15 жовтня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 138/1754/22
Провадження № 22-ц/4820/1823/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю позивача та його представника,
представника відповідача,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2024 року, суддя Заворотна О.Л., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк», про стягнення коштів,
встановив:
В серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 273435,02 грн., сплачених згідно з кредитним договором.
В обґрунтування позову вказала, що відповідач ОСОБА_1 уклав із АТ «Укргазбанк», (далі - Банк), кредитний договір №2882008/5ро від 30.05.2008 року на суму 90000 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, між нею та Банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого житловий будинок по АДРЕСА_1 , який належить позивачу на праві особистої приватної власності, переданий в іпотеку АТ «Укргазбанк».
ОСОБА_1 кредитні зобов'язання не виконував у зв'язку з чим для збереження свого єдиного житла позивач вимушена була погашати тіло кредиту, проценти за користування кредитом та пеню, яка утворилася через несплату кредиту.
За період з 30.08.2008 року по 08.07.2022 року позивачем сплачено на погашення кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 273435,02 грн. Таким чином, вона повністю виконала умови кредитного договору, у зв'язку з чим просила стягнути з відповідача вказану суму та судові витрати.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.07.2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 65677 грн. грошових коштів, сплачених згідно з кредитним договором від 30.05.2008 року №2882008/5ро. Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позов частково суд вказав, що ОСОБА_2 , відповідно до положень ст. 42 Закону України «Про іпотеку», як майновий поручитель, який добровільно частково виконав забезпечене основне зобов'язання, вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми боргу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування доводів скарги зазначив, що позивач не надала доказів на підтвердження обставин щодо того, що вона особисто, за рахунок власних коштів здійснила погашення боргу за кредитом.
Банком не видано ОСОБА_2 відповідних документів щодо переходу права вимоги за кредитним договором до неї.
Судом не зазначено, які саме квитанції взяті до уваги, що підтверджують погашення ОСОБА_2 боргу та не враховано, що він отримав кредит від Банку в інтересах сім'ї на споживчі цілі, відтак з нього на користь позивача може бути стягнуто половина з сплачених майновим поручителем коштів, натомість інша половина боргу підлягає стягненню з бувшої дружини.
В суді представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.
Позивач та її представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечили, підтримали оскаржуване судове рішення.
Також просили задовольнити заяву про стягнення з відповідача 10000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Третя особа в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи судом була повідомлена у відповідності з вимогами ЦПК України.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 30.05.2008 року ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є АТ «Укргазбанк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2882008/5ро, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 90000 грн., на строк з 30.05.2008 року по 29.05.2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи з 18,5% річних.
Відповідно до п.1.5 кредитного договору, кредит надається для задоволення споживчих потреб позичальника.
30.05.2008 року між ВАТ «Укргазбанк», правонаступником якого є АТ «Укргазбанк», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Старосинявського районного нотаріального округу Намистюк Л.І., зареєстровано в реєстрі за №1027, відповідно до умов якого ОСОБА_2 в забезпечення вимог іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору №2882008/5ро від 30.05.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Укргазбанк», передала в іпотеку Банку цегляний житловий будинок, загальною площею 101,2 кв.м., житловою площею 65,8 кв.м. і господарські будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , власником яких є майновий поручитель ОСОБА_2 .
Згідно з копіями дублікатів квитанцій, в яких платником є ОСОБА_2 , із зазначенням призначення платежу «пог по дог ОСОБА_1 », за період з травня 2015 року по травень 2022 року здійснено оплату боргу на загальну суму 72677 грн. та 8,4 дол. США., зокрема: 25.05.2015 року - 2000 грн., 16.06.2015 року - 1300 грн., 28.07.2015 року - 1261 грн., 07.08.2015 року - 5000 грн., 23.09.2015 року - 2600 грн., 26.10.2015 року - 1220 грн., 12.11.2015 року - 1270 грн., 02.12.2015 року - 1260 грн., 03.11.2016 року - 1160 грн., 26.12.2016 року - 1160 грн., 26.01.2016 року - 1225 грн., 26.02.2016 року - 870 грн., 29.02.2016 року - 380 грн., 23.03.2016 року - 1200 грн., 29.04.2016 року - 1230 грн., 31.05.2016 року - 1205 грн., 23.06.2016 року - 1225 грн., 25.07.2016 року - 1191 грн., 27.03.2017 року - 1000 грн., 28.12.2018 року - 1100 грн., 29.11.2018 року - 1100 грн., 31.01.2018 року - 1200 грн., 28.02.2018 року - 1100 грн., 26.06.2018 року - 930 грн., 12.07.2018 року - 150 грн., 28.09.2018 року - 1100 грн., 29.03.2019 року - 1050 грн., 26.04.2019 року - 1020 грн., 29.08.2019 року - 1050 грн., 28.12.2020 року - 990 грн., 05.02.2020 року - 1005 грн., 27.02.2020 року - 1000 грн., 28.08.2020 року - 1000 грн., 06.09.2021 року - 880 грн., 05.10.2021 року - 880 грн., 05.11.2021 року - 820 грн., 07.12.2021 року - 860 грн., 28.01.2021 року - 1000 грн., 22.02.2021 року - 560 грн., 18.03.2021 року - 850 грн., 26.04.2021 року - 900 грн., 24.05.2021 року - 900 грн., 23.06.2021 року - 900 грн., 26.07.2021 року - 900 грн., 19.08.2021 року - 850 грн., 05.01.2022 року - 8,4 дол. США, 07.02.2022 року - 825 грн., 16.05.2022 року - 10000 грн., 27.05.2022 року - 10000 грн. (а.с. 229-232).
Згідно з довідкою АТ «Укргазбанк» від 12.07.2022 року №5-85/22/473/2022, станом на 11.07.2022 року зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором №2882008/5ро від 30.05.2008 року повністю виконані, претензії щодо виконання кредитного договору відсутні. При цьому, в період з 30.05.2008 року по 08.07.2022 року було сплачено: строкову заборгованість за кредитом в сумі 35441,25 грн., строкові проценти - 11971,62 грн., прострочену заборгованість за кредитом - 545588,75 грн., прострочені проценти - 143512,80 грн., штраф - 7080 грн., пеня - 20870 грн.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або інша особа - майновий поручитель.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Однією з ознак застави є те, що це є додаткове, акцесорне зобов'язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликане наявністю іншого зобов'язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов'язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування й застави.
Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
При цьому в іпотечних правовідносинах майновий поручитель за іпотечним договором вступає в правовідносини безпосередньо з кредитором, але не від імені боржника, а від власного імені.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.
Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
Таким чином, статті 11 та 42 Закону України «Про іпотеку» визначають правові наслідки різних ситуацій - задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку») і добровільного повного або часткового виконання майновим поручителем обов'язку боржника (стаття 42 Закону України «Про іпотеку»).
Тобто, якщо основне зобов'язання припиняється внаслідок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, то відбувається заміна особи в зобов'язанні і майновий поручитель набуває всіх прав кредитора за основним зобов'язанням (частина друга статті 11 Закону України «Про іпотеку»).
Разом з тим, якщо майновий поручитель добровільно виконав повністю або частково забезпечене основне зобов'язання і при цьому не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, то майновий поручитель вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми; це право виникає в силу статті 42 Закону України «Про іпотеку», а його правова природа є регресною (постанова Верховного Суду від 24.02.2021 року у справі №751/4443/18).
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Таким чином, правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19).
Відповідно до частини 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до положень статті 44 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом, що ОСОБА_2 частково виконала основне зобов'язання ОСОБА_1 , відтак відповідна сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача як майнового поручителя.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що ОСОБА_2 з апеляційною скаргою не зверталася, суд апеляційної інстанції, з огляду на положення статті 367 ЦПК України, позбавлений процесуальної можливості провести перевірку судового рішення на відповідність вимогам Закону в неоспореній частині.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення з відповідача половини сплаченої майновим поручителем суми погашення основного зобов'язання колегія суддів до уваги не приймає, враховуючи, що бувше подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виступають перед ОСОБА_2 як солідарні боржники. ОСОБА_1 , у разі виплати ОСОБА_2 суми боргу, має право на зворотну вимогу (регрес) до ОСОБА_3 у відповідній частці.
Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду від представника позивача адвоката Терлича В.Г. надійшла заява про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10000 грн.
Представник ОСОБА_1 адвокат Смішна І.В., вказавши на необґрунтованість та неспівмірність заявлених витрат, просила в задоволенні заяви відмовити.
Ознайомившись із заявою, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового її задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною другою статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частин 2, 3 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).
Згідно з частиною 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги від 07.10.2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Терличем В.Г., вартість гонорару адвоката за представництва позивача в суді апеляційної інстанції є фіксованою та становить 10000 грн., які згідно з квитанцією №277465 до прибуткового касового ордеру були сплачені адвокату 14.10.2024 року.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
З урахуванням клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на складність справи, зокрема, складність застосування норм права при написанні та поданні адвокатом Терличем В.Г. пояснень у судовому засіданні, враховуючи тривалість судового засідання, яке відбулося за участі адвоката Терлича В.Г. 15.10.2024 року - 43 хв., колегія суддів вважає, що розмір правничої допомоги, заявленої позивачем до відшкодування за рахунок відповідача в сумі 10000 грн. є завищеним, не відповідає об'єму фактично наданої адвокатом клієнту правової допомоги та підлягає зменшенню до 3000 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 липня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 жовтня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова