Головуючий І інстанції: Г.В. Костенко
11 жовтня 2024 р. Справа № 440/3300/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області та ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/3300/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ НП в Полтавській області, відповідач), в якому просив:
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 95430,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні позивача зі служби в поліції 31.12.2020 відповідачем остаточний розрахунок проведено 27.02.2024. З цих підстав позивач вважає, що має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у розмірі 95430,00 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не проведенні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8285,30 грн.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8285,30 грн. (вісім тисяч двісті вісімдесят п'ять гривен тридцять копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 прийняти нове рішення, яким стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.01.2021 по 27.02.2024 з урахуванням дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, 19.07.2022, що регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до та після внесення у неї змін вказаним Законом, виходячи з розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 513,06 грн на загальну суму 383768,88 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що незважаючи на заяву позивача про зміну позовних вимог від 16.05.2024, в якій позивач зазначив останні висновки Верховного Суду з приводу спірних правовідносин, Полтавським окружним адміністративним судом їх не застосовано у рішенні.
Звертає увагу, що стаття 117 КЗпП України до 19 липня 2022 року піддягає застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, а вже після набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку обмежується виплатою 6 місяцями без її зменшення. Отже, вказує, що зменшення суми мого середнього заробітку не відповідає висновкам щодо правозастосування, які викладені в постановах Верховного Суду у справах № 560/11489/22, № 560/831/23, № 560/11616/23.
Вказує, що загальна сума середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 27.02.2024 становить 289878,90 грн + 93889,98 грн = 383768,88 грн (триста вісімдесят три тисячі сімсот шістдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати його та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказав, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів ч. 1 ст.117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум - зменшується відповідно розмір відповідальності. Цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому, останній просить залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Національній поліції (Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області) з 07.11.2015 по 31.12.2020, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 .
Наказом ГУ НП в Полтавській області № 582 о/с дск від 31.12.2020 майора поліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору управління оперативно-технічних заходів ГУ НП в Полтавській області, на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції з 31 грудня 2020 року. Вислуга років станом на 31.12.2020 складає 30 років 02 місяці 27 днів, у пільговому обчисленні - 31 рік 01 місяць 11 днів. Вказано, що має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 30 років. При звільненні має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 45 календарних днів
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просив визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у зменшеному розмірі; стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 8291,18 грн. з врахуванням грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, який утримується з донарахованої суми одноразової грошової допомоги при звільненні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.01.2005 № 17); визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по жовтень 2017 року; стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 невиплачену суму індексації грошового забезпечення у розмірі 3375,17 грн.; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки в загальній кількості 136 календарних днів; стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки на загальну суму 70921,28 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 28.12.2021 у справі №440/12026/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2020 року, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не врахуванні індексації грошового забезпечення при здійсненні виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області перерахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення, розрахованої на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та здійснити виплату суми перерахунку з урахуванням проведених виплат.
На виконання рішення суду у справі №440/12026/21 Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснило перерахунок ОСОБА_1 коштів в сумі 63399,72 грн. 11.11.2022 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 24.08.2023 у справі №440/5933/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 14176,34 грн. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб в розмірі 14176,34 грн.
На виконання рішення суду по справі № 440/5933/23 28.01.2024 року надійшли коштів в сумі 8177,55грн, 27.02.2024 року надійшли кошті в сумі 5927,91 грн.
Отримавши 27.02.2024 кошти на виконання рішень суду, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції у розмірі 95430,00 грн., у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено частину грошового забезпечення, протиправність чого встановлена судовими рішеннями, то позивач має право на отримання грошової компенсації за весь час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Щодо суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначив, що враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 8285,30 грн. = (10,69 % від 77505,18 грн. ((15904,99 грн. * 6 місяців) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців)), а не в сумі 95430,00грн., як просить позивач у позові.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП).
За цих обставин вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Колегія суддів зазначає, що обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджена рішенням по справі №440/12026/21, № 440/5933/23.
На виконання рішення суду у справі №440/12026/21 Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснило перерахунок ОСОБА_1 коштів в сумі 63399,72 грн. 11.11.2022 року.
На виконання рішення суду по справі № 440/5933/23 28.01.2024 надійшли коштів в сумі 8177,55грн, 27.02.2024 надійшли кошті в сумі 5927,91 грн.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати частини грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 04.12.2019 у справі №825/66/16.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.
Як наслідок, бездіяльність ГУ НП в Полтавській області щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.
Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.
Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу індексації та компенсації за невикористані дні відпусток.
Спірний період у цих правовідносинах охоплює 01.01.2021 (з дня, наступного після звільнення) по 26.02.2024 включно (день, який передує дню повного розрахунку).
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 10.08.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 16.11.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 19 вересня 2024 року у справі №560/687/24, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Колегія суддів зазначає, що оскільки позивач, звертаючись з позовною заявою до суду просив зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 по 27.02.2024 у межах шести місяців., то в силу імперативного припису 117 КЗпП, ч. 2 ст. 9 КАС України та ст. 308 КАС України розрахунок суми середнього заробітку за час затримки цієї виплати повинен бути здійсненний в межах шести місяців (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
За розглядуваний період затримка розрахунку при звільненні тривала з 19.07.2022 по 19.01.2023, всього 185 днів.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 513,06 грн, що підтверджується довідкою відповідача від 14.05.2024 №727/115/29/10/01-2024 (а.с. 48).
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача (за період шість місяців) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 94916,10 грн. (513,06 *185).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладених у постановах від 19 вересня 2024 року у справі №560/687/24, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, враховуючи межі, в яких суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022 по 19.01.2023 без застосування принципу співмірності при визначенні суми стягнення, судова колегія за наслідкам апеляційного перегляду цієї справи дійшла висновку, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог у розмірі 94916,10 грн .
Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та помилково дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в межах шести місяців в сумі 8285,30 грн, враховуючи принцип співмірності.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення суми середнього заробітку за період який регулюється нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України є такими, що не заслуговують на увагу та відхиляються колегією суддів як такі, що не відповідають висновкам щодо правозастосування, які викладені в зазначених вище постановах Верховного Суду (від 19 вересня 2024 року у справі №560/687/24, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22), з урахуванням чого, апеляційна скарга ГУ НП в Полтавській області не підлягає задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу позивача, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ч. 5 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2021 (день наступний за днем звільнення) по 27.02.2024 (день фактичного розрахунку) в межах шести місяців у сумі 95430 грн. Суддя суду першої інстанції розглянув дані вимоги та доводи позовної заяви та ухвалив рішення по справі.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, позивач просить не обмежувати спірний період шістьма місяцями та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 383768, 88 грн., тобто збільшує суму стягнення та період такого стягнення, що суперечить ч. 5 ст. 308 КАС України (суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції) та свідчить про те, що позивач в апеляційні скарзі змінює предмет розгляду справи.
З урахуванням чого, суд апеляційної інстанції не надає оцінку вимогам апеляційної скарги про не обмеження спірного періоду шістьма місяцями та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 383768, 88 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не зважав на заяву позивача про зміну позовних вимог, колегія суддів зазначає, що на дату ухвалення спірного рішення (20.05.2024) до Полтавського окружного адміністративного суду не надходила заява позивача про зміну позовних вимог, з урахуванням чого, суд першої інстанції правомірно розглянув дану справу у межах позовної заяви, яка надійшла до суду 19.03.2024.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів уважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 440/3300/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не проведенні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94916 (дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн 10 коп.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий