Справа №751/5852/24
Провадження №2/751/1462/24
02 жовтня 2024 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.
при секретарі Курач В.С.,
за участю позивачки ОСОБА_1 її представника - адвоката Дубовик Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
28.06.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дубовик Н.М., звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01.02.2011 року, є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що згідно довідки про склад сім'ї виданої Управлінням адміністративних послуг Чернігівської міської ради №3949 від 23.05.2024 року у вказаній квартирі крім позивачки, зареєстрований її син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є відповідачем по справі.
Посилається, що позивачка, як власник житла, звернулась до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради із заявою про зняття з реєстрації відповідача, однак отримала відмову через відсутність у останнього військово-облікового документу. Вказує, що місце знаходження відповідача позивачці не відоме та через неприязні відносини вона з ним не підтримує жодних відносин.
Проте, у спірній квартирі відповідач не проживає з 2020 року, що підтверджується Актом про не проживання особи за місцем реєстрації, не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла не бере, особистих речей в квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться, місце проживання його невідоме.
Вважає, реєстрація відповідача у спірній квартирі створює ряд перешкод у користуванні, розпорядженні та володінні, в тому числі, і в реалізації прав позивача як власника майна та можливої реалізації свого права на розпорядження даним майном, а тому позивачка змушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.07.2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
В судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позовної заяви підтримали і просили задовольнити, при викладенні пояснень посилались на обставини зазначені в позові, проти винесення заочного рішення суду не заперечували. Позивачка доповнила, що місце перебування відповідача їй невідомо, в спірній квартирі останній не проживає з 2020 року, його речі там відсутні, вона самостійно сплачує всі комунальні послуги, перешкод у користуванні квартирою відповідачу вона не чинила.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлений в установленому законом порядку, з дотриманням вимог п. 2 ч. 7, ч.ч.11, 12 ст. 128 та ч.ч. 4, 10 ст. 130 ЦПК України та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
02.10.2024 року постановлена ухвала про заочний розгляд справи, відповідно до положень ч. 4 ст. 223, ст. ст. 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 (сусідка позивачки), суду пояснила, що ОСОБА_2 , який є відповідачем по справі являється сином позивачки. Підтвердила, що відповідач за місцем проживання позивачки не проживає близько чотирьох років, його речі в квартирі відсутні. Вказала, що ніхто йому ніяких перешкод у користуванні квартирою не створює і не створював.
Вислухавши учасників справи, пояснення свідка, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що згідно копії Договору купівлі - продажу від 01.02.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., реєстраційний № 299, ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири, яка має наступні характеристики: загальна площа 63,3 кв.м., житлова площа 29,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 15-19)
Право власності ОСОБА_1 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та їх обтяжень, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав НВ 29129268 від 25.02.2011 року. (а.с.20)
Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради №3949 від 23.05.2024 року про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, станом на 22.05.2024 року в кв. АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є відповідачем по справі. (а.с.21)
Згідно відповіді ЧРУП ГУНП України №137аз/124/48/11/01/2024 від 11.06.2024 року наданої на адвокатський запит, заяв (скарг) до правоохоронного органу, щодо вселення ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 без згоди власника або вчинення ОСОБА_1 перешкод ОСОБА_2 в користуванні квартирою не надходило. (а.с.24)
З матеріалів справи вбачається, та підтверджується поясненнями допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , що відповідач, є сином позивачки, який з спірному житловому приміщенні не проживає понад один рік, комунальні платежі не сплачує, особисті речі в квартирі відсутні, не несе інших витрат по утриманню житла, а весь тягар по даних витратах лежить на позивачці, місце перебування відповідача невідоме.
Жодних перешкод відповідачу у користуванні квартирою позивачка не створювала.
Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Частина 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Підстави втрати права на користування житловим приміщенням регулюються статтями 71,72 ЖК України в разі користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського фонду та ст. 405 ЦК України у разі користування майном (житлом) власника.
Виходячи з положень ст. 150 ЖК України та ст. 383 ЦК України власник житла має право використовувати його для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Таким чином, при розгляді справ про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням необхідно розрізняти правовідносини, які виникають між власником та колишнім власником житла; і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї; колишніми членами його сім'ї; а також членами сім'ї колишнього власника житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК, ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ч. 4 ст. 156 ЦК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки.
Згідно ст. 72 ЖК, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Як вбачається з акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 15.05.2024 року, ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично не проживає за місцем реєстрації з 2020 року. (а.с. 22)
Згідно офіційного підтвердження реєстрації оформлення документів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.07.2024 року зареєстрований в АДРЕСА_3 .
Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.
Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931 цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15- ц (провадження 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372 св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Верховний Суд при розгляді справи у подібних правовідносинах у постанові від 29.07.2020 року у справі № 345/1241/19 зробив висновок, що згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм правом.
Відповідно до п. 12 ст. ст. 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Згідно п. 26 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною та достатньою підставою для зняття цієї особи з реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із зазначених правових норм, що регулюють дані спірні правовідносини, фактичних обставин справи, суд вважає доведеними обставини викладені у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи, що відповідач більше року без поважних на те причин не проживає в житловому приміщенні, а тому, з метою захисту права власності позивача та усунення їй перешкод у здійсненні права власності, суд доходить висновку, що вимога позивача про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір, але за відсутності даної вимоги судовий збір не стягується.
Керуючись 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте Новозаводським районним судом міста Чернігова за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомо).
Повний текст судового рішення складено 09.10.2024 року.
Головуючий - суддя О. Г. Деркач