Справа № 522/8917/24
Провадження по справі № 1-кс/522/3167/24
15 жовтня 2024 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання дізнавача СД ВП №2 відділення поліції №1 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 , по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024163500000294 від 24.05.2024, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, про арешт майна,
До слідчого судді зверунвся дізнавач СД ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 із клопотанням про арешт майна, поданого в рамках кримінального провадження № 12024163500000294 від 24.05.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, а саме на 2 мобільних телефона марки Iphone X в корпусі золотистого кольору та Xiaomi Redmi у корпусі чорного кольору.
У зв'язку з викладеним, у органу досудового розслідування виникла необхідність в арешті майна, а тому прокурор звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.
Дізнавач в судове засідання не з'явився.
Вивчивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, приходжу до висновку, що клопотання дізнавача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Вилучені предмети, відповідно до ст. 98 ч. 1 КПК України, містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Статтею 131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження визначено арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Частиною 3 статті 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу. Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
Згідно із ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.
Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СД ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження № 12024163500000294 від 24.05.2024, за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Вилучене дізнавачем майно не було визнано у якості речового доказу.
В обґрунтування підстав звернення до слідчого судді зі вказаним клопотанням, слідчий вказує на те, що на вилученому майна містяться сліди вчинення кримінального проступку, проте не конкретизує які саме.
Між тим, клопотання сдізнавача фактично зводиться до формального перелічення правових підстав для застосування такого заходу, без належного обґрунтування доведення такої необхідності.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, учасником яких є Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності, як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб'єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.
Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заборонено будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійсненим на підставі закону.
ЄСПЛ в своїх рішеннях визначає, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа Баклашов проти Росії, рішення від 09 червня 2005 року, справа Ізмайлов проти Росії, п.38 рішення від 16 жовтня 2008).
Отже, з метою недопущення порушення прав осіб, які є власником вилучених мобільних телефонів, запобігання наслідкам, до яких може призвести арешт, враховуючи відсутність необхідності вжиття таких заходів забезпечення кримінального провадження, у задоволенні клопотання дізнавача про накладення арешту слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 167-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання дізнавача СД ВП №2 відділення поліції №1 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області ОСОБА_3 про арешт майна - залишити без задоволення.
Зобов'язати дізнавача СД ВП №2 Одеського районного управління №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області повернути вилучене майно власникам за належністю.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_4