, особливо, якщо ця людина не має достатньої дієздатності для того, щоб погодитись або не погодитись із запропонованими діями (H.L. проти Сполученого Королівства, § 90; Stanev проти Болгарії.
Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, перелік яких надано у зазначеній статті.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання неможливості виконання завдань кримінального провадження, передбачені ст. 177 КПК.
Європейський суд з прав людини в рішенні по справі "Нечипорук і Йонкало проти України" в пункті 175 зазначив, що термін "обґрунтована підозра" означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
У відповідності до п.п. 61,62 Рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.
Суд зазначає, що суспільний інтерес у справі полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а тому слід забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальним ризикам, які можуть наступити в разі зміни запобіжного заходу, а саме переховування від суду з метою уникнення покарання, можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_5 обвинувачуються зокрема у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, максимальне покарання за яке передбачено у вигляді восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої, а тому розуміючи тяжкість та невідворотність покарання, у разі встановлення в судовому порядку його вини може переховуватися від суду.
У разі застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, неможливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне, об'єктивне та всебічне встановлення істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доцільність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, на підставі ч.4 ст. 183 КПК України, вважає за необхідне не визначити обвинуваченому розмір застави, враховуючи факти порушення останнім умов такого запобіжного заходу, що обирався в його відношенні раніше в межах даного кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 392, 395 КПК України, суд -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України, дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державні установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» на строк 60 (шістдесят) днів, тобто, до 14.12.2024 року включно.
Підстав для визначення застави обвинуваченому не вбачається.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду, обвинуваченим протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, а іншими учасниками судового розгляду, в той же строк з дня її проголошення.
Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 16.10.2024 року.
Головуючий суддя ОСОБА_1