ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
16 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2061/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича
на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024
по справі №916/2061/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Потьомкіна Станіслава Сергійовича
до Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича
про стягнення 55 218,48 грн,
(суддя першої інстанції: Малярчук І.А., дата та місце ухвалення рішення: 02.08.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп. Шевченка, 29),
Фізична особа-підприємець Потьомкін Станіслав Сергійович (далі - ФОП Потьомкін С.С.) звернувся до Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича (далі - ФОП Осецимський І.О.) з позовом про стягнення 42000,00 грн. суми основного боргу, а також стягнення з відповідача 10578,86 грн. інфляційних втрат та 2639,62 грн. три проценти річних.
Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.01.2022 між ФОП Потьомкіним С.С. та ФОП Осецимським І.О. було укладено Договір про надання маркетингових послуг №18/01/1, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу маркетингові послуги на івенті "Blogger party", а позивач зобов'язався сплатити авансом відповідачу повну вартість вказаних маркетингових послуг у розмірі 42000,00 грн., плата яких підтверджується платіжним дорученням №337 від 19.01.2022. Між тим, відповідач не виконав зобов'язання за Договором №18/01/1 від 18.01.2022, а саме: не надав вказані маркетингові послуги в сумі 42000,00 грн., на підставі чого позивач просить суд стягнути з відповідача 42000,00 грн. суми основного боргу, на яку також нарахував до стягнення з відповідача 10578,86 грн. інфляційних втрат та 2639,62 грн. три проценти річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по спарві №916/2061/24 задоволено повністю позов Фізичної особи-підприємця Потьомкіна Станіслава Сергійовича до Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича про стягнення 55218,48 грн.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на користь Фізичної особи-підприємця Потьомкіна Станіслава Сергійовича 42000 (сорок дві тисячі) грн. передплати, 10578 (десять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) грн. 86 коп. інфляційних втрат, 2639 (дві тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн. 62 коп. три проценти річних, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. судового збору.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що за загальним правилом неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Крім того, місцевий господарський суд вказав, що доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Так, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 42000,00 грн. суми основного боргу.
Крім того, перевіривши надані позивачем обрахунки інфляційних та 3% річних, суд встановив, що їх розраховано позивачем вірно, а отже, нараховані позивачем до стягнення з відповідача три проценти річних за загальний період з 03.04.2022 по 06.05.2024 в сумі 2639,62 грн. та інфляційні втрати за загальний період з квітня 2022 року по травень 2024 року в сумі 10578,86 грн. підлягають судом стягненню з відповідача на користь позивача.
15.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24.
Апелянт не погоджується з рішенням суду, вважає його таким, що прийняте на підставі неповністю досліджених доказів з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.
Так, заявник апеляційної скарги зазначає про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що підтверджується Указом Президента України та Торгово-промислової палати України від 28.08.2022 №2024/02.0-7.1.
Апелянт звертає увагу, що відповідно до п.7.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язання за цим Договором, якщо воно стало наслідком непереборної сили (дії надзвичайної ситуації техногенного, природного чи екологічного характеру), що унеможливлює надання та оплату послуг, відповідно до умов цього Договору.
На переконання заявника скарги матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач здійснював свою діяльність на окупованій території, в результаті чого відповідач міг повідомити позивача про форс-мажорні обставини. Апелянт зазначає, що позивач не міг здійснювати господарську діяльність на окупованій території в період з 25.02.2022 по 11.11.2022 чи будь-яким чином отримувати послуги від інших осіб.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; вирішено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
03.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Потьомкіна С.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач у відзиві звертає увагу, що починаючи з 24.02.2022 і до 15.11.2023 відповідач не надав на адресу позивача жодного повідомлення про настання чи припинення форс-мажорних обставин та не повідомив про неможливість виконати прийняті на себе зобов'язання із підтвердженням зазначених обставин належними письмовими доказами, у зв'язку з чим порушив припис п.7.2 укладеного договору.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2022 між ФОП Потьомкіним С.С. (замовник) та ФОП Осецимським І.О. (виконавець) було укладено Договір про надання послуг №18/01/1, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок по наданню послуг, що мають: рекламний характер та спрямовані на просування замовника та/або послуг, що ним надаються, в мережі інтернет та на живому івенті "Blogger Party", відносно компанії замовника та його сайту kibernetiki.ua (надалі - сайт), якщо інше не погоджено сторонами (надалі - послуги) (п.п. 1.1. договору).
Відповідно до п.п. 4.1.-4.6. Договору №18/01/1 від 18.01.2022 виконавець отримує винагороду за надання послуг, розмір та порядок розрахунку якої узгоджується сторонами у додатках до даного договору. Оплата замовником послуг згідно отриманого рахунку свідчить про безумовне погодження замовником з вартістю послуг. Виконавець надає послуги замовнику відповідно до об?єму послуг, узгодженого сторонами. Періодом надання послуг є період з моменту оплати замовником і до 2 квітня 2022 року. Замовник здійснює оплату послуг по даному договору в порядку 100% передоплати, не пізніше ніж за 3 (три)робочі дні до першого дня початку робіт на підставі виставленого виконавцем рахунку із розрахунку узгодженого сторонами обсягу послуг (робіт). Датою здійснення платежу за даним договором є дата списання грошових коштів з рахунку замовника.
Згідно з п.п. 5.1.-5.5. Договору №18/01/1 від 18.01.2022 сторони погодили, що виконавець приступає до надання послуг не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання від замовника коштів з оплати вартості послуг, Замовник не пізніше ніж за 2 (два) робочих дні до початку надання послуг повинен надати виконавцю всю необхідну інформацію та/або рекламні матеріали для можливості надання послуг виконавцем. По завершенню надання послуг, однак не пізніше ніж на 5 (п?ятий) робочий день з дня завершення, виконавець надсилає замовнику два примірники підписаного виконавцем акту здачі-приймання наданих послуг (надалі - акт) на поштову адресу, вказану в реквізитах сторін. Протягом 5 (п?яти) робочих днів з моменту отримання замовником відповідного акту замовник повинен підписати його та направити на поштову адресу виконавця один примірник підписаного акту або мотивовану відмову від йога підписання. Якщо протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання Замовником відповідного акту не надано мотивованої відмови замовника від його підписання, акт вважається таким, що підписаний сторонами, послуги такими, що надані належним чином/належної якості/належної кількості/в належний термін а замовник таким, що прийняв послуги.
Пунктом 10.1. Договору №18/01/1 від 18.01.2022 встановлено, що даний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами діє до 02.04.2022.
Додатком №1 до Договору №18/01/1 від 18.01.2022 є погодження переліку наданих послуг та встановлення їх вартості у розмірі 42000,00 грн, підписаний сторонами.
Згідно платіжного доручення №337 від 19.01.2022 ФОП Потьомкін С.С. сплатив ФОП Осецимському І.О. 42000,00 грн. за послуги згідно договору, при цьому, у призначенні платежу не зазначено номер та дату договору.
13.11.2023 ФОП Потьомкін С.С. звернувся до ФОП Осецимського І.О. з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 42 000,00 грн, 9 335,16 грн інфляційних втрат, 2 036,71 грн 3% річних, на що останнім надано відповідь у листі від 15.11.2023 про виникнення форс-мажорних обставин, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відмітив ро звільнення від виконання зобов'язань за спірним договором.
Листом №22 від 15.11.2023 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у обов'язковому порядку за договором №18/01/1 від 18.01.2022.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив відповідачу на виконання п. 4.5. Договору №18/01/1 від 18.01.2022 повну передоплату за маркетингові послуги, встановлені вказаним договором у розмірі 42000,00 грн., натомість відповідач свої зобов'язання за договором щодо надання послуг не виконав, що останнім не заперечується. Означені кошти у сумі 42000 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному розмірі з тих підстав, що виконання зобов'язань відповідачем вже втратили інтерес для ФОП Потьомкіна С.С.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду відносно посилань відповідача на виникнення форс-мажорних обставин, із вказанням на сертифікат Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 у листі від 15.11.2023, з огляду на наступне.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим листом засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести факт їх виникнення; те, що обставини є форс-мажорними для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
При цьому, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Так, загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, вказаний лист ТПП України не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов'язання для всіх без виключення суб'єктів господарювання. Слід зазначити, що в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов'язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов'язань.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що наявність форс-мажорних обставин не звільняє від виконання зобов'язань за Договором, а лише можуть бути підставою (за умови їх доведеності) для звільнення від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов'язання за Договором і саме таке положення містить п.7.1. укладеного сторонами Договору, на який посилається апелянт.
Відтак, доводи скаржника не приймаються судом апеляційної інстанції як безпідставні.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду в цій частині є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним.
Щодо заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з розрахунку позивача, останнім заявлено до стягнення з відповідача три проценти річних за загальний період з 03.04.2022 по 06.05.2024 в сумі 2639,62 грн. та інфляційних втрат за загальний період з квітня 2022 року по травень 2024 року в сумі 10578,86 грн., розраховані із загальної суми 42000, 00 грн. невиконаних зобов'язань.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
13.11.2023 ФОП Потьомкін С.С. звернувся до ФОП Осецимського І.О. з вимогою про сплату заборгованості у розмірі 42 000,00 грн, 9 335,16 грн інфляційних втрат, 2 036,71 грн. 3% річних, на що останнім надано відповідь у листі від 15.11.2023 про виникнення форс-мажорних обставин, у зв'язку із введенням на території України воєнного стану, у зв'язку з чим відмітив ро звільнення від виконання зобов'язань за спірним договором, будь-яких інших доказів звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення передплати після закінчення строку договору справа не містить.
За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Порушенням зобов'язання на підставі ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Як встановлено матеріалами справи, умовами укладеного договору визначено наявність у відповідача обов'язку з виконання робіт, яке не є грошовим зобов'язанням, зокрема, відповідачем не виконано зобов'язання з виконання робіт, а тому позивач реалізував своє право вимоги повернення суми попередньої оплати.
В зв'язку з цим, у відповідача, як виконавця послуг, що прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, припинилось зобов'язання з надання послуг та виникло грошове зобов'язання перед позивачем, як замовником, щодо повернення суми попередньої оплати на вимогу позивача у встановлений строк.
В контексті положень ст.ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, в постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Таким чином, з моменту правомірної відмови замовника від виконання робіт шляхом повідомлення про це виконавця (13.11.2023) негрошове зобов'язання припиняється та у нього виникає грошове зобов'язання перед замовником (з повернення суми попередньої оплати), невиконання якого має своїм наслідком застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України міри відповідальності.
Таким чином, відповідач повинен був повернути кошти у розмірі 42000,00 грн. у строк до 20.11.2023 і саме з цього дня починається період нарахування 3% річних та інфляційних та продовжується до дати фактичного повернення відповідачем суми попередньої оплати.
Відтак стягнення 3% річних та інфляційних, які нараховано за період з 03.04.2022 по 20.11.2023 є необґрунтованим, оскільки у визначений позивачем період не було прострочення саме грошових зобов'язань, отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, натомість суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та помилково задовольнив вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на суму боргу за період з 03.04.2024 по 20.11.2023.
Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних, судова колегія зазначає, що розмір 3% річних та інфляційних за період з 21.11.2024 по 06.05.2024 становить 578,76 грн. та 889,13 грн. відповідно, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити у зазначеному розмірі, відмовивши в решті вимог.
Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню - про часткову відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича на рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 02.08.2024 по справі №916/2061/24 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
« 1. Задовольнити позов Фізичної особи-підприємця Потьомкіна Станіслава Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення 55218,48 грн. частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Осецимського Ігоря Олександровича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Потьомкіна Станіслава Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 42000 грн. передплати, 889,13 грн. інфляційних втрат, 578,76 грн. три проценти річних, 2383,00 грн. судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.»
Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуючий суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош