Єдиний унікальний номер 643/6882/24
Номер провадження 22-ц/818/3051/24
16 жовтня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів -Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року в складі судді Тимош О.М. у справі № 643/6882/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зобов'язання вчинити дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд: стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача відшкодування моральної шкоди у 1990 розмірів заробітної плати, прийнятої на момент винесення рішення суду, зарахувати до загального трудового стажу строк з часу незаконного відсторонення позивача від посади; зобов'язати відповідача письмово повідомити про виправдувальний вирок щодо позивача трудовому колективу ГУНП в Харківській області.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю на розгляд Червонозаводському районному суду м. Харкова.
Не погоджуючись з ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року, адвокат Мазюк Олександр Михайлович, який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до Червонозаводського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено вимоги частини 4 статті 28 ЦПК України, яка дозволяє розгляд справи за підсудністю Московським районним судом м. Харкова. Посилався на те, що судом першої інстанції відмовлено в доступі до правосуддя тільки на тій підставі, що ОСОБА_1 не має реєстрації в Україні і тому, не може подавати позов за місцем свого фактичного перебування за адресою місця мешкання: АДРЕСА_1 , оскільки справа повинна бути направлена за місцем реєстрації відповідача - Харківської обласної прокуратури. Крім того, зазначав, що ОСОБА_1 надав суду договір про оренду квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де він перебуває та мешкає з 15 лютого 2024 року по теперішній час, а відтак, згідно частини 4 статті 28 ЦПК України підсудність позивачем обрана за його місцем проживання, однак суд першої інстанції не звернув увагу на позицію позивача щодо визначення альтернативної підсудності і подання позову саме до Московського районного суду м. Харкова.
Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9,10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду, яка входить до переліку ухвал суду зазначених у частині 2 статті 369 ЦПК України і апеляційні скарги на які розглядаються без повідомлення учасників справи, дана справа підлягає розгляду за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
За змістом частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Крім того, приписами статті 28 ЦПК України встановлено правила альтернативної підсудності.
Зокрема, відповідно до частини 4 статті 28 ЦПК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.
Дана стаття встановлює випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред'явлений в одному з двох і більше судів. Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи в конкретному суді.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, зобов'язання вчинити дії (а.с.1-99).
На виконання вимог частини 8 статті 187 ЦПК України, судом першої інстанції було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру. З відповіді з вказаного реєстру № 669987 від 01 липня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований до 22 грудня 2022 року за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.101).
Крім того, судом було зроблено запит щодо місця реєстрації відповідача ОСОБА_1 . Як вбачається з інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 01 липня 2024 року, що за вказаними параметрами запиту у Реєстрі територіальної громади міста Харкова відомості відсутні (а.с.102).
Позивач у цій справі ОСОБА_1 використав належне йому право вибору суду за правилами альтернативної підсудності, звернувшись з даним позовом до Московського районного суду м. Харкова, посилаючись на те, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надав договір оренди житлового приміщення від 15 лютого 2024 року (а.с.21).
В той же час, судом першої інстанції встановлено, що місцезнаходження відповідача -Харківської обласної прокуратури є м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4 (Основ'янський район м. Харкова), що у встановленому законом порядку місцезнаходження відповідача знаходиться на території, на яку не поширюється юрисдикція Московського районного суду м. Харкова.
Передаючи справу за підсудністю до Червонозаводського районного суду м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має зареєстрованого місця проживання чи перебування, в тому числі на території Салтівського району м. Харкова, у встановленому законом порядку місце знаходження відповідача знаходиться на території, на яку не поширюється юрисдикція Московського районного суду м. Харкова, що відповідно до вимог частини 9 статті 187 ЦПК України, є підставою для надіслання справи за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Колегія судів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).
Загальний перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у частині 4 статті 28 ЦПК України, зокрема визначено, що позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред'являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.
За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони в спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.
Порядок декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також форми необхідних для цього документів, на момент звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, встановлений Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року №265 (далі - Порядок).
Згідно пункту 4 Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи; вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265; формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265; за зверненням особи, що декларує/реєструє/знімає задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), або її законного представника (представника) видає витяг з реєстру територіальної громади (пункт 46 Порядку).
Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Положення частини 2 статті 27 ЦПК України імперативно встановлює, що позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Крім того, приписами статті 28 ЦПК України встановлено правила альтернативної підсудності.
Зокрема, відповідно до частини 4 статті 28 ЦПК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки на день вирішення питання про відкриття провадження в справі, останнім зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 було АДРЕСА_2 , оскільки позивач 22 грудня 2022 року був знятий з реєстрації за даною адресою, а наданий позивачем договір оренди, не містить інформації про реєстрацію (декларування) його місця проживання чи реєстрацію його місця перебування за адресою: АДРЕСА_1 , тому є підстави для направлення справи для розгляду за підсудністю до Червонозаводського районного суду м. Харкова за місцем знаходження відповідача - Харківської обласної прокуратури.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що справа не підсудна Московському районному суду м. Харкова - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки на спірні правовідносини розповсюджуються загальні правила підсудності.
Оскільки вказане місцезнаходження відповідача Харківської обласної прокуратури відноситься до територіальної підсудності Червонозаводського районного суду м. Харкова, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а ухвала суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю постановлена з додержанням вимог закону.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В.Маміна
О.Ю. Тичкова