Справа № 369/10583/24
Провадження № 2-о/369/459/24
08.10.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Херенковій К.К.,
за участю:
представника заявника ОСОБА_1 ,
заявника ОСОБА_2 ,
заінтересованої особи ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали цивільної справи № 369/ 10583/24 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Бучанський районний ТЦК та соціальної підтримки, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,-
У червні 2024 року заявник ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Заяву обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю в період з 01 вересня 2007 року по 01 липня 2018 року, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, та не перебувають на даний час.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 , про що 27 листопада 2012 року складено відповідний актовий запис № 634.
Як зазначає заявник, весною 2018 року стан здоров'я ОСОБА_3 погіршився, залишати дитину ОСОБА_4 з матір'ю було небезпечно для здоров'я і життя малолітньої дитини.
Встановлення факту самостійного виховання дитини заявнику необхідне для отримання відстрочки від мобілізації.
Син заявника, ОСОБА_4 з 15 квітня 2019 року проживає з батьком за адресою АДРЕСА_1 . Мати дитини ОСОБА_3 постійно проживає на території іншої територіальної громади та не бере участі у вихованні та утримання свого сина, постійно з квітня 2019 року мешкає в АДРЕСА_2 . За місцем мешкання ОСОБА_3 також проходить стаціонарне лікування в Комунальному некомерційному підприємстві «Олександріївська психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради «з приводу шизоафективного розладу».
ОСОБА_3 хворіє і за станом здоров'я з об'єктивних причин не здійснює піклування про сина, та не проживає з сином.
З 30 травня 2023 року по 18 липня 2023 року перебувала на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Олександріївська психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» з шизоафективного розладу
27 липня 2023 року Борщагівською сільською радою Бучанського району Виконавчим комітетом було винесене рішення № 378/2 Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням було зазначено, що місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.
У зв'язку із викладеним, зважаючи на те, що на думку заявника він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, останній просив суд встановити факт самостійного виховання заявником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з 15 квітня 2019 року по даний час.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2024 року провадження у справі було відкрито в порядку окремого провадження із призначенням судового засідання.
03 жовтня 2024 року від заінтересованої особи ОСОБА_3 надійшли заперечення на заяву про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. У своїх запереченнях ОСОБА_3 зазначила, що заперечує проти задоволення вказаної заяви, оскільки доводи заявника не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що як мати дитини, вона приймає активну участь у його житті, постійно спілкується з ним, утримує та надає допомогу. Таким чином, звертає увагу суду на те, що факт відсутності матері у вихованні сина може бути підтверджений судом виключно у разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав, а не заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини. У зв'язку із чим просила залишити вказану заяву без розгляду.
У судовому засіданні заявник ОСОБА_2 та представник заявника - ОСОБА_1 заперечували проти доводів заінтересованої особи ОСОБА_3 по суті заяви. Підтримали подану заяву у повному обсязі та просили задовольнити.
У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_3 підтримала заперечення, які подавала до суду у повному обсязі, просила залишити заяву без розгляду.
У відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , про що 27 листопада 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис № 634 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).
Згідно Витягів з реєстру територіальної громади від 15 грудня 2023 року та 20 березня 2024 року, № 2023/010279072 та № 2024/002787250, відповідно, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 09 червня 2023 року, складеного провідними фахівцями соціальної роботи за дорученням ССД з метою визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Умови проживання були визнанні задовільними. Кімнати облаштовані меблями, для виховання та розвитку дитини є окрема кімната, окреме ліжко, шафа для речей, стіл для виконання завдань. Встановлено, що за цією адресою проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Згідно довідки № 09 від 04 червня 2024 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю Управляюча компанія «Альянс Сервіс», ОСОБА_2 , працює штукатуром в ТОВ Управляюча компанія «Альянс Сервіс» з 08 червня 2023 року по теперішній час.
Відповідно до характеристики з місця роботи, виданої Директором ТОВ Управляюча компанія «Альянс Сервіс» ОСОБА_6, ОСОБА_2 характеризується як відповідальний працівник, проявляє себе як професійний та грамотний фахівець.
Згідно довідки № 30 від 11 червня 2024 року, виданої начальником відділу забезпечення діяльності міської ради м. Знамянка Кіровоградської області Наталією БІЛІЧЕНКО, ОСОБА_3 з 17 квітня 2019 року проживає в АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки № 1198/01-13 від 05 червня 2024 року та № 578 від 26 грудня 2023 року виданої Комунальним некомерційним підприємством «Олександрійська психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувала на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Олександрійська психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» з 30 травня 2023 року по 18 липня 2023 року з приводу шизоафективного розладу і на даний час їй рекомендоване амбулаторне лікування.
Згідно характеристики учня 5-А класу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 05-04/190 від 04 червня 2024 року, виданої Ліцеєм № 41 Шевченківського району м. Києва, ОСОБА_5 зарекомендував себе здібним учнем, систематично працює над підвищенням свого інтелектуального рівня, відповідальний, пунктуальний, сумлінно ставиться до виконання громадських доручень, уважний до старших. Бере активну участь у житті класу та школи.
Згідно довідки № 05-04/189 від 04 червня 2024 року, виданої Ліцеєм № 41 Шевченківського району м. Києва ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується до класного керівника не звертається. Батько ОСОБА_2 займається вихованням сина, цікавиться його успішністю, приводить сина на позашкільні заходи, підтримує зв'язок з класним керівником, бере активну участь у житті класу.
Згідно довідки медичного центру ТОВ «Гармонія краси» від 10 червня 2024 року, виданої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 05 червня 2024 року дитина була на прийомі у лікаря без мами.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 378/2 від 27 липня 2023 року Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , вирішено: визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - гр. ОСОБА_2 .
Відповідно до частини 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
За частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини 2 статті 293 ЦПК України).
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
Частинами 1, 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими ж критеріями керувалася Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. Заявлені вимоги пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує та утримує дитину, і отриманням передбачених законодавством пільг, пов'язаних з набуттям вказаного статусу.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (далі - СК України; стаття 1).
У частині 1 статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені в статтях 150, 151 СК України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За вимогами частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
Водночас сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
У силу положень ЦК України в момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною 2 статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється в зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
У СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У частині 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Судом з матеріалів справи встановлено, що заявник просить установити факт самостійного виховання та утримання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною 1 цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини 4, 5 статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_2 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається наявність спору про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання та утримання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв'язку із чим заяву ОСОБА_2 слід залишити без розгляду.
Такі висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).
Керуючись статтями 2, 4, 19, 258-261, 263-264, 293, 294, 315 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, Бучанський районний ТЦК та соціальної підтримки, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без розгляду.
Роз'яснити заявнику, що він має право подати позов про встановлення вказаного факту на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали суду виготовлено 14 жовтня 2024 року.
Суддя: І.О. Фінагеєва