Справа № 357/13153/24
Провадження № 2-а/357/119/24
іменем України
14 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши в спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови, -
В вересні 2024 року адвокат Коннова Н.І. та ОСОБА_1 звернулися до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови, обгрунтовуючи наступним.
14 жовтня 2022 року інспектором СРПП ВПД № 2 Бердичівського РВП лейтенантом поліції Пилипчуком Миколою Васильовичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення БАД № 633093 про те, що він - ОСОБА_1 10 жовтня 2022 р. в 12.20 год. в смт. Ружин по вул. Київська під час повороту ліворуч здійснив рух зустрічною смугою, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП.
Цю постанову йому було вручено в той же день, він підписався за її отримання та сплатив штраф за даною постановою.
Після цього, в 2024 р. він звернувся до Територіального сервісного центру МВС 3242 у м. Біла Церква Київської області з приводу обміну посвідчення водія на право керування транспортним засобом (без складання іспитів) у зв'язку із закінченням терміну посвідчення водія.
В даному запиті йому було відмовлено, оскільки, як повідомили усно в ТСЦ МВС 3242, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 633093, він нібито був притягнутий не тільки за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП, а і за вчинення інших двох адміністративних правопорушень, що перешкоджає обміну посвідчення водія без складання іспитів.
Він надавав працівникам ТСЦ МВС 3242 вручену йому копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 633093, відповідно до якої він був притянутий за данною постановою лише за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Однак, це не переконало працівників ТСЦ МВС, а тому він звернувся до адвоката, яким був направлений адвокатський запит з питання надання інформації щодо притягнення його до адміністративної відповідальності 14.10.2022 р. за постановою БАД № 633093.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит отримано копію постанови БАД № 633093, з якої очевидно, що після того, як йому було вручено другий екземпляр даної постанови, було дописано в перший екземпляр ще два правопорушення, які він не вчиняв, а саме те, що він нібито був непристебнутий ременем безпеки та здійснив зупинку та стоянку ближче 30 м до пішохідного переходу, чим порушив п. 11. 6 2.3 (В) 2.4 15.9 та скоїв окрім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, ще й адміністративні правопорушення передбачені ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Насправді адміністративні правопорушення передбачені ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП він не вчиняв, справи щодо нього за ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП не розглядалися, копія постанови за ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП йому не вручалася.
Зазначену постанову в частині дописування адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП вважає незаконною і такою, що підлягає скасуванню, оскільки дописаних у постанові адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП він не вчиняв.
Просили поновити процесуальний строк на оскарження постанови БАД № 633093 по справі про адміністративне правопорушення. Визнати незаконною та скасувати постанову БАД № 633093по справі про адміністративне правопорушення від 14 жовтня 2022 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення і закрити справу ( а. с. 1-3 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 14 ) та матеріали передані для розгляду.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі ( ч. 2 ст. 171 КАС УКраїни ).
Ухвалою судді від 13.09.2024 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду та відкрито провадження у даній справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 23.09.2024 року ( а. с. 19-20 ).
23 вересня 2024 року розгляд справи було відкладено до 14.10.2024 року ( а. с. 23-25 ).
26 вересня 2024 року за вх. № 49951 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач ( представник ) просив ухвалити рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що у зв'язку з порушенням норм ПДР з боку позивача, поліцейським сектору реагування патрульної поліції ВПД № 2 Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області Пилипчуком М.В., винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. ч. 1, 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Факт керування водієм транспортним засобом та порушення останнім ПДР України, підтверджується відеозаписом з портативного реєстратора службового автомобіля працівників поліції. Враховуючи, що подія мала місце 14.10.2022, ГУНП в Житомирській області фактично позбавлене права виконати свій обов'язок, передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, так як відповідно до ч. 3 розділу VIII Інструкції № 1026, строк зберігання відеозаписів становить: 1) з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА, - 30 діб ( а. с. 28-32 ).
14 жовтня 2024 року позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, 14.10.2024 року за вх. № 53013 судом отримано заяву, яка підписана представником позивача ОСОБА_2 , в якій просила проводити судовий розгля даної справи без учаті позивача та його представника. Позов підтримують в повному обсязі та просили його задовольнити ( а. с. 35 ).
Відповідач ГУНП в Житомирській області в судове засідання свого представника не направив, звертаючись з відзивом на позовну заяву позивача, в прохальній частині просили розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача ГУНП в Житомирській області ( а. с. 32 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, суд вважає можливим розглянути дану адміністративну справу у їх відсутність.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється ( ч. 4 ст. 229 КАС України ).
Оскільки учасники справи в судове засідання, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Так, ухвалою судді від 13.09.2024 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк для звернення до суду з даним адміністративним позовом ( а. с. 19-20 ).
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Так, звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом, позивач зазначав, що 14 жовтня 2022 року інспектором СРПП ВПД № 2 Бердичівського РВП лейтенантом поліції Пилипчуком Миколою Васильовичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення БАД № 633093 про те, що він ОСОБА_1 , 10 жовтня 2022 р. в 12.20 год. в смт. Ружин по вул. Київська під час повороту ліворуч здійснив рух зустрічною смугою, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 122 КУпАП. Прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 штраф у розмірі 510 грн ( а. с. 4 ).
Вказану постанову йому було вручено в той же день, він підписався за її отримання та сплатив штраф за даною постановою, сплата штрафу підтверджується ( а. с. 5 ).
Позивач зазначав, що в 2024 році він звернувся до Територіального сервісного центру МВС 3242 у м. Біла Церква Київської області з приводу обміну посвідчення водія на право керування транспортним засобом (без складання іспитів) у зв'язку із закінченням терміну посвідчення водія, але йому було відмовлено, оскільки, як повідомили усно в ТСЦ МВС 3242, відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 633093, він нібито був притягнутий не тільки за порушення ч. 2 ст. 122 КУпАП, а і за вчинення інших двох адміністративних правопорушень, що перешкоджає обміну посвідчення водія без складання іспитів.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит ( а. с. 9 ), додано копію постанови БАД № 633093 ( а. с. 10 ).
В зазначеній постанові серії БАД № 633093 інспектором СРПП ВПД № 2 Бердичівського РВП лейтенантом поліції ОСОБА_3 зазначено, що 14 жовтня 2022 р. в 12.20 год. в смт. Ружин по вул. Київська під час повороту ліворуч водій ОСОБА_1 здійснив рух зустрічною смугою, був непристебнутий ременем безпеки та здійснив зупинку та стоянку ближче 30 м до пішохідного переходу, чим порушив п. 11. 6 2.3 (В) 2.4 15.9 та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП. Прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 штраф у розмірі 510 грн ( а. с. 10 ).
Просили скасувати вищезазначену постанову, в якій дописані адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки вказаних правопорушень ним не вчинялося.
Зазначені обставини, викладені в доданій з боку відповідача оскаржуваній постанові вказані і в листі відповідача, спрямованого адвокату про опрацювання адвокатського запиту ( а. с. 9 ).
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно п.1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 44-1, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга і третя статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1 - 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 184, 189-2, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до ч. 5 ст. 121 КУпАП порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ч. 1, ст. 251 КУпАП).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб'єкта владних повноважень.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Так, 26.04.2018 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження №К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356) вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. А для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до ст. 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Крім того, відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія. Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки (розділ III Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС від 18.12.2018 №1026).
До того ж, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018 року.
Отже, вчинення з боку позивача порушеннь, за що передбачена адміністративна відповідальність, такий доказ має бути обов'язково вказаний у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення зафіксоване як в автоматичному режимі так і не в автоматичному режимі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду в постанові від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17.
Не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
Як вбачається з копії постанови, надана на запит адвоката, серія БАД № 633093, яка складена інспектором СРПП ВПД № 2 Бердичівського РВП лейтенантом поліції ОСОБА_3 в якій зазначено, що 14 жовтня 2022 р. в 12.20 год. в смт. Ружин по вул. Київська під час повороту ліворуч водій ОСОБА_1 здійснив рух зустрічною смугою, був непристебнутий ременем безпеки та здійснив зупинку та стоянку ближче 30 м до пішохідного переходу, чим порушив п. 11. 6 2.3 (В) 2.4 15.9 та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, ч. 5 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КУпАП. Прийнято рішення застосувати до ОСОБА_1 штраф у розмірі 510 грн ( а. с. 10 ).
В свою чергу, оскаржувана постанова містить посилання на відеозапис правопорушень, яке воно зафіксовано у встановленому законом порядку, однак з боку відповідача доказів зазначеному не надано.
Отже, не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушеннь вимог ч.ч. 1, 2 ст. 122 КУпАП та ч. 5 ст. 121 КУпАП, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за вказане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
Так, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.
Тобто адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень (ч. 2 ст. 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395.
Пунктом 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 визначено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. (далі - Інструкція № 1395)
Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Натомість, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 633093 від 14.10.2022 року, якою позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, копія якої додана позивачем, не містить в собі інших правопорушень, окрім того, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Однак, в постанові серії БАД № 633093, копія якої була надана відповідачем на запит адвоката, окрім притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, вказано інші порушення вчинені з боку позивача, за що відповідно передбачалась відповідальність за ч. 1 ст. 122 та ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Тобто в Україні діє презумпція невинуватості, яка підлягає застосуванню також у справах про адміністративні правопорушення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, згідно з якою в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Сама ж по собі наявність такої постанови, яка надана відповдачем на запит адвоката серії БАД № 633093 не підтверджує факт вчинення позивачем адміністративних правопорушень та не є таким доказом.
Саме до такого висновку дійшов Верховноий Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.04.2018 року у справі №338/1/17.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.
В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.
Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
Докази мають велике значення для правильного вирішення справи, оскільки саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Всупереч вказаним вимогам, матеріали спрваи не містять документи, що підтверджують вчинення позивачем вищевказаних адміністративних правопорушень, зазначених відповідачем в постанові серії БАД № 633093 від 14.10.2022 року, що в свою чергу, свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови (постанова Верховного Суду України від 23.10.2019 у справі N 357/10134/17).
При цьому Верховний суд у постанові від 22.07.2019 у справі №757/2757/16-а зазначив, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.
В свою чергу, позивач не погоджується з постановою БАД № 633093 по справі про адміністративне правопорушення від 14 жовтня 2022 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122, ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, просить суд скасувати її і закрити справу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оскільки відповідач не довів правомірності прийняття оскарженого рішення, а також той факт, що отримана позивачем на місці складання постанова відрізняється від постанови, яку було отримано позивачем на запит адвоката, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд дійшов висновку, що з урахуванням положень ст. 247 КУпАП, провадження у справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За визначенням ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків ( стаття 72 КАС Ураїни ).
Згідно ч. 3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оцінивши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова серії БАД № 633093 від 14.10.2022 року підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за ч. ч. 1, 2 ст. 122 КУпАП та ч. 5 ст. 121 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 55 Конституції України, ст. 2, 5, 6-10, 14, 20 77, 90, 122, 132, 139, 159, 205, 229, 241-246, 255, 268, 286, 295 КАС України, ст. ст. 7, 9, 247, 251, 252, 287-289, 291-294 КУпАП, Законом України «Про Національну поліцію», суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови, - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 633093 від 14 жовтня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. ч. 1, 2 ст. 122 КУпАП та ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , - закрити.
Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 286 КАС України можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Головное управління Національної поліції в Житомирській області (адреса місцезнаходження: 10008, м. Житомир, вул. Старий Бульвар, буд. 5/37, ЄДРПОУ: 40108625 ).
Повний текст судового рішення складено 14 жовтня 2024 року.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов