11 жовтня 2024 р. Справа № 440/4790/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/4790/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Державної казначейської служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком пенсії годувальника;
- стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 143566, 26 грн за період з 01.01.2016 по 30.06.2021, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 15.02.2008 та отримує пенсію по втраті годувальника, який був інвалідом внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС та отримував пенсію в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII. Вказує, що рішенням Конституційного суду України від 07.04.2021 за №1-р(II)/2021 (далі по тексту - Рішення) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. При цьому, у пункті 4 резолютивної частини вказаного Рішення встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII. У мотивувальній частині даного Рішення зазначено, що з приписів статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія статті 54 Закону №796-XII, завдану їм внаслідок дії частини третьої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року позовну заяву залишено без руху. Визначено, що недоліки необхідно усунути шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
На виконання вказаної ухвали суду 13.05.2024 представник позивача подав заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає. Посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.07.2023 № 420/8355/22, у постанові від 24.01.2024 по справі № 810/820/18.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачці.
Позивачка, не погоджуючись з таким судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що норми ст. 122 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, що виникли у зв'язку з виплатою недоплаченої суми пенсії, тому не підлягають застосуванню і у спірних правовідносинах. Посилалась на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.07.2023 № 420/8355/22, від 24.01.2024 по справі № 810/820/18.
Відповідач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що предметом спору в даній справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком пенсії годувальника. Оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Вказав, що ч. 2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком - не поширює дію на спірні правовідносини, оскільки строкові обмеження відсутні стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів, а позивачка не згодна із розміром виплачуваної їй пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021. Позивачка могла дізнатися про порушення своїх прав з часу прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, однак, з цією позовною заявою звернулася 22.04.2024, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а висловила наступну правову позицію щодо строків звернення до суду:
« 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.»
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, в якій дійшла наступного правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
« для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, Верховний Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.»
Колегія суддів не знаходить правових підстав відступати від правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду та Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.
Враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, колегія суддів звертає увагу на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Судовим розглядом встановлено, що предметом спору в даній справі є бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії по втраті годувальника за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, виходячи із 8 мінімальних пенсій за віком пенсії годувальника.
Порушення своїх прав позивачка мотивує прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В пунктах 2-4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 зазначено наступне:
« 2. Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»» від 6 червня 1996 року №230/96-ВР:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
Таким чином, позивачка могла дізнатися про порушення своїх прав щонайменше з часу прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, однак, з цією позовною заявою звернулася лише 22.04.2024, тобто з пропуском строку звернення до суду.
Щодо доводів апелянтки про те, що немає строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.07.2023 № 420/8355/22, у постанові від 24.01.2024 по справі № 810/820/18, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Зазначені положення Закону № 1058-IV свідчать про те, що строкові обмеження відсутні стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством та безспірному розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Натомість у цій справі позивачка не згодна із розміром виплачуваної їй пенсії за період з 01.01.2015 по 30.06.2021, тому частина 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не поширює дію на спірні правовідносини, оскільки строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, а у спірних правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянтки на постанови Верховного Суду від 20.07.2023 № 420/8355/22, від 24.01.2024 по справі № 810/820/18, оскільки предметом спору у вказаних справах, які розглядались Верховним Судом, було припинення виплати пенсії органом Пенсійного фонду у зв'язку з виїздом пенсіонера за межі України, за відсутності спору щодо розміру такої пенсії, тому відповідні судові рішення Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.
Таким чином, строк звернення позивачки до суду з даним позовом пропущено, заяву про поновлення строку звернення до суду на виконання ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 позивачкою не подано.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову позивачці.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано повернув позовну заяву позивачці.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року по справі № 440/4790/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивачки.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 по справі № 440/4790/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц