Справа № 587/2318/24
15 жовтня 2024 року Сумський районний суд Сумської області в складі: головуючого судді - Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання - Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «Верра Фінанс», АТ «Банк Форвард», АТ «ПУМБ» про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя
Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтований тим, що 21.08.2021 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб. Під час шлюбу у зв'язку з скрутним матеріальним становищем та необхідністю забезпечення родини нею із відома чоловіка були взяті кредитні зобов'язання на потреби родини, які подружжям не погашені, загальний кредитний борг складає 176464,80 грн. З січня 2024 року вона з відповідачем не проживає, спільного господарства вони не ведуть. Підставою для розірвання шлюбу є відсутність спільних інтересів, різні погляди на життя. А тому просить суд розірвати шлюб, зареєстрований 21.08.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану в місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис №844 та в порядку поділу спільного майна визнати за відповідачем частину грошового зобов'язання по кредитному договору про споживчий кредит з правилами №97132289000, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Укрсиббанк» 16.12.2020р., кредитному договору №200349155 від 10.06.2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Форвард», кредитного договору №1012968502 від 29.09.2023, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ».
У судове засідання сторони не з'явилися, позивачем та відповідачем подані заяви про розгляд справи без їх участі, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, відповідач позов визнає, представники третіх особи причин неприбуття в судове засідання не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню зважаючи на таке.
Судом встановлено, що 21 серпня 2021 року позивач з відповідачем уклали шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис №844, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що причиною розпаду сім'ї стала відсутність взаєморозуміння між подружжям, що робить неможливою подальшу побудову сімейних відносин. Сторони подружні стосунки не підтримують, сімейних відносин не поновлювали і не мають наміру цього робити. Позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ст. 24 СК України).
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним за свою поведінку в сім'ї (ст. 55 СК України).
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом (ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їх інтересам, що мають істотне значення, а тому позовні вимоги в частині розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Позивач зазначає, що під час шлюбу у зв'язку з скрутним матеріальним становищем та необхідністю забезпечення родини нею із відома чоловіка були взяті кредитні зобов'язання на потреби на родини, які на даний час подружжям не погашені.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 ще до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , а саме 16.12.2020 року було укладено договір про надання споживчого кредиту №97132289000 з АТ «Укрсиббанк», відповідно до умов якого банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит (грошові кошти) у вигляді встановленого ліміту кредитування у розмірі 49000 грн, а позичальник зобов'язався повертати наданий кредит та плату за кредит в обсязі та терміни, встановлені кредитним договором. 25.01.2023 між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Верра Фінанс» був укладений договір факторингу №237, за яким право вимоги за зазначеним кредитним договором перейшло до ТОВ «Верра Фінанс» Станом на 13.11.2023 заборгованість ОСОБА_1 по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом становить 53256,12 грн (а.с. 12).
Також 10.06.2021 року, тобто до укладення шлюбу з відповідачем, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №200349155 з АТ «Банк Форвард» та згідно із листом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Форвард» від 18.12.2023 загальний розмір заборгованості за вказаним кредитним договором становить 67551,66 грн (а.с. 13-14).
Під час шлюбу позивача та відповідача, а саме 29.09.2023 року між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір №1012968502 та відповідно до інформації відділення №2 ПУМБ м. Суми заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором складає 55657,02 грн (а.с. 15).
Позивач вважає, що оскільки зазначені кредитні кошти використані в інтересах сім'ї, вони створюють обов'язки для відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
До складу майна, що підлягає поділу входить загальне майно наявне у подружжя на час розгляду справи і те що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя якщо наявність боргових зобов'язань підтверджуються відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 490/6024/16-ц зазначив, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Внаслідок укладення кредитного договору чи договору позики у подружжя виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
У роз'ясненнях п. 24 Пленуму Верхового Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Отже при вирішенні спору про поділ майна подружжя зобов'язання, що виникли в інтересах сім'ї між подружжям не розподіляються, а враховуються. При поділі майна подружжя, частка майна, що передається одному з подружжя, може бути збільшена з урахуванням частки грошей, яка була сплачена за борговими зобов'язаннями.
Проте як вбачається з позову, позивач просить суд визнати за відповідачем частину її грошових зобов'язань по кредитам без вирішення спору про поділ майна подружжя.
Слід також зазначити, що згідно зі ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Позивачка у своєму позові просить фактично змінити боржника у частині зобов'язань, що суперечить наведеним положенням ст. 520 ЦК України.
Згідно із ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості. Таке узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 07.09.2016 у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).
З наведеного вбачається, що позивачка мала б заявляти вимоги до відповідача після сплати заборгованості по кредиту та вимагати сплати їй компенсації половини сплачених коштів.
За положеннями ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Водночас, аргументуючи той факт, що відповідачем визнано позов, при цьому суд ухвалює рішення без врахування такого визнання, слід зважати на наступне.
Частиною 6 ст. 263 ЦПК України передбачено, що якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15 червня 2020 року по справі №588/1311/17 (провадження №61-39156св18), від 09 вересня 2020 року по справі № 572/2515/15-ц (провадження №61-1051св17), від 25 травня 2022 року по справі №675/2136/19 (провадження №61-2251св22).
Враховуючи наведене, розглядаючи справу у межах заявлених вимог, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання за відповідачем частини грошових зобов'язань позивача по кредитним договорам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 105, 110, 112 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 89, 200, 206, 259, 263- 265, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ), зареєстрований 21 серпня 2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану в місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис №844.
У решті позовних вимог - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Л.М Гончаренко