15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 754/13969/23
провадження № 61-5286св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне агентство України з питань кіно,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Денисюк Надією Олександрівною, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року у складі судді Грегуль О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., Мельника Я. С.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного агентства України з питань кіно (далі - Держкіно) про визнання контракту укладеним.
Позов мотивовано тим, що наказом від 21 грудня 2022 року за № 177 Держкіно оголосило конкурс на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (далі - Довженко-Центр), повідомивши про початок конкурсу в цей же день, 21 грудня 2022 року, на своєму вебсайті.
20 січня 2023 року відповідач оприлюднив оголошення про склад конкурсної комісії та документ під назвою «Умови праці керівника державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка».
Позивачка взяла участь у вказаному конкурсі і за рішенням конкурсної комісії вона була визнана його переможцем згідно протоколу від 06 лютого 2023 року № 3.
20 лютого 2023 року Держкіно направило позивачці листа № 269/5/11-23, у якому пропонувало для підписання контракту прибути до будівлі Держкіно 21 лютого 2023 року об 13 год. 00 хв.
Позивачка вперше ознайомилась із пропонованою Держкіно редакцією контракту 21 лютого 2023 року, а 08 березня 2023 року направила на адресу відповідача листа, до якого був доданий складений нею протокол розбіжностей з пропозиціями до проекту контракту і їх обґрунтуванням.
10 квітня 2023 року Держкіно листом № 626/5/11-23 повідомило позивачку про результати розгляду її пропозиції та направило їй нову редакцію контракту, при цьому Держкіно відхилило майже усі пропозиції до змісту контракту, виправивши лише декілька технічних помилок.
Враховуючи те, що сторони не змогли узгодити взаємно прийнятних умов контракту, у травні 2023 року позивачка звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом щодо визначення умов контракту.
Ухвалою від 13 вересня 2023 року Господарський суд м. Києва закрив провадження у справі, роз'яснивши позивачці, що її спір належить вирішувати у порядку цивільного судочинства.
ОСОБА_1 зазначила, що станом на день її звернення із цим позовом до суду вона та Держкіно так і не уклали контракту, а відповідач не призначив її на посаду генерального директора Довженко-Центру. Будь-яких інших перемовин чи листувань між ними з цього приводу після квітня 2023 року не відбувалося.
Позивачка у позові посилалась на те, що законодавство встановлює обов'язок органу управління державного закладу культури укласти контракт з особою, яка перемогла на конкурсі на посаду керівника такого закладу. У даній справі орган управління (Держкіно) ініціював укладання контракту з позивачкою, але сторони не змогли визначити його взаємно погоджені умови. Відтак, між сторонами існує спір стосовно умов, на яких позивачка має бути призначена на посаду керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» і які мають бути зафіксовані у відповідному контракті.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд захистити її права у спосіб визнання укладеним контракту між нею і Держкіно, а також просила безпосередньо визначити зміст такого контракту у запропонованій нею редакції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для їх задоволення, оскільки відсутня обопільна згода щодо умов контракту, однак ця можливість не втрачена.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 квітня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Денисюк Н. О. в системі «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.
В касаційній скарзі заявниця просить суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу від 06 травня 2024 року Держкіно просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюк Н. О. залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
30 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, щонаказом від 21 грудня 2022 року за № 177 Держкіно оголосило конкурс на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», повідомивши про початок конкурсу в цей же день, 21 грудня 2022 року, на своєму вебсайті.
20 січня 2023 року відповідач оприлюднив оголошення про склад конкурсної комісії та документ під назвою «Умови праці керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», який сформований на підставі положень Статуту Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (зокрема, частини 9.5), а також відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року № 597, та постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств».
06 лютого 2023 року протоколом № 3 засідання конкурсної комісії для здійснення добору на посаду керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» ОСОБА_1 було визнано переможцем у оголошеному відповідачем конкурсному доборі і відповідно до статті 12-5 Закону України «Про культуру» рекомендовано Держкіно укласти контракт з ОСОБА_1 до 21 лютого 2023 року.
20 лютого 2023 року Держкіно направило позивачці листа № 269/5/11-23, у якому пропонувало для підписання контракту прибути до будівлі Держкіно 21 лютого 2023 року о 13 год. 00 хв.
Позивачка ознайомилась із запропонованою Держкіно редакцією контракту 21 лютого 2023 року, того ж дня вона отримала листа Держкіно від 21 лютого 2023 року № 288/5/11-23, до якого була додана ця редакція.
08 березня 2023 року позивачка направила на адресу Держкіно листа, до якого був доданий протокол розбіжностей з пропозиціями до проекту контракту і їх обґрунтуванням.
10 квітня 2023 року Держкіно листом № 626/5/11-23 повідомило позивачку про результати розгляду її пропозиції та направило їй нову редакцію контракту.
Судами також встановлено, що станом на час подання позову та на час вирішення спору контракт між позивачкою і відповідачем не укладений.
Встановлено, що причиною не укладення контракту між позивачем і відповідачем є те, що ОСОБА_1 не бажає укладати контракт у редакції, запропонованій відповідачем, а відповідач не бажає укладати контракт у редакції, запропонованій позивачкою.
До позовної заяви ОСОБА_1 долучено у вигляді таблиць редакцію спірного контракту із викладеними у ньому пунктами, запропонованими відповідачем, та пропозиціями позивачки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
В поданому до суду позові ОСОБА_1 просила визнати укладеним контракт між нею і Держкіно, а також просила безпосередньо визначити зміст такого контракту у запропонованій нею редакції.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.
Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов'язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов'язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.
Системний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що трудовий контракт є угодою виключно між роботодавцем та працівником.
Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про культуру» керівники державних та комунальних закладів культури призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту за результатами конкурсу.
Згідно частини п'ятнадцятої статті 21-5 Закону України «Про культуру» керівник органу управління зобов'язаний призначити переможця конкурсу керівником державного закладу культури не пізніше двох місяців з дня оголошення конкурсу. Підставою для видання наказу про призначення керівника державного закладу культури є підписання контракту. Істотні умови контракту публікуються на офіційному веб-сайті органу управління не пізніше наступного дня після його підписання.
Судами встановлено, щонаказом від 21 грудня 2022 року за № 177 Держкіно оголосило конкурс на зайняття посади керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», повідомивши про початок конкурсу в цей же день, 21 грудня 2022 року, на своєму вебсайті.
20 січня 2023 року відповідач оприлюднив оголошення про склад конкурсної комісії та документ під назвою «Умови праці керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», який сформований на підставі положень Статуту Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» (зокрема, частини 9.5), а також відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року № 597, та постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств».
06 лютого 2023 року протоколом № 3 засідання конкурсної комісії для здійснення добору на посаду керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» ОСОБА_1 було визнано переможцем у оголошеному відповідачем конкурсному доборі і відповідно до статті 12-5 Закону України «Про культуру» рекомендовано Держкіно укласти контракт з ОСОБА_1 до 21 лютого 2023 року.
20 лютого 2023 року Держкіно направило позивачці листа № 269/5/11-23, у якому пропонувало для підписання контракту прибути до будівлі Держкіно 21 лютого 2023 року о 13 год. 00 хв.
Позивачка ознайомилась із запропонованою Держкіно редакцією контракту 21 лютого 2023 року.
08 березня 2023 року позивачка направила на адресу Держкіно листа, до якого був доданий протокол розбіжностей з пропозиціями до проекту контракту і їх обґрунтуванням.
10 квітня 2023 року Держкіно листом № 626/5/11-23 повідомило позивачку про результати розгляду її пропозиції та направило їй нову редакцію контракту, з якою ОСОБА_1 не погодилась.
З огляду на викладене обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про відсутність правових підстав для визнання укладеним в судовому порядку контракту поза волевиявленням однієї із сторін контракту, який сторонами або однією із сторін не підписується з підстав відсутності такого волевиявлення на його укладення.
При цьому, із матеріалів справи убачається, що положення частини п'ятнадцятої статті 21-5 Закону України «Про культуру» відповідачем не порушені, оскільки позивачка як переможець конкурсу відмовляється укладати контракт (строковий трудовий договір) на запропонованих умовах, відображених, зокрема в «Умовах праці керівника Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» при оголошенні конкурсу.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюк Н. О. про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду
Підстави та порядок передачі справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначені статтями 403, 404 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюк Н. О. про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні цього клопотання.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюк Надії Олександрівни про передачу справи на розгляд об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Денисюк Надією Олександрівною, залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов