Єдиний унікальний номер 630/390/21
Номер провадження 22-ц/818/1892/24
16 жовтня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Мальованого Ю.М.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2021 року в складі судді Малихіна О.О. у справі № 630/390/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг кредитування, в зв'язку з чим підписав заяву б/н від 11 квітня 2011 року. Позивач вказує на те, що відповідач під час підпису анкети - заяви підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до статті 634 ЦК України був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (стаття 1066 ЦК України) та кредитного договору (стаття 1054 ЦК України). АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість за кредитом, яка станом на 31 березня 2021 року становить суму в розмірі - 63275,82 грн, з яких: 5746,88 грн - заборгованість за тілом кредиту, 52939,40 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 4589,54 - нарахована пеня.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 2270,00 грн судового збору.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2021 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором без номеру від 11 квітня 2011 року в загальному розмірі 63275, 85 грн та судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому вказаним договором. Всупереч нормам закону та умовам договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором станом на 31 березня 2021 року виникла заборгованість у розмірі 63275,82 грн, яка складається з: 5746,88 грн - заборгованість за тілом кредиту; 52939,40 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 4589, 54 - нарахована пеня, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
12 лютого 2024 засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Мазурик Зоряна Ярославівна подала заяву про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 27 лютого 2024 року в задоволенні заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2021 року, ухваленого в справі № 630/390/21 відмовлено.
27 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазурик З. Я., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що надана позивачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення заборгованості у заявленому розмірі, оскільки така анкета-заява не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору. Крім того, анкета-заява не містить умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання. Відтак, розмір заборгованості не доведений позивачем первинними документами, а матеріали справи не містять відомостей, що підтверджують розмір заборгованості в сумі 63275,82 грн. Вказує, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи та докази, що підтверджують факт звернення позикодавця до ОСОБА_1 про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Стверджує, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
27 травня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що під час укладення договору відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій сторони узгодили істотні умови кредитування, зокрема порядок нарахування процентів та сплати штрафів. Крім того, зазначило, що відповідачем не надано жодного доказу, на спростування його заборгованості перед позивачем у розмірі 63275,82 грн.
Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2021 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з підстав, передбачених статтею 1054 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Матеріали справи свідчать, що 11 квітня 2011 року між банком та відповідачем підписано заяву № б/н, згідно якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, підтвердив той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі (а.с.29-30).
На зворотній стороні анкети-заяви міститься інформація про те, що відповідач виявив бажання на отримання кредитної картки "Універсальна" та вказав бажаний кредитний ліміт - 1500 грн. Крім того, анкета-заява містить анкетні дані, контактну інформацію та підпис відповідача ОСОБА_1 (а.с.30).
Також, 11 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», в якій визначено тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка за користування кредитом - 2,5 % в місяць; розмір та строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості; розмір штрафу при порушенні строків платежів по грошовим зобов'язанням (а.с.31).
Указаний договір за своєю природою є змішаним і містить у собі умови договору банківського рахунку (статті 1066 ЦК України) та кредитного договору (статті 1054 ЦК України).
14 червня 2018 року відбулася державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується копією статуту позивача (а.с.88-90).
23 квітня 2020 року ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (а.с.32-35).
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, видав ОСОБА_1 кредитні кошти із встановленим кредитним лімітом, відповідно до його заявки. Відповідач зобов'язувався повернути кредитні кошти в строки та обсязі, визначені умовами договору.
Згідно з довідкою наданою АТ КБ «ПриватБанк», зазначено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б/н, за яким останньому було надано наступну кредитну картку: № НОМЕР_1 дата відкриття 11 квітня 2011 року термін дії до 03/15 (а.с.28).
Згідно із Довідкою про зміну умов кредитування, старт карткового рахунку почався 11 квітня 2011 року (картка № НОМЕР_1 ), на якій було встановлено кредитний ліміт 500,00 грн, зменшений в той же день до 300,00 грн, 25 травня 2011 року відбулось збільшення кредитного ліміту до 5000,00 грн, 21 серпня 2011 - до 6000,00 грн, 07 листопада 2019 року відбулось зменшення кредитного ліміту до 0,00 грн (а.с.27).
До кредитного договору Банк додав витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.36-76).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Частиною 1 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви було укладено в письмовій формі кредитний договір.
Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом та пені за несвоєчасне погашення заборгованості.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення позики чи сплати процентів за позикою) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Згідно частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
З правового аналізу зазначених норм вбачається, що у разі укладення кредитного договору, він підлягає підпису сторонами, всі істотні умови договору повинні бути узгоджені позичальником та позикодавцем, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Посилання позивача на те, що відповідач, крім анкети-заяви, також підписав паспорт споживчого кредитування (а.с.32-35), а тому ознайомлений з основними умовами кредитування з використання кредитної картки, є безпідставними, з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що в підписаній відповідачем анкеті-заяві від 11 квітня 2011 року не визначено розміру процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту (роздруківку з інформацією про деякі умови кредитування), підписаний відповідачем, в якому визначено, зокрема, процентна ставка в межах пільгового періоду процентів річних, процентна ставка за межами пільгового періоду процентів річних, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, розмір пені, штрафів.
При цьому, необхідно зазначити, що термін «паспорт споживчого кредиту» вживається у Законі України «Про споживче кредитування» лише в розділі II «Інформаційне забезпечення договору про споживчий кредит та дії, що передують його укладенню» та у Додатку 1 зі стандартизованою формою такого паспорта. Приписи про умови договору про споживчий кредит, його форму, порядок укладення та розірвання визначені у розділі ІІІ «Договір про споживчий кредит» цього Закону. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною 3 цієї статті (частина 2 статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», чинного на момент виникнення спірних правовідносин). З огляду на ці норми закону паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13).
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай, правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.
Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20).
Крім того, згідно відомостей споживчого паспорту який підписаний 23 квітня 2020 року, інформація в паспорті зберігає чинність та є актуальною лише до 08 травня 2020 року.
За наведених обставин, паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит.
З наданого АТ КБ «ПриватБанк» розрахунку (а.с.11-19) вбачається, що станом на 31 березня 2021 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в розмірі 63275,82 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 5746,88 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 52939,40 грн, нарахована пеня - 4589,54 грн.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що 11 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій містяться відомості про базову процентну ставку у розмірі 2,5 % щомісячно, розмір щомісячних платежів 7% від заборгованості, але не менше 50 грн, та не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, пеня 1% заборгованості але не менше 30 грн в місяць, штраф за порушення строків платежів 500 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту.
Враховуючи, що відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» висновок суду першої інстанції про наявність доказів погодження істотних умов надання банківських послуг є обґрунтованим, та таким, що підтверджується матеріалами справи.
Таким чином, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» ОСОБА_1 відповідно до статті 627 ЦК України добровільно погодився на умови договору, яким сторони погодили відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок, строк повернення коштів, строк кредитування, та взяв на себе відповідні зобов'язання.
Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 4589,54 грн, суд першої інстанції правильно виходив з положень частини 3 статті 549 ЦК України та з умов підписаної відповідачем 11 квітня 2011 року довідки про умови кредитування, в якій визначено розмір пені та штрафу, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості, з якими було ознайомлено відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитні правовідносини між банком та відповідачем за кредитним договором є дійсними, про бажання їх припинити в порядку встановленому законодавством чи договором не висловлювала жодна із сторін.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за договором кредиту № б/н від 11 квітня 2011 року в розмірі 63275,82 грн, з яких: 5746,88 грн - заборгованості за кредитом, 52939,40 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 4589,54 грн - нарахованої пені.
Посилання ОСОБА_1 на те, що надані банком документи не містять підтверджень того, що саме з наявними у матеріалах справи Витягом з Умов та правил надання банківських послуг він, як відповідач, ознайомився та погодився підписуючи заяву-анкету від 11 квітня 2011 року, а саме по собі користування кредитними коштами не свідчить про його обізнаність з умовами кредитування (порядок нарахування процентів, розмір штрафних санкцій) спростовуються матеріалами справи, зокрема, підписаною відповідачем довідкою про умови кредитування (а.с.31), а також анкетою-заявою (а.с.29-30), отже до даних правовідносин застосовуються положення статті 634 ЦК України.
Посилання у апеляційній скарзі на невідповідність вимогам первинного касового документу, поданого банком розрахунку заборгованості та виписки за картковими рахунками, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Посилання у апеляційній скарзі на невідповідність вимогам первинного касового документу, поданого банком розрахунку заборгованості та виписки за картковими рахунками, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» подано у якості доказів виписку по особовому рахунку за договором б/н із ОСОБА_1 станом на 29 квітня 2021 року (а.с.20-26), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 11 квітня 2021 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31 березня 2021 року (а.с.11-19).
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписка з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Належність банківської виписки клієнта до первинних документів визначено також Переліком типових документів, затверджених наказом МЮ України № 578/5 від 12 квітня 2012 року. Саме до такого висновку прийшов і Верховний Суд при розгляді справи № 554/4300/16-ц із аналогічних правовідносин, зазначивши у постанові від 25 травня 2021 року наступне: «Згідно із зазначеною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.»
Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».
Тож ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів яким судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи в межах доводів апеляційної скарги, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SeryavinandOthers v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 17 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова