Справа 688/2775/24
№ 2/688/822/24
Рішення
Іменем України
10 жовтня 2024 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Березюк Н.П.,
за участі секретаря Кулеші Л.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шепетівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання,
встановив:
Стислий виклад та обґрунтування позовних вимог.
Представник позивача Сахнюк О.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_3 з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.
Просив стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 3% річних від простроченої суми в розмірі 23675.91 грн за період з 11.12.2020 по 20.06.2023, суму інфляційних втрат в розмірі 146767,21 грн за період з 11.12.2020 по 20.06.2023, всього 170443,12 грн, а також судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.04.2020 у справі № 688/4398/19 задоволено позов ОСОБА_3 , стягнуто з Державної казначейської служби України кошти на загальну суму 312445,60 грн у відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Рішення набрало законної сили.
11.09.2020 на адресу Державної казначейської служби України направлені виконавчі листи про стягнення коштів. 24.03.2021 виконавчі листи повернуті стягувачу без виконання через їх невиконання протягом тривалого часу.
26.05.2021 позивач подав вказані виконавчі листи до виконавчої служби для примусового виконання, які повернуті 14.07.2021без прийняття до виконання.
12.08.2021 позивач повторно направив виконавчі листи до Державної казначейської служби України для виконання. На його неодноразові звернення з приводу невиконання судового рішення отримував безпідставні вимоги. Рішення суду виконано у повному обсязі лише 20.06.2023.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, що виникло у відповідача на підставі судового рішення, просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання за період з 11.12.2020 до 20.06.2023.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у позові.
Позиція відповідача.
Представник відповідача Державної казначейської служби України подала відзив на позов, в якому заперечила проти позову. Зазначила, що 11.09.2020 позивач звернувся до Казначейства з виконавчими листами та заявою про їх виконання. 19.02.2021 подав заяву про повернення виконавчих листів. 24.03.2021 Казначейство повернуло позивачу виконавчі листи без виконання та роз'яснило, що у разі повернення виконавчих листів безспірне списання не забезпечується, а черговість за бюджетною програмою втрачається. 12.08.2021 позивач повторно звернувся до Казначейства із заявою та виконавчими листами. Згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів, Казначейство 20.08.2021 направило вказані виконавчі листи до Головного Управління казначейської служби України у Хмельницькій області за місцем заподіяння шкоди позивачу для здійснення відповідних заходів. 10.09.2021 до Казначейства надіслано пакет документів щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_3 . Безспірне списання коштів Казначейством здійснюється за черговістю надходження рішень до органів Казначейства. У порядку черговості надходження виконавчих листів Казначейство 20.06.2023 здійснило перерахування коштів ОСОБА_3 . Вказуючи на те, що відповідним Порядком не передбачено строку виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету та нарахування 3% річних, інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення, просила відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення виконано в порядку черговості, після надходження відповідних асигнувань. Зазначила, що кошти в бюджеті на такі виплати не передбачені, а тому це приведе до не цільового використання коштів. Вказала, що позивач подав виконавчі листи до Казначейства у вересні 2020 року. Повертаючи їх на відповідну заяву позивача, Казначейство роз'яснило, що втрачається черговість стягнення. Повторно виконавчі листи надійшли до Казначейства 16.08.2021.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
17.06.2024 позивач звернувся до суду з даним позовом.
20.06.2024 суд відкрив спрощене позовне провадження у справі, призначив справу до судового розгляду на 17.07.2024.
12.07.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
17.07.2024 суд відклав розгляд справи на 17.09.2024 у зв'язку з неявкою учасників справи та відсутністю відомостей про отримання ними судових повісток та 09.10.2024.
Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 06.04.2020 у справі №688/4398/19 позов ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України 310000 грн моральної шкоди та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 2445,60 грн, всього 312445,60 грн. Рішення набрало законної сили 29.07.2020.
11.09.2020 позивач ОСОБА_3 подав до Державної казначейської служби України два виконавчі листи про стягнення коштів та заяву про їх виконання.
19.02.2021 позивач ОСОБА_3 звернувся до Державної казначейської служби України з заявою про повернення виконавчих листів.
24.03.2021 Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчі листи без виконання, роз'яснивши, що у разі повернення виконавчих листів безспірне списання не забезпечується, а черговість за бюджетною програмою втрачається.
26.05.2021 ОСОБА_3 звернувся до відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчих листів про стягнення з Державної казначейської служби України коштів.
13.07.2021 ОСОБА_3 повернуто виконавчі листи без прийняття до виконання.
12.08.2021 позивач повторно звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення, подавши відповідні виконавчі листи.
20.08.2021 Державна казначейська служба України направила виконавчі листи до Головного Управління казначейської служби України у Хмельницькій області, за місцем заподіяння шкоди позивачу ОСОБА_3 , для здійснення відповідних заходів, передбачених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України.
10.09.2021 до Державної казначейської служби України надіслано пакет документів щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_3
20.06.2023 Державна казначейська служба України здійснила повне перерахування коштів ОСОБА_3 за виконавчими листами.
Викладені обставини підтверджуються копією паспорта позивача, копією рішення про стягнення коштів, копіями виконавчих листів, заявами ОСОБА_3
Застосовані норми права та висновки суду.
Між сторонами виникли правовідносини щодо невиконання грошових зобов'язань, що виникли на підставі судового рішення.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України). Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Як визначено у ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між суб'єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або не грошовим.
Специфіка відносин із виконання судових рішень про стягнення коштів з державного бюджету полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб'єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).
Грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Як визначено у ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 затверджено «Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», яким встановлюється механізм, особливості виконання рішень про стягнення коштів з вказаних органів.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).
Окрім того, у постанові від 03.10.2023 № 686/7081/21, ВС зазначив, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Ні Закон № 266/94-ВР, ні Закон № 4901-VI не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об'єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Відповідно до п. 4,5 ч.3 ст.2 ЦПК України одними із основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень та диспозитивність суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що зобов'язання з повернення грошових коштів у розмірі 312445,60 грн виникло на підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.04.2020 про стягнення на користь позивача на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» моральної шкоди та витрат на правничу допомогу. Це рішення набрало законної сили 29.07.2020 та було виконано 20.06.2023.
Інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення - способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання цього зобов'язання.
Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).
З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, відтак, стягнення індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є обґрунтованими.
При цьому посилання відповідача на відсутність достатніх бюджетних асигнувань для виконання рішення суду не може бути легітимною підставою для невиконання відповідачем у законодавчо встановлені строки покладених на нього функцій, пов'язаних з виконанням рішень судів.
Оскільки виконавчі листи надійшли на виконання до ДКС України 16.08.2021, 3% річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягувати з наступного дня після спливу трьох місяців від пред'явлення до виконання органу Державної казначейської служби України виконавчого документа.
Отже, три місяці для виконання виконавчих листів сплинули 16.11.2021. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 17.11.2021.
Тому з відповідача необхідно стягнути три відсотки річних від простроченої суми за період з 17.11.2021 по 20.06.2023 у розмірі 14920,35 грн (312445,60х3%х581:365) та інфляційні втрати за період з 17.11.2021 по 20.06.2023 у розмірі 103721,15 грн (312445,60х1,331966 -312445,60).
Суд зауважує, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.38).
Однак представник відповідача таких обставин не навела, а суд таких обставин, за яких можливе зменшення суми процентів річних, не встановив, а тому не знайшов підстав для зменшенні процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача Державної казначейської служби України на користь позивача також необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1186,45грн (69,61%) від розміру задоволених позовних вимог (118641,70:170443,12х100%)
Керуючись ст. 2, ст. 81, ст.89, ч. 1 ст.141, ст.263-265 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 3% річних від простроченої суми за період з 17.11.2021 по 20.06.2023 в розмірі 14920,35 грн та інфляційні втрати за період з 17.11.2021 по 20.06.2023 в розмірі 103721,35 грн, а всього 118641 (сто вісімнадцять тисч шістсот сорок одну) гривню 70 коп.
У решті позову відмовити.
Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1186,45 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - Державна казначейська служба України, 01601, вул. Бастіонна,6, м. Київ, ЄДРПОУ 37567646.
Повний текст рішення складено 15.10.2024.
Суддя: Неоніла БЕРЕЗЮК