10 жовтня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3192/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року в адміністративній справі №280/3192/24 (головуючий суддя першої інстанції - Семененко М.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач 10.04.2024 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00032840709 від 21.03.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами проведеної фактичної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР щодо реалізації товарів, які не можливо ідентифікувати за споживчими ознаками. Водночас, позивач зазначає, що у перевіряємий період ним видавались розрахункові документи, які містять всі необхідні реквізити, у тому числі, назву товару. Також зазначає, що в наказі на проведення фактичної перевірки відсутня інформація про суб'єкта, який перевіряється, та не зазначено підстави для проведення перевірки, у зв'язку з чим вважає, що у контролюючого органу були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки, а тому її наслідки не можуть мати юридичної значимості.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00032840709 від 21.03.2024 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини у справі та його висновки, викладенні у рішенні, не відповідають обставинам справи, оскільки контролюючим органом під час проведення перевірки позивача встановленні факти невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) необхідних розрахункових документів, які підтверджують виконання розрахункової операції з 28.07.2021 року по 30.01.2024 року, чим були порушенні вимоги пункту 2 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець 11.10.2019 року. Основним видом діяльності згідно з ЄДРПОУ є роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах (код 47.77), перебуває на податковому обліку в органах ДПС України.
Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах здійснює контроль та реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.
Контролюючим органом на підставі наказу ГУ ДПС у Миколаївській області від 06.02.2024 року №155-п «Про проведення фактичної перевірки» проведено фактичну перевірку господарської одиниці магазину мережі ювелірних виробів «Золотий Вік» за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання норм законодавства з питань порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатами проведеної фактичної перевірки ГУ ДПС у Миколаївській області складено акт фактичної перевірки №22380/14/29/07/3339608900 від 19.02.2024 року, висновками якого встановлено порушення платником податків пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР, а саме: на господарській одиниці магазину «Золотий Вік» суб'єкту господарювання ФОП ОСОБА_1 за адресою здійснення господарської діяльності: АДРЕСА_1 встановлені факти реалізації товарів, які не можливо ідентифікувати за споживчими ознаками. Загальний обсяг реалізованих товарів з порушенням пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР за період з 28.07.2021 року по 16.02.2024 року становить 73134,00 грн..
Не погодившись з висновками акту перевірки, позивачем до ГУ ДПС у Миколаївській області подано заперечення від 22.02.2024 року, в якому зазначено про відсутність підстав для проведення фактичної перевірки з огляду на те, що наказ про призначення перевірки не містить інформації про суб'єкта, який перевіряється. Вказано про наявність у платника податків копії фіскальних чеків, які містять всю необхідну інформацію, що дозволяє ідентифікувати реалізований товар. Також до заперечення долучено копії відповідних фіскальних чеків.
ГУ ДПС у Миколаївській області надано позивачу відповідь від 15.03.2024 року №8273/6/14-29-07-07-04, за замістом якої зауваження платника податків визнані безпідставними, а висновки акту фактичної перевірки залишено без змін (а.с.60-62).
На підставі висновків акту перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області 21.03.2024 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» №00032840709, яким за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 109676,00 грн. (а.с. 24-25).
Не погодившись із вказаними рішенням податкового органу, позивач оскаржив таке рішення до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті, за додержанням порядку приймання готівки для виконання платіжних операцій (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), проведення розрахункових операцій, а також за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, наявністю торгових патентів.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно із пунктом 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Умови, порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок, строки проведення перевірок та оформлення їх результатів визначені статтями 75, 80, 81 ПК України.
За змістом абзацу 1 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Відповідно до приписів пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Підпунктами 80.2.2, 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Згідно із пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Питання достатності відображення в наказі на проведення фактичної перевірки підстав для її проведення відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України було предметом оцінки Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.03.2024 року у справі № 420/9909/23.
Суперечливим питанням по справі між сторонами стало визначення оцінки правомірності наказу з огляду на не зазначення та не деталізацію контролюючим органом нормативної (правової) підстави перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (наявної та/або отриманої інформації про можливі порушення платником податків законодавства) і не конкретизацію фактичної підстави (яка саме інформація отримана із посиланням на норми права, які можливо порушив платник, з зазначенням доказів такого порушення).
Верховний Суд у складі Судової палати у справі №420/9909/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/ отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
За наведеного вище, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що не деталізація контролюючим органом нормативної (правової) підстави перевірки у наказі про призначення фактичної перевірки свідчить про незаконність її проведення.
Колегія суддів зазначає, що передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки контролюючим податковим органом платника податків є наявність інформації про ймовірні порушення позивачем податкової дисципліни у сфері здійснення розрахункових операцій
За змістом спірних правовідносин встановлено, що підставою для проведення перевірки стало надходження на адресу ДПС звернення громадянина ОСОБА_2 від 06.11.2023 року б/н щодо порушень порядку розрахунків, у т.ч. в окремих магазинах мережі ювелірних виробів під торговою маркою «Золотий Вік». З метою розгляду вказаного звернення, зазначену інформацію листом ДПС від 17.11.2023 року №29128/7/99-00-07-04-02-07 надіслано на адресу ГУ ДПС у Київській області для вжиття заходів і відповідного реагування у межах компетенції підрозділів податкового аудиту. Крім того, в ході проведення аналізу, при огляді Інтернет посилання виявлено нові можливі факти порушення у магазинах мережі ювелірних виробів під торговою маркою «Золотий Вік» порядку здійснення розрахункових операцій вже на території Волинської області, що може свідчити про системність порушень діючого законодавства. Враховуючи вищевикладене, з метою виконання функцій визначених законом, протидії порушенням в частині проведення розрахунків та іншого законодавства, контроль за яким покладено на органи ДПС, податковий орган вважав за необхідне:
- провести комплекс заходів направлених на встановлення всіх господарських об'єктів мережі магазинів ювелірних виробів «Золотий Вік», та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у таких господарських об'єктах;
- детально проаналізувати надану ДПС інформацію та самостійно здійснити доперевірочний аналіз діяльності таких платників податків;
- за наявності підстав, відповідно до вимог статті 80 Кодексу, організувати та провести фактичні перевірки господарських об'єктів мережі ювелірних магазинів під торговою маркою «Золотий Вік».
Разом з тим, за змістом вказаного листа відсутня інформацію про будь-які порушення податкової дисципліни саме позивачем.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган не надавши до суду звернення фізичної особи ОСОБА_2 , унеможливив проведення та надання оцінки порушенням, які були викладені у вказаному зверненні.
Зі змісту листа ДПС вбачається, що зазначене звернення було направлено для розгляду в межах компетенції до ГУ ДПС у Київській області, отже, таке звернення не могло стосуватись безпосередньо діяльності ФОП ОСОБА_1 в магазині за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, долучена до матеріалів справи інформації з мережі Інтернет, на яку наявне посилання в листі ДПС від 05.01.2024 року №301/7/99-00-07-04-02-07, містить посилання на фіскальний чек, виданий ФОП ОСОБА_3 за адресою магазину АДРЕСА_2 , тобто не має жодного відношення до діяльності позивача та об'єкта, в якому ним здійснюється господарська діяльність, та в якому було проведено фактичну перевірку.
Будь-яка інформація про можливі (ймовірні) порушення позивачем податкової дисципліни у сфері здійснення розрахункових операцій, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, відсутня і в доповідній записці начальника управління податкового аудиту ГУ ДПС у Миколаївській області, яка була подана ним на ім'я в.о.начальника ГУ ДПС у Миколаївській області з пропозицією про розгляд питання щодо доцільності проведення фактичної перевірки магазина мережі ювелірних виробів «Золотий Вік» за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, до суду не надано жодних доказів, які б зумовлювали наявність підстав для проведення фактичної перевірки позивача відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме: не надано письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення ФОП ОСОБА_1 установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У постанові від 25.04.2024 року у справі № 160/10828/22 Верховний Суд вказав, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує жодних правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками такої перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення. З урахуванням цього Суд касаційної інстанції зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання.
Отже, зміст висновків наведених постанов свідчить про те, що звертаючись до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення, позивач вправі посилатись на процедурні порушення проведення перевірки, у тому числі у випадку допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, а суд зобов'язаний надавати правову оцінку таким доводам позивача в першу чергу. При цьому, установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб'єктом владних повноважень індивідуальних актів, суд може не переходити, з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.
Наведене вище також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.05.2024 року у справі №420/19741/21.
Також, слід зазначити, що Верховний Суд у постановах від 11.07.2022 року у справі №120/5728/20-а та від 21.12.2022 року у справі № 500/1331/21 звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки.
Однією з обов'язкових вимог до змісту наказу про проведення перевірки, встановлених абзацом 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, є зазначення найменування та реквізитів суб'єкта, який перевіряється.
Наказ від 06.02.2024 року №155-п таким вимогам не відповідає, оскільки в ньому не зазначено найменування суб'єкта, який перевіряється.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на достатність зазначення в наказі на перевірку адреси об'єкта, перевірка якого проводиться, оскільки таке твердження суперечить змісту абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, у якому між вимогою вказати найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), а також вимогою вказати у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, законодавцем застосовано словосполучник «та», отже такі вимоги не є самостійними та не можуть бути взаємозамінними.
Зміст проаналізованих судом документів свідчить про те, що фактична перевірка позивача була призначена виключно у зв'язку з належністю магазину, в якому здійснює діяльність позивач, до мережі магазинів ювелірних виробів «Золотий Вік», навіть без встановлення особи суб'єкта господарювання, який здійснює діяльність у такому магазині, та за відсутності жодної інформації про порушення позивачем податкової дисципліни в сфері правовідносин, які були перевірені.
З огляду на викладені вище обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення від 21.03.2024 року №00032840709 є протиправним та підлягає скасуванню, з чим погоджується колегія суддів.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року в адміністративній справі №280/3192/24 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року в адміністративній справі №280/3192/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко