11 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 686/10334/24
провадження № 61-13228ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, про стягнення моральної шкоди,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, про стягнення одного квадрильйона гривень моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду у справі № 2270/14181/11.
Позов мотивовано тим, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 зобов'язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у його паспорт громадянина України, який видати йому на руки. Вказане рішення суду не виконано, внаслідок чого йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив в один квадрильйон гривень.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку із порушенням його права на справедливий суд, внаслідок невиконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року в справі №2270/14181/11.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано та матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі прокуратури України.
Також апеляційний суд виходив із того, що законом не встановлено обов'язку відшкодовувати моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, а у цій справі через тривале невиконання судового рішення, яке вже виконане у 2018 році, неодноразово, враховуючи що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), таку шкоду вже було стягнено (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі №686/29071/21).
27 вересня 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв'язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21, від 08 червня 2022 року у справі № 686/4032/21 (61-19006св21).
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Судами встановлено, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який йому видати на руки.
На підставі вказаного рішення, 11 червня 2012 року суд видав виконавчий лист № 2270/14181/11, який перебував на виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області (виконавче провадження № НОМЕР_1).
Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 05 жовтня 2012 року замінив у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 боржника - Хмельницький міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області на Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області.
Постановою державного виконавця від 28 грудня 2018 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2270/14181/11, виданого 11 червня 2012 року Хмельницьким окружним адміністративним судом, закінчено на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон про виконавче провадження).
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року у справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року (провадження № 61-2846св21) рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишено без змін.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За положеннями статті 129-1 Конституції України обов'язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади
і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження згідно зі статтею 1 Закону про виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону про виконавче провадження).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади майнової та моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 405/500/18 вказав на те, що лише факт тривалого невиконання рішення суду та дії/бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між невиконанням/несвоєчасним виконанням рішення суду та завданою шкодою.
У справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою. При цьому саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій органу Державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями посадових осіб Державної виконавчої служби та завданою шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди (постанови Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19).
Статтями 12 та 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь?які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Частиною першою статті 89 ЦПК України також встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач у розглядуваній справі не довів наявності правових підстав для покладення на державу в особі Верховного Суду цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Також, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачу відшкодовано моральну шкоду, завдану внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, через тривале невиконання судового рішення, враховуючи що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), таку шкоду вже було стягнено (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 686/29071/21).
Верховний Суд погоджується з висновками судів, що відповідають практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, про те, що ОСОБА_1 реалізував у провадженні № 686/8422/20 право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення.
Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (висновки у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2023 року у справі № 686/13017/22, від 18 серпня 2023 року у справі № 686/10621/22, від 13 липня 2023 року у справі № 686/13391/22, від 22 листопада 2022 року у справі № 686/28957/21-ц, від 07 вересня 2022 року у справі № 686/19070/21).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що невиконання рішення суду свідчить про неповноту виконавчих дій є підставою відшкодування завданої таким невиконанням моральної шкоди; відповідач не спростував факт невиконання ним рішення суду та презумпцію вини у настанні негативних наслідків для стягувача; суди безпідставно поклали тягар доказування спричинення шкоди на нього; єдиним належним доказом виконання рішення суду та припинення триваючого правопорушення є вручення йому паспорта серії НОМЕР_2, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Доводи заявника про те, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 та від 08 червня 2022 року № 686/4032/21, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У справі № 686/8422/20 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 11 000 000 000 грн.
У справі № 686/13784/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 30 000 000 000 грн за період з 05 червня 2021 року по 07 червня 2021 року.
У справі № 686/4032/21 розглядався позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої умисним невиконанням рішення суду посадовими та службовими особами відповідача у справі № 2270/14181/11 у розмірі 21 000 000 000 грн за період з 09 лютого 2021 року по 15 лютого 2021 року.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
У цій справі заявником не доведено та судами попередніх інстанцій не встановлено наявності складових цивільно-правової відповідальності відповідача як представника держави України, на відміну від встановлення таких складових у справах № № 686/13784/21, 686/8422/20, 686/4032/21, правовідносини у зазначених справах не є подібними до справи № 686/14737/21.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Інші доводи касаційної скарги на висновки суду не впливають.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора, про стягнення моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко