Справа № 169/839/24
Провадження № 2/169/307/24
15 жовтня 2024 року селище Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі
головуючого Тітівалова Р.К.,
з участю
секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про звільнення майна з-під арешту,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про звільнення майна з-під арешту.
Позов мотивований тим, що відповідно до постанови про порушення кримінальної справи від 31 серпня 2011 року начальника СВ податкової міліції ДПА у Волинській області Бляшука В.Й. в рамках кримінальної справи накладений арешт на його майно. Постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Стамбульського Д.С. від 04 листопада 2011 року кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України, зокрема стосовно нього, закрита у зв'язку з відсутністю в його діях зазначених складів злочинів.
Станом на час звернення з позовом до суду арешт на майно не скасований.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 314485405 від 08 листопада 2022 року суб'єктом обтяження є СВ ПМ ДПА у Волинській області, предметом обтяження - все нерухоме майно.
Вказуючи, що кримінальна справа стосовно нього закрита, однак арешт на майно не знятий, то перебування належного йому майна під арештом позбавляє його можливості вільно володіти та розпоряджатися цим майном, позивач просив скасувати арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11689008, що був накладений постановою про порушення кримінальної справи від 31 серпня 2011 року, винесеною начальником СВ податкової міліції ДПА у Волинській області Бляшуком В.Й.
У судове засідання позивач не з'явився, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений (а. с. 36), 15 жовтня 2024 року подав до суду письмову заяву, в якій вказав, що позов підтримує з викладених у ньому підстав та просить розглядати справу без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує (а. с. 37).
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений (а. с. 35), про причини неявки суд не повідомляв, відзив на позов та клопотань не подавав.
Враховуючи, що в судове засідання всі учасники судового розгляду не з'явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд ухвалою від 15 жовтня 2024 року постановив проводити заочний розгляд справи.
Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є власником, зокрема, житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та іншого нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 314485405 від 08 листопада 2022 року (а. с. 13-16).
З матеріалів справи видно, що 31 серпня 2011 року постановою про порушення кримінальної справи, винесеною начальником СВ податкової міліції ДПА у Волинській області Бляшуком В.Й., накладений арешт на невизначене майно - все нерухоме майно ОСОБА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 314485405 від 08 листопада 2022 року суб'єктом обтяження є СВ ПМ ДПА у Волинській області, предметом обтяження - все нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 11689008 (а. с. 13-16).
Постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Волинській області Стамбульського Д.С. від 04 листопада 2011 року кримінальна справа за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України, зокрема стосовно позивача ОСОБА_1 , закрита у зв'язку з відсутністю в його діях складів зазначених злочинів (а. с. 9-12).
Представник позивача адвокат Романовський В.О. звертався до відповідача із запитами про надання копії постанови про порушення кримінальної справи від 31 серпня 2011 року, якою накладений арешт на майно позивача, та клопотанням про зняття арешту (а. с. 18, 20).
Відповідач листом від 20 грудня 2023 року залишив такі запити без задоволення у зв'язку з відсутністю матеріалів кримінальної справи (а. с. 19).
Відповідно до листа Державного архіву Волинської області матеріали запитуваної кримінальної справи на зберігання в Державний архів Волинської області не надходили (а. с. 21).
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не оспорював законність і обґрунтованість арешту майна, а лише посилався на порушення його прав як власника майна та обмеження його у праві користуватися належним йому майном через існування арешту, накладеного слідчим у кримінальній справі, провадження в якій закрите.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Відповідно до статті 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного Кримінального процесуального кодексу України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зокрема, згідно із статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Після закриття кримінальної справи (в тому числі у зв'язку із скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод головному обов'язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.
Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Проте, положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.
Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв'язку з неприйняттям обов'язкового рішення про скасування арешту майна після припинення кримінальної справи Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не встановлював.
Згідно зі статтею 174 Кримінального процесуального кодексу України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.
З урахуванням цього, а також тривалого періоду часу, що минув після закриття кримінального провадження стосовно позивача, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.
Крім того, представник позивача звертався з таким клопотанням і його звернення результатів не дало.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.
Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17 (провадження № 14-181цс19), якщо арешт, накладений на майно особи, щодо якої за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Натомість питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, має вирішувати слідчий суддя за правилами кримінального судочинства.
Факт закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та наявність записів у реєстрах про арешт, накладений за правилами Кримінально-процесуального кодексу 1960 року і не скасований, всього майна, належного позивачу, беззаперечно свідчить про порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, а порушені права позивача підлягають захисту в обраний ним спосіб шляхом скасування арешту нерухомого майна ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вказане, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211.20 гривень.
На підставі викладеного, статей 316, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, та керуючись статтями 141, 247, 263, 264, 265, 268, 273, 280-282, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер обтяження 11689008, що був накладений постановою про порушення кримінальної справи від 31 серпня 2011 року, винесеною начальником СВ податкової міліції ДПА у Волинській області Бляшуком В.Й.
Стягнути з Головного управління ДФС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо учасниками справи не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області, адреса місця знаходження: майдан Київський, 4, місто Луцьк, Волинська область, код ЄДРПОУ 39400859.
Повне рішення складене 15 жовтня 2024 року.
Головуючий