Справа № 953/11042/23
н/п 2/953/1068/24
11 жовтня 2024 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Муратової С.О.,
при секретарі судового засідання - Драгані О.А.,
за участю представника позивача - Невечерова Д.В. ,
представника відповідача - адвоката Могільової І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості, -
встановив:
09.11.2023 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) в розмірі 42855,56 грн. та суму заборгованості з інфляційних втрат в розмірі 94851,38 грн., а всього 137706,94 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.12.2017 між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ АКЦІОНЕРНИМ БАНКОМ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 1) було укладено Кредитний договір № 0320/12/2017/0371 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до якого Відповідач 1 отримала кредит у сумі 896750,00 грн. Кредит надається з 28.12.2017 по 25.12.2020 зі сплатою за користування кредитними коштами у межах терміну кредитування 16,49 % річних, за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені Кредитним договором процентну ставку встановлено на рівні 21,49 % річних.
28.12.2017 в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 (далі - Поручитель, Відповідач 2), було укладено договір поруки № 0320/12/2017/0371-Р (далі - Договір Поруки).
Згідно з п. 1.1 договору Поруки - Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Позичальником зобов'язань по кредитному договору № 0320/12/2017/0371 від 28.12.2017 від 28.12.2017, укладеному між Кредитором та Позичальником, за умовами якого Позичальник зобов'язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 25.12.2020 повернути кредит у розмірі 896750,00 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах терміну кредитування, виходячи з 16,49 % річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором, виходячи з 21,49 % річних, а також комісії та неустойки у розмірі і випадках, передбачених кредитним договором, договором забезпечення та цим Договором.
Позичальник свої зобов'язання за Кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів у передбачені умовами Кредитного договору строки - належним чином не виконував, у зв'язку з чим Позивач був вимушений звернутись для захисту своїх порушених прав до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості станом на 15.07.2019 в розмірі 555 849,08 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова в справі №640/15662/19 від 19.05.2020, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21.04.2021, позовні вимоги Банку задоволено. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за Кредитним договором в розмірі 555 849,08 грн. та судові витрати в сумі 8 337,74 грн.
29.04.2021 від поручителя до позивача надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду.
Банком було погоджено надання розстрочки рішення (лист №51708/2245/2021 від 05.11.2021) на умовах: погашення заборгованості згідно Рішення суду протягом 11 місяців рівними частинами починаючи з листопада 2021 року по вересень 2022 року включно; у жовтні 2022 року сплата платежу, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в розмірі 36 275,00 грн.
Також, листом №51708/2245/2023 від 05.11.2021 було повідомлено, що у разі порушення вищезазначених умов, Банк буде вимушений направити на виконання виконавчі документи.
Оскільки, умови врегулювання поручителем були порушені, банком було прийнято рішення про пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Відповідно до п. 1.2. Договору поруки Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання зобов'язань по Кредитному договору.
Відповідно до п. 1.4 Договору - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник - за повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором.
Оскільки, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості станом на 15.07.2023, пред'явивши вимогу (позов) відповідно до ст.1050 ЦК України, то, вважає, що позивач має право на захист своїх прав та інтересів відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 16.07.2023.
За порушення боржниками виконання своїх зобов'язань, банк, у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на відшкодування 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат за період з 16.07.2019 по 23.02.2022.
Так, заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за Кредитним договором за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 (3% річних) складає 42 855,56 грн.
Сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 року (включно) складає 94 851, 38 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2023, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (а.с. 54).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 03.05.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а.с. 56).
14.12.2023 на електрону адресу суду в системі «Електронний суд» надійшов відзив відповідача ОСОБА_3 на позовну заяву, в якому просив відмовити ПАТ АТ «Укргазбанк» у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості (а.с. 86-92).
На обґрунтування відзиву зазначив, зокрема, що відповідач-2, ознайомившись з позовною заявою не погоджується з вимогами позивача та зазначає наступне. Позивач у позовній заяві посилається на ст. 625 ЦК України та вказує про те, що оскільки, позивач звернувся з позовом до відповідача-1, відповідача-2 про стягнення заборгованості станом на 15.07.2019, пред'явивши вимогу (позов) відповідно до ст.1050 ЦК України, то, позивач вважає, що він має право на захист своїх прав та інтересів відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 16.07.2019. Отже, відповідно до умов Кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем-1 підпунктом 4.2.3 передбачалося право банка вимагати дострокового повного виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору, включаючи повернення всієї суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, комісій (якщо буде мати місце) у випадках, які сторони визначають як істотне порушення умов цього договору. Вимога про дострокове виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору направляється позичальнику у письмовому вигляді та підлягає виконанню у повному обсязі протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов визначених у цьому підпункті, вимога Банку втрачає чинність. Позивачем до відповідача-1 такий Лист-вимога, в якій зазначалося про необхідність повернення всієї суми кредиту за кредитним договором, а також сплати штрафних санкцій, протягом тридцяти календарних днів від дати одержання цієї вимоги, був направлений 15.07.2019. Отже, позивач помилково визначає, що він має право на захист своїх прав та інтересів відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 16.07.2019. Крім того, 07.08.2019 позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Надсилаючи вимогу та звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості позивач, тим самим, змінив строки сплати основного зобов'язання за кредитним договором, шляхом скорочення термінів повернення кредиту, що в даному випадку, вважалось збільшенням відповідальності як боржника, так і поручителя (відповідно Відповідача-1 та Відповідача-2). Зазначає, що про збільшення обсягу своєї відповідальності у вигляді дострокового повернення кредиту поручитель (тобто, Відповідач-2) дізнався лише 19.08.2019, коли отримав ухвалу Київського районного суду м. Харків про відкриття провадження по справі № 640/15662/19 разом із позовною заявою банку. До цього часу банк (позивач) жодним чином не повідомляв відповідача-2 про дострокове погашення кредиту, тобто, відповідач-2 взагалі не був обізнаний про те, що до відповідача-1 надсилалась вимога і про те, що строки сплати основного зобов'язання за кредитним договором змінено, а відтак позивач неправомірно розраховує заборгованість, починаючи з 16.07.2019. Отже, виходячи з вищевикладеного, посилання позивача на дату 16.07.2019, як на початок періоду за який позивач має право на захист своїх прав та інтересів відповідно до норм ч. 2 ст. 625 ЦК України взагалі є помилковим та безпідставним.
Позивач у позовній заяві вказує, що за порушення боржниками виконання своїх зобов'язань, банк, у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на відшкодування 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат за період з 16.07.2019 по 23.02.2022. Так, заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за кредитним договором за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 (3% річних) складає 42 855,56 грн., а сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 (включно) складає 94851,38 грн., тобто, всього 137706,94 грн. Відповідач-2 з таким твердженням та розрахунком позивача не погоджується з огляду на наступне. У позовній заяві позивач просить суд стягнути суму заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022. Але, так як позовна заява до суду була подана 09.11.2023 періодом, який обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, і за який позивач має право стягнути кошти на підставі статті 625 ЦК України є період з 08.11.2020 по 08.11.2023. Тому відповідач-2 не погоджується з розрахунком позивача.
Так як, 07.08.2019 позивач звернувся до Київського районного суду м. Харків з позовною заявою про стягнення заборгованості за Кредитним договором з відповідача-1 як з позичальника, відповідача-2 як з поручителя, то вважає, що з моменту подачі позову до суду договірні зобов'язання відповідно до кредитного договору та договору поруки були припинені. Тобто, з моменту припинення договору поруки, відповідач-2 втратив статус поручителя. Таким чином, позивач безпідставно вимагає з відповідача-2, як з поручителя стягнути суму заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3 % річних) та суму заборгованості з інфляційних втрат. Крім того, відповідач-2, підписуючи договір поруки, не міг передбачати, що окрім основного боргу, з нього як з поручителя ще будуть стягуватися кошти відповідно до ст. 625 ЦК України. Так як, в Україні певний час діяла усталена практика Верховного Суду в якій Верховний Суд дійшов висновків про те, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості за кредитом з позичальника та поручителя свідчить про закінчення строку дії кредитного договору та договору поруки, а тому на правовідносини, які виникають після судового рішення порука не поширюється. При цьому така відповідальність відповідача-2 не була передбачена укладеним ним з банком договором. Тому вважає що необізнаність відповідача-2 про таку відповідальність та не інформування банком відповідача-2 про таку відповідальність доказує неможливість стягнення з відповідача-2 3 % річних та інфляційних. Отже, відовідач-2 як звичайний пересічний споживач не міг передбачити, що він як поручитель за договором поруки буде нести додаткову відповідальність відповідно до ст. 625 ЦК України, а також, що з нього, окрім основної заборгованості можуть бути стягнені додаткові кошти.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем-2 позивач дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Таким чином можливо вважати, що фактично між позивачем та відповідачем не було укладено кредитного договору.
Як і було зазначено позивачем у позовній заяві, рішенням Київського районного суду м. Харкова в справі № 640/15662/19 від 19.05.2020 (далі-рішення суду), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 21.04.2021, позовні вимоги банку було задоволено. Вирішено стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 555849,08 грн. та судові витрати в сумі 8337,74 грн. Після цього, 29.04.2021 відповідач-2 звернувся до позивача із заявою про мирне врегулювання виниклого спору. Зокрема, відповідач-2 у заяві просив розглянути можливість розстрочки виконання рішення суду, шляхом реструктуризації виниклої заборгованості за кредитним договором. Позивач, у свою чергу, 05.11.2021 надав відповідь відповідачу-2 (лист №51708/2245/2021 від 05.11.2021), якою погодив добровільне виконання рішення суду на наступних умовах: погашення заборгованості згідно рішення суду протягом 11 місяців рівними частинами починаючи з листопада 2021 року по вересень 2022 року включно; в жовтні 2022 року платіж відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 36275,00 грн. Також у листі позивача від 05.11.2021 було зазначено, що у разі порушення умов погашення заборгованості відповідачем-2 за визначеним графіком, позивач буде вимушений направити на виконання виконавчі документи по справі № 640/15662/19 до відповідних державних виконавчих служб/приватних виконавців. Отже, 05.11.2021 між позивачем та відповідачем-2 були погоджені умови добровільного виконання рішення суду, а тому, вважає, що був укладений новий договір, умови якого діяли до пред'явлення позивачем виконавчих документів до виконавчої служби. Умовами договору від 05.11.2021 не була передбачена відповідальність відповідача-2 як поручителя щодо сплати суми за ст. 625 ЦК України за період, починаючи з 16.07.2019. У листі була передбачена фіксована сума відповідальності, а саме відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 36275,00 грн. Крім того не було передбачено, що у разі порушення умов цей угоди з боку відповідача-2 йому буде нараховано інші санкції. От же відповідач-2 вважає, що до моменту звернення позивача до виконавчої служби діяли ці умови договору. Крім того, позивач також підтверджує факт таких домовленостей. 09.12.2021 позивач звернувся до виконавчої служби та було відкрито виконавче провадження № 67836895. Відтак, 09.12.2021, пред'явивши виконавчі документи до виконавчої служби, позивачем було розірваний договір від 05.11.2021, а тому будь-які нарахування до дати 09.12.2021, крім передбачених вказаним вище листом від позивача вважаються недійсними, адже згідно ч. 2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, позивач мав право нараховувати Відповідачу-2 суми за прострочення виконання зобов'язань тільки починаючи з 09.12.2021, адже, з моменту домовленостей між позивачем та відповідачем-2 про добровільне виконання рішення суду (тобто, з 05.11.2021) і до моменту пред'явлення позивачем виконавчих документів (09.12.2021) діяли договірні умови, які були погоджені позивачем та відповідачем-2 листом № 51708/2245/2021 від 05.11.2021. Отже враховуючи вищевикладене, відповідач-2 не погоджується з наданим позивачем розрахунком. Розрахунок заборгованості має розраховуватися від 09.12.2021 до 23.02.2022.
07.03.2024 на електрону адресу суду в системі «Електронний суд» надійшли пояснення відповідача ОСОБА_3 по справі, в який він зазначив, зокрема, що як було зазначено позивачем у позовній заяві, за порушення боржниками виконання своїх зобов'язань, банк, у відповідності з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України має право на відшкодування 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат за період з 16.07.2019 по 23.02.2022. Так, заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за кредитним договором за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 (3% річних) складає 42 855,56 грн., а сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 року (включно) складає 94851,38 грн., тобто, всього 137706,94 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав: «Відповідно до усталеної практики Верховного Суду України право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Отже, періодом, який обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, і за який позивач має право стягнути кошти на підставі статті 625 ЦКУ є період з 08.11.2020 по 08.11.2023.» Виходячи з цього вважає, що сума 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат обмежена останніми трьома роками, які передували подачі позову. Таким чином сума 3% річних яка була зайве нарахована за період з 16.07.2019 по 08.11.2020 складає - 21617,195 грн. Таким чином сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, яка була зайве нарахована позивачем за період з 16.07.2019 по 08.11.2020 складає-18845,07 грн., відповідно до розрахунку це сума з 16.07.2019 по 31.10.2020). Також у відзиві на позовну заяву відповідач-2 зазначав про те, що 05.11.2021 між позивачем та відповідачем-2 були погоджені умови добровільного виконання рішення суду, а тому, вважає, що був укладений новий договір, умови якого діяли до пред'явлення позивачем виконавчих документів до виконавчої служби (до 09.12.2021). Умовами договору від 05.11.2021 не була передбачена відповідальність відповідача-2 як поручителя щодо сплати суми за ст. 625 ЦКУ за період, починаючи з 16.07.2019. У листі була передбачена тільки оплата рівними частинами суми заборгованості в розмірі 36275,00 грн. Крім того не було передбачено, що у разі порушення умов цієї угоди з боку відповідача-2 йому буде нараховано інші санкції. Отже відповідач-2 вважає що до моменту звернення позивача до виконавчої служби діяли ці умови договору, і нарахування за цей період вважає неправомірним. Отже, нарахування 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат з 05.11.2021 по 09.12.2021 вважає неправомірними, а тому розрахунок за цей період повинен виходити з наступного. Таким чином, сума 3% річних яка була зайве нарахована за період з 05.11.2021 по 09.12.2021 складає: 1553.33 грн (ця сума вирахувана виходячи з кількості 34 днів (з 05.11.2021 по 09.12.2021) відповідно до розрахунку заборгованості за несвоєчасне погашення кредиту і процентів період нарахування 01.01.2021 по 12.12.2021). Таким чином сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, яка була зайве нарахована позивачем за період з 05.11.2021 по 09.12.2021 складає: 5737,79 грн. Підсумовуючі розрахунки вважає, що сума загальної заборгованості по 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат відповідає таким цифрам. Потрібно зменшити суми 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат нараховані у позові: 1) 3% річних: 42855,56 - 21617,195 - 1553,33 = 19685,03 грн.; 2) сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції: 94851,38 - 18845,07 - 5737,79 = 70268,52 грн. (а.с. 105-108).
В судовому засіданні представник позивача ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» Невечеров Д.В. підтримав позовну заяву, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позовної заяви, підтримала поданий відзив на позовну заяву.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.
Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об'єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно кредитного договору №0320/12/2017/0371 від 28.12.2017, муж ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» (надалі - Банк) та ОСОБА_2 (надалі - Позичальник) укладено вказаний договір, згідно якого банк надає позичальнику кредит, у сумі 896750,00 грн. на придбання автомобіля «Ford Kuga 2017», який буде використовуватися в особистих та сімейних цілях. Кредит надається банком позичальнику шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів на поточний рахунок ТОВ «АВТОЦЕНТР ФРУНЗЕ» № НОМЕР_3 з призначенням платежу зг.дог. №581/17 від 25.12.2017 за а/м Ford Kuga від ОСОБА_2 в т.ч. ПДВ. Кредит надається з 28.12.2017 по 25.12.2020 (а.с. 30-32).
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 0320/12/2017/0371 від 28.12.2017, між банком та ОСОБА_3 , був укладений договір поруки № 0320/12/2017/0371-Р від 28.12.2017 (а.с. 23).
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2020 у справі № 640/15662/19 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованість за кредитним договором № 0320/12/2017/0371 від 28.12.2017 в сумі 555849,08 грн.; стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» судовий збір в сумі 8337,74 грн.; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», в особі Харківської обласної дирекції АБ «УКРГАЗБАНК», ОСОБА_2 про розірвання правочину відмовлено (а.с. 28-29).
Постановою Харківського апеляційного суду від 20.04.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення; рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2020 залишено без змін (а.с. 36).
29.04.2024 ОСОБА_3 звернувся до ПАТ АБ «Укргазбанк» із заявою про мирне врегулювання виниклого спору, в якій просив розглянути можливість розстрочки виконання судового рішення, шляхом реструктуризації виниклої заборгованості за кредитним договором №0320/12/2017/0371 від 28.12.2017 у сумі 555849,08 грн. (а.с. 39).
Згідно повідомлення директора Харківської обласної дирекції АБ «УКРГАЗБАНК» Пивовар А.С. від 05.11.2021, за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про можливість розстрочки виконання судового рішення, ОСОБА_3 погоджено добровільне виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2020 у справі №640/15662/19 на наступних умовах: погашення заборгованості згідно рішення суду протягом 111 місяців рівними частинами починаючи з листопада 2021 року по вересень 2022 року включно; в жовтні 2022 року платіж відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі 36275,00 грн. У разі порушення ОСОБА_3 умов погашення заборгованості за визначеним графіком, банк буде вимушений направити на виконання виконавчі документи по справі №640/15662/19 до відповідних державних виконавчих служб/приватних виконавців (а.с. 35).
За змістом положень ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За змістом частини другої статті 625ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), а також Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 757/21050/16-ц (провадження № 61-17790св18), від 8 квітня 2020 року у справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19), від 6 липня 2020 року у справі № 522/16531/17 (провадження № 61-16035св19) та від 12 серпня 2020 року у справі № 757/28275/17-ц (провадження № 61-42409св18).
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У своїй постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, оскільки таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання і до моменту його фактичного виконання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке на теперішній час не виконано та погодження банком добровільне виконання рішення суду на відповідних умовах, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржників від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.
З представлених позивачем письмових доказів, зокрема розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №0320/12/2017/0371 від 28.12.2017, вбачається, що сума заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) в розмірі 42855,56 грн., сума заборгованості з інфляційних втрат в розмірі 94851,38 грн., а всього 137706,94 грн. (а.с. 37).
Щодо клопотання відповідача ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності та щодо наданого ним розрахунку заборгованості, суд зазначає наступне.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту вищенаведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 в справі № 127/15672/16-ц зазначено, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами і доповненнями) «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 встановлено на усій території України карантин, який в подальшому неодноразово був продовжений відповідними постановами Кабінету Міністрів України та тривав до 30.06.2023.
02.04.2020 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
15.03.2022 прийнятий Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений пунктами 18 та 19, якими передбачено: що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем); у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Оскільки Відповідачі не виконують грошове зобов'язання, що виникло з рішення Київського районного суду м. Харкова від 19.05.2020, яке набрало законної сили 20.04.2021, строки позовної давності продовжено на строк дії карантину і такі позивачами не пропущено, а тому наявні підстави цивільно-правової відповідальності відповідача, передбаченої статтею 625 ЦК України, за весь період прострочення включно по 09.02.2022.
Щодо підстав відповідальності поручителя за невиконання грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України слід зазначити наступне.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 522/1528/15ц від 26.01.2021 вважає, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість.
Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
У постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20 вказано про те, що висновки судів попередніх інстанцій, що на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, не заслуговують на увагу, так як наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Вказана правова норма не містить застережень щодо неможливості солідарної відповідальності боржників за порушення грошового зобов'язання.
Враховуючи вищенаведене, відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання грошового зобов'язання у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача суму заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) в розмірі 42855,56 грн. та суму заборгованості з інфляційних втрат в розмірі 94851,38 грн., а всього 137706,94 грн., є правомірними та підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2147,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 273-275, 280-284 ЦПК України, суд
Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) суму заборгованості за період з 16.07.2019 по 23.02.2022 за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) в розмірі 42855,56 грн. та суму заборгованості з інфляційних втрат в розмірі 94851,38 грн., а всього 137706 (сто тридцять сім тисяч сімсот шість) грн. 94 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1) витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 коп., тобто по 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.
Позивач: Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (ЄДРПОУ: 23697280, адреса: 03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Суддя С.О. Муратова