15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 686/12543/22
провадження № 61-3576св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 січня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційногосуду від 23 лютого 2023 року у складі колегії суддів Ярмолюка О. І., Грох Л. М., Янчук Т. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Короткий зміст заявлених вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Позов мотивувала тим, що вона є власником частини житлового будинку на АДРЕСА_1 . Інша частина цього будинку за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 .
Протягом 2020-2021 років ОСОБА_2 здійснив самочинну реконструкцію своєї частини будинку, що призвело до руйнування належного позивачу об'єкта нерухомого майна. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 житло позивача потребує ремонту, крім того вона зазнала душевних страждань.
За таких обставин ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 366 511 грн майнової шкоди та 50 000 грн моральної шкоди.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала суду заяву про забезпечення позову посилаючись на те, що існує реальна загроза відчуження ОСОБА_2 свого майна з метою ухилення від сплати коштів на відшкодування шкоди, а це у свою чергу, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист порушених прав позивача.
ОСОБА_1 просила суд накласти арешт на належні ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:01:007:0057, яка розташована на АДРЕСА_2 та приміщення загальною площею 505,8 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_3 до прийняття рішення та набрання ним законної сили у справі № 686/12543/22.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 09 січня 2023 року, яку Хмельницький апеляційний суд постановою від 23 лютого 2023 року залишив без змін, заяву про забезпечення позову задовольнив та наклав арешт на вказане нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 .
Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
10 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що застосований судом захід забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами. Матеріали справи не містять доказів існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та ускладнення ефективного захисту порушеного права позивача. Арештоване майно не є предметом спору та використовується відповідачем у підприємницькій діяльності, а його вартість значно перевищує ціну позову. Також суд першої інстанції постановив невмотивовану ухвалу про забезпечення позову та не взяв до уваги інтереси власника майна.
Доводи інших учасників справи
У квітні та травні 2023 року ОСОБА_1 надсилала відзиви на касаційну скаргу, проте вказані відзиви були повернуті ухвалами Верховного Суду від 24 квітня 2023 року та від 11 травня 2023 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , інша частина цього будинку належить ОСОБА_2 .
Між сторонами виник спір з приводу спричинення ОСОБА_1 шкоди у зв'язку з пошкодженням її нерухомого майна. Предметом заявленого позову є зобов'язання ОСОБА_2 з відшкодування ОСОБА_1 366 511 грн майнової шкоди та 50 000 грн моральної шкоди.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що існує реальна загроза відчуження відповідачем належного йому майна, а невжиття заходу забезпечення позову ОСОБА_1 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи ефективний захист і поновлення порушених прав позивача.
Відповідно до вказаного, суди обґрунтовано дійшли до висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно, оскільки у випадку його відчуження це може ускладнити або унеможливити виконання судового рішення.
При цьому визначений судом спосіб обтяження майна є співмірним із заявленими вимогами.
Таким чином, суди при ухваленні рішення про застосування заходів забезпечення позову врахували всі ці фактори, щоб забезпечити ефективний і справедливий захист прав позивача, одночасно мінімізуючи потенційні негативні наслідки для всіх сторін.
Крім того, за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2024 року скасовано заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 09 січня 2023 року в частині арешту земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:01:007:0057 площею 505,8 кв. м, що на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2011870768101, та приміщення загальною площею 505,8 кв. м, що на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 1647796268101, які належать на праві власності ОСОБА_2 .
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Скасування оскаржуваних судових рішень у цьому випадку не відповідатиме принципу юридичної визначеності та матиме наслідком «скасування заради скасування».
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 січня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційногосуду від 23 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров