Сквирський районний суд Київської області
Справа № 141/133/24
Провадження № 2/376/694/2024
"19" вересня 2024 р. Сквирський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Батовріної І.Г.
за участю секретаря судових засідань Мандзюк М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира цивільну справу за позовною завою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
В обґрунтування позову посилається на те, що вона перебувала разом із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах з 2012 по 2021 рік. За час спільного проживання позивача з ОСОБА_2 у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 135 СК України відомості про батька дитини записані за вказівкою матері. Просить суд визнати відповідача батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внести відповідні зміни у актовий запис про народження дитини, стягнути з відповідача аліменти на утримання доньки, у розмірі частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з дня подання позову до суду, оскільки обов'язком батька є матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття та стягнути судові витрати в тому числы витрати на правову допомогу.
Ухвалою суду від 25 квітня 2024 року прийнято до провадження та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
27.06.2024 року до суду надійшло клопотання від представника позивача адвоката Панасюк Наталії Антонівни про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.
У підготовчому судовому засіданні від 19.08.2024 року відповідач позов визнав частково, а саме заперечував лише проти задоволення вимог про стягнення судового збору та витрат на правову допомогу.
У підготовчому судовому засіданні від 19.08.2024 року позивач просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, у зв?язку з тим, що відповідач визнав позовні вимоги у частині визнання батьківства просила суд залишити клопотання без розгляду
Протокольною ухвалою суду від 19.08.2024 року суд залишив клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А. про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи без розгляду.
Ухвало Сквирського районного суду Київської області від 19.09.2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено до судового розгляду.
У судове засідання позивач та її представник не з?явилися, проте позивач подала заяву, у якій просила проводити судове засідання без її участі, окрім того просила суд залишити позовну вимогу про стягнення витрат на правову допомогу без розгляду, у іншій частині позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з?явився, подав до суду заяву у якій зазначив, що позовні вимоги у частині визнання батьківства та стягнення аліментів визнає у повному обсязі.
Представник третьої особи Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності, просив суд ухвали рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяву позивача про залишення частини позовних вимог без розгляду, суд зазначає наступне.
Згідно з п.1 ч.2ст.49 ЦПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач самостійно ініціювала питання залишення частини позовних вимог без розгляду.
Право на пред'явлення позову, як і право на звернення до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду, належить до дискреційних повноважень позивача.
На підставі викладеного,суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви, а тому позов в частині з відповідача витрат на оплату правової допомоги слід залишити без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 11, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Згідно з ч.1 ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Відповідно до ч.2 ст.128 СК України, підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу.
Згідно ч.3 ст.128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану (далі - органи РАЦС) спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судової молекулярно-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, суд оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
Отже, сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки ще дитини.
Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
Судом встановлено, що позивач перебувала разом із ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах з 2012 по 2021 рік.
За час спільного проживання у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з копією Свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис 2023, матір?ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 записана ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_4 (а.с. 13).
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України відомості про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України
Визнання батьківства за рішенням суду регулюється статтею 128 СК України. Згідно зі статтею 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Згідно зі ст.52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
Відповідно до ст.7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Статтею 8 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року), передбачено, що держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Оцінивши надані докази у їх сукупності, керуючись найкращими інтересами дитини на право щодо отримання виховання та піклування від обох батьків, та беручи до уваги що відповідач визнав батьківство щодо ОСОБА_3 , суд вважає, що позов у частині визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 134 Сімейного кодексу України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Порядок реєстрації походження дитини від своїх батьків регулюється не лише нормами Сімейного кодексу України.
Відповідно до п. п. 12 п. 20 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства, зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану.
Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису.
Відповідно до п. 2.16.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов'язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду.
У урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про доцільність задоволення вимог позивача щодо внесення відповідних змін у актовий запис про народження дитини у графі «відомості про батька».
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання дитини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно з вимогами ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За приписами ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Відповідно до частини 2 статті 182 СК України, розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч.1 ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На підставі викладеного, враховуючи обов'язок батька утримувати свою дитину до її повноліття, передбачений ст.180 СК України та вимоги ст.182 СК України, оцінюючи матеріальний стан сторін, їх сімейний стан (відповідач мешкає окремо від дитини, позивачка мешкає разом із дитиною, яка потребує догляду, опіки, тощо), суд приходить до висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки у розмірі частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи стягнення з дня пред'явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви.
Відповідно до ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. за вимогу немайнового характеру (визнання батьківства).
Також з відповідач на користь держави суд стягує судовий збір за вимогу майнового характеру (по сплаті аліментів) у розмірі 1 211,20 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 79,84,86,88,91,125,128,134,141,180-183,191 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 49, 76-81, 89, 200,206,258,259,263-265, 280, 284 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Визнати громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_2 , складеного 21.07.2015 р., місце державної реєстрації - відділ державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві зазначивши батьком дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_2 , складеного 21.07.2015 р., місце державної реєстрації - відділ державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві вказавши прізвище дитини " ОСОБА_3 " та по батькові дитини - " ОСОБА_3 ".
Виключити з актового запису №2023 від 21.07.2015 року про народження дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про ОСОБА_4 , як батька дитини ОСОБА_3 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_4 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.03.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 в дохід держави судовий збір за вимогу майнового характеру у розмірі 1211,20 (однієї тисячі двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір за вимогу не майнового характеру у розмірі 1211,20 (однієї тисячі двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заяву позивача ОСОБА_1 про залишення частини позовних вимог без розгляду - задовольнити.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.Г. Батовріна