Єдиний унікальний номер 953/20060/21
Номер провадження 22-ц/818/2384/24
16 жовтня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року в складі судді Бородіної Н.М. у справі № 953/20060/21 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
У жовтні 2021 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «ХТМ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, які надає Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (надалі КП «ХТМ»).
Відповідачі не в повному обсязі сплачували вартість вказаних послуг, у зв'язку з чим за період з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2021 року виникла заборгованість у розмірі 64695,50 грн.
Посилаючись на вказані обставини, КП «ХТМ» просило стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 64695,50 грн, 3% річних в сумі 1711,80 грн, інфляційні втрати у розмірі 3587,53 грн, а також судові витрати.
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву в якому просив позов залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог. Позивачем не доведено факту надання послуг, а тому підстави для сплати коштів відсутні.
Вона не отримувала від відповідача жодних відомостей про надані послуги та повідомлень щодо наявності заборгованості. КП «ХТМ» не здійснювалося досудового врегулювання спору та не додано до позовної заяви договору, на підставі якого він надає послуги, а також кошторису.
Крім того, позивачем проведено розрахунки виходячи з загальної площі квартири 77,3 кв.м., проте площа квартири становить 76,4 кв.м.
Зазначала про відсутність підстав для нарахування та стягнення штрафів або пені, інфляційних нарахувань, 3% річних у під час воєнного стану.
Просила застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «ХТМ» заборгованість за опалення в сумі 50759 грн. 82 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «ХТМ» судовий збір в сумі 1646 грн 19 коп., а саме: по 823 грн 09 коп. з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надаються КП «ХТМ», проте належним чином зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконували, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку в межах строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами.
15 березня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вказане судове рішення через суд першої інстанції подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів існування договірних відносин між сторонами. Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався. Вони, не є споживачами послуг, та не могли проводити жодні перерахунки, а заборгованість, вказана позивачем є помилковою та необґрунтованою.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу КП «ХТМ» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є споживачами послуг з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за відповідачами обліковується борг 64695,50 грн за період з жовтня 2015 року по квітень 2021 року (а.с.2).
Відповідно до статей 319, 322 ЦК України власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За статями 67, 68 ЖК України наймачі (власники) квартир зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом частини 1 статті 901, частини 1 статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
За змістом статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач (індивідуальний споживач) - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та є усталеним у практиці Верховного Суду, зокрема, підтриманий у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 683/2743/15-ц, провадження № 61-33787св18; від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18-ц, провадження № 61-14819 св 20, від 09 червня 2021 року у справі № 303/7554/16-ц, провадження № 61-20523св19, від 28 липня 2021 року у справі № 554/7740/17, провадження № 61-13603св19.
Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Частиною 6 статті 19 вказаного закону передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, чинних на час виникнення спірних правовідносин передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги у строки, встановлені договором.
Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно з ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України плата за надання цих послуг повинна надаватися не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
За вимогами п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням хвороби COVID-19» (далі - Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи, що відповідачами не надано доказів ненадання чи неналежного надання послуг з теплопостачання, а також не спростовано розрахунок заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в межах строку позовної давності з квітня 2017 року по 30 квітня 2021 року.
Щодо клопотання про витребування доказів, яке заявлене відповідачами разом з апеляційною скаргою, то суд виходить з такого.
Заперечуючи щодо наявності підстав для стягнення заборгованості, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили витребували у КП «ХТМ» докази на підтвердження:
фактів надання з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2021 року послуг з централізованого опалення Позивачем відповідачам;
фактів користування ними з 01 серпня 2015 року по 31 серпня 2021 року послугами з централізованого опалення, що ніби надавало підприємства;
існування у Позивача документу, та джерело його отримання, згідно з нормами Закону України "Про захист персональних даних", на базі якого він дізнався про загальну площу квартири.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Отже, заперечуючи щодо факту надання послуг КП «ХТМ» саме на відповідачів покладається обов'язок доведення зазначених обставин, а тому судова колегія не вбачає підстав для витребування доказів надання послуг КП «ХТМ».
Між тим, доказів неотримання послуг з теплопостачання належної якості відповідачами не надано.
Щодо розміру опалювальної площу квартири, то за пунктом 26, п.28 Постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» споживач надає виконавцю інформацію про опалювальну площу (об'єм) приміщення.
Отже, у раз незгоди з опалювальною площею, саме споживач має звернутися до підприємства для внесення відповідних відомостей. Між тим, доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до КП «ХТМ» з заявою про уточнення даних та здійснення перерахунку матеріали справи не містять. Тобто, зазначена площа була погоджена споживачами, а тому суд не вбачає підстав для витребування доказів.
Щодо доводів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про необґрунтованість розрахунків заборгованості, то відповідачами не надано доказів на спростування вимог КП «ХТМ», підстави вважати, що розрахунок, наданий позивачем є необґрунтованим відсутні.
Доводи відповідачів, щодо відсутності підстав для стягненню 3 % річних та інфляційних втрат з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2021 року у зв'язку з пропуском річного строку позовної давності, то положення статті 258 ЦК України не розповсюджуються на вказані правовідносини, оскільки штрафні санкції, передбачені статтею 625 ЦК України не є тотожним пені та до них застосовуються загальний строк позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, оскільки фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова