Справа № 147/816/24
Провадження № 1-кп/147/79/24
іменем України
15 жовтня 2024 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Тростянець Гайсинського району Вінницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020120000103 від 20.04.2024, про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Буди Тростянецького району Вінницької області, українця, громадянина України, непрацюючого, одруженого, з середньою спеціальною освітою, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, -
20 квітня 2024 року приблизно о 00 годині 30 хвилин, у темний час доби, водій ОСОБА_5 , керуючи в стані алкогольного сп'яніння, водночас наявність у водія ОСОБА_5 алкоголю у видихаємому повітрі становить 1,55 проміле, концентрація етилового спирту в його крові становить 1,3 проміле, що в шість разів перевищує допустиму норму кількості алкоголю в крові водіїв, технічно справним автомобілем марки «Mazda-626» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , в якому на передньому сидінні перебував пасажир ОСОБА_4 , рухався по асфальтованому сухому дорожньому покриттю проїзної частини автодороги зі сторони с. Нова Ободівка Гайсинського району Вінницької області в напрямку с. Буди Гайсинського району Вінницької області, на виїзді з населеного пункту АДРЕСА_2 , ОСОБА_5 , діючи необережно, в порушення вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - Правила дорожнього руху), будучи не уважним, не стежачи за дорожньою обстановкою, маючи об'єктивну можливість запобігти настанню дорожньо-транспортної пригоди, рухаючись по прямій ділянці автодороги, без будь-яких ям та вибоїн, не обрав безпечної швидкості руху, тобто швидкості, за якої мав би змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, а саме темного часу доби, відсутності освітленості дороги, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобілем, допустив виїзд автомобіля за межі проїзної частини на праве узбіччя, де автомобіль занесло та перекинувся на бік, в результаті чого потерпілому - пасажиру автомобіля ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у виді забійних ран лівого надбрів'я і нижньої губи, повного вивиху лівого стегна з пошкодженням капсули, що спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день, відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості. В умовах даної дорожньо-транспортної пригоди, дії водія ОСОБА_5 регламентувалися вимогами пункту 12.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого водій під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, та пункту 12.2 Правил дорожнього руху, відповідно до якого у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги. Належним виконанням вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, водій ОСОБА_5 мав технічну можливість запобігти заносу та перекиданню автомобіля, а його дії знаходяться в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.
Дії обвинуваченого, ОСОБА_5 кваліфіковані за ч.1 ст.286-1 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Ухвалою суду від 03 червня 2024 року кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 10 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
15 жовтня 2024 року між потерпілим ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_5 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_6 , в порядку, передбаченому статтями 468, 469, 471 КПК України, укладено угоду про примирення. Водночас ОСОБА_5 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за вказаних обставин. Між потерпілим та обвинуваченим досягнуто згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.286-1 КК України, істотних для даного кримінального правопорушення обставин та покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Угодою передбачено наслідки укладення та затвердження угоди про примирення, встановлені ст.473 КПК України, та наслідки її невиконання, встановлені ст.476 цього Кодексу.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав повністю свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України і зрозумів роз'ясненні судом права, передбачені п.1 ч.5 ст.474 КПК України, що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Просив вказану угоду затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання.
Захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримав позицію свого підзахисного ОСОБА_5 .
Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні просив призначити обвинуваченому покарання відповідно до укладеної угоди.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні проти затвердження угоди заперечила, вказуючи, що укладена угода про примирення не відповідає інтересам суспільства, оскільки основним об'єктом кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України виступають суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху, а додатковими життя і здоров'я людини. Також зазначила, що відшкодування шкоди не є пом'якшуючою обставиною, адже не відомо у якому розмірі була заподіяна шкода. Більше того зазначає, що обвинувачений непрацюючий, а тому відсутні докази про спроможність сплатити штраф у розмірі погодженому потерпілим і обвинуваченим. Просила відмовити в погодженні угоди про примирення укладеної між обвинуваченим та потерпілим у даному кримінальному провадженні.
Вислухавши учасників кримінального провадження, розглядаючи питання про затвердження угоди про примирення, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч.5 ст.469 КПК України, укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.
Згідно зі ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, який відповідно до вимог ст.12 КК України є нетяжким злочином.
Водночас судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 розуміє права, визначені п.1 ч.5 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п.1 ч.1 ст.473 цього Кодексу, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Потерпілий ОСОБА_4 також розуміє наслідки укладення та затвердження даної угоди, визначені п.2 ч.1 ст.473 КПК України.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами кримінального провадження є добровільним, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, про що вони підтвердили під час судового засідання.
Також судом встановлено, що за умовами даної угоди міра покарання визначена відповідно до вимог ст. 69 КК України.
Так, згідно із ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Вказана норма Закону передбачає, що у кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зокрема, викладені в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №606/1059/22.
Суд при вирішенні питання про можливість призначення покарання, узгодженого сторонами угоди, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який згідно із інформацією наявною у досудовій доповіді, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, раніше судимий 29.07.2014 Тростянецьким районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 310 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений з іспитовим строком на 2 роки та 23.08.2016 знятий з обліку Гайсинського районного сектору №3 по закінченню іспитового строку, з початком повномасштабного вторгнення РФ був мобілізований до ЗСУ, де ніс службу до жовтня 2023 року, на даний час тимчасово не працює, здійснює догляд за дружиною, яка є інвалідом ІІ групи, позицію потерпілого, який не має жодних претензій до обвинуваченого, цивільний позов не подавав і завдана йому шкода відшкодована, обставини, що пом'якшують покарання, зокрема щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків, та відсутність обставин, які б обтяжували покарання, а тому за наявності вищевказаних обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, вважає, за можливе застосувати ст.69 КК України та перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.1 ст.286-1 КК України у виді штрафу, в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 тисяч гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, виходячи з того, що саме таке покарання буде відповідати вчиненому обвинуваченим ОСОБА_5 кримінальному правопорушенню і буде достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів, а також вказане покарання обумовлене укладеною сторонами кримінального провадження угодою про примирення.
Такий вид покарання, на переконання суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованим та буде відповідати цілям покарання.
Суд не погоджується з доводами прокурора, висловленими в судовому засіданні з огляду на наступне.
Так, КПК України передбачає два види угод: угода про примирення та угода про визнання винуватості. Перша з них може бути укладена між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, друга між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. В обох випадках зміст угоди має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
Правила призначення покарання встановлені Кримінальним кодексом України, зокрема, Розділом XI його Загальної частини. Відповідно до ч.5 ст.65 КК України у випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди. Отже, закон дозволяє зазначеним вище суб'єктам кримінального провадження самостійно визначити вид покарання яке понесе винна особа.
Зі змісту Закону України №1231-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» вбачається, що внесені ним зміни до Кримінального кодексу України не передбачали заборони застосування ст.69 КК України у справах щодо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Також, санкція ч.1 ст.286-1 КК України визначена Законом №1231-ІХ в такому розмірі, який згідно зі ст.12 КК відносить її до категорії нетяжких злочинів. Разом з тим, вказаний Закон не вніс зміни і не передбачив жодних обмежень щодо можливості укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні за ч.1 ст.286-1 КК України.
Крім того, Законом №1231-ІХ не було змінено положення ст.475 КПК України і не передбачено повноваження суду призначати інше покарання ніж узгоджене сторонами угоди.
За змістом ст.1 КПК України та ст.75 Конституції України Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Зміни до кримінального процесуального законодавства України можуть вноситися виключно законами України, а єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Оскільки законодавець при прийнятті Закону №1231-ІХ не передбачив жодних заборон чи обмежень на застосування ст.69 КК України та укладення угод у кримінальних провадженнях за ч.1 ст.286-1 КК України, то доводи прокурора про невідповідність угоди суспільним інтересам є безпідставними.
Мотивуючи своє заперечення п.2 ч.7 ст.474 КПК України, прокурор не конкретизує в чому на її думку полягає невідповідність умов угоди суспільним інтересам в даному конкретному випадку і чому в цьому кримінальному провадженні приватні інтереси обвинуваченого ОСОБА_5 і потерпілого ОСОБА_4 , які уклали між собою угоду про примирення, суперечать публічним інтересам.
Судом встановлено, що згідно з висунутим ОСОБА_5 обвинуваченням, внаслідок його дій було завдано шкоду потерпілому громадянину ОСОБА_4 .
Та обставина, що безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сама по собі не є підставою для висновку про те, що в будь-якому випадку угода про примирення між потерпілим та обвинуваченими не відповідає інтересам суспільства.
Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про примирення між потерпілим ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_5 , та призначення обвинуваченому узгодженої сторонами кримінального провадження міри покарання.
Цивільний позов не заявлявся.
На підставі ст.100, ст.174 КПК України необхідно вирішити долю речових доказів та скасувати накладений на них арешт.
Згідно із статтями 118, 124 КПК України з ОСОБА_5 на користь держави необхідно стягнути судові витрати, пов'язані із залученням експертів у справі у розмірі 5300,96 грн.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 не обирався. Підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу судом не вбачається.
Керуючись ст. 100, 314, 373, 374, 475 КПК України,
Угоду про примирення між потерпілим ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_5 укладену 15 жовтня 2024 року у присутності захисника - адвоката ОСОБА_6 затвердити.
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України та призначити йому узгоджене в угоді покарання із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять) тисяч гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
До набрання вироком законної сили до ОСОБА_5 запобіжний захід не застосовувати.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати на проведення експертиз у сумі 5300,96 грн (п'ять тисяч триста гривень 96 копійок).
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року скасувати.
Речові докази: автомобіль марки «MAZDA 626», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, 1989 року випуску, власником якого згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_7 , житель АДРЕСА_3 , власником та користувачем якого згідно з договору купівлі-продажу є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_1 , який зберігається на спеціальному майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів Відділення поліції № 2 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 - повернути законному користувачу ОСОБА_5 .
Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст.394 КПК України. Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а в разі подачі апеляції - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо його не скасовано.
У разі невиконання угоди про примирення потерпілий чи прокурор протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення мають право звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку. Умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до встановленої законом відповідальності.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, може бути отримана в суді учасниками судового провадження.
Суддя ОСОБА_1