15 жовтня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3542/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення» період, визначений в трудовій книжці, з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року включно;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення, а саме з 21 червня 2024 року.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту. Позивач не погоджується з прийнятим відносно неї рішенням і діями пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки записи трудової книжки відповідають вимогам її заповнення, містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери відповідних наказів і дати їх прийняття та відтиски печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи. При цьому позивач вважає, що вона не зобов'язана нести ризик негативних наслідків у зв'язку з неналежним внесенням записів до трудової книжки, які допущені з вини підприємства. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду з подібних спірних відносин, позивач вважає, що вона не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем свого обов'язку щодо неналежного ведення трудових книжок, і це не може бути підставою для не зарахування до загального стажу при призначенні позивачу пенсії періоду її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року.
Ухвалою суду від 15 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву; витребувано у сторін додаткові докази по справі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що згідно з положеннями статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року особи, які досягли 60-річного віку, мають право на призначення пенсії у разі наявності необхідного страхового стажу 31 рік. За наданими позивачем документами при її зверненні із заявою про призначення пенсії було встановлено, що її страховий стаж становить 27 років 4 місяці 2 дні. При цьому до страхового стажу позивача не зараховано період її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки згідно з трудовою книжкою запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту. Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно зі свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , оскільки відсутня відмітка про видачу паспорта. Таким чином, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком пенсійним органом було прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії. Вказуючи на відсутність протиправних дій по відношенню до позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області просило суд відмовити у задоволенні позову.
Згідно з матеріалами справи ухвала суду від 15 серпня 2024 року, якою відкрито провадження у даній справі, була надіслана Головному управлінню Пенсійного фонду України в Сумській області в його електронний кабінет, про що працівником апарату суду складено довідку про доставку електронного листа.
Відповідно до частини п'ятої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Згідно частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною сьомою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється за наявності в особи електронного кабінету - шляхом надсилання повістки до її електронного кабінету.
Згідно пункту 2 частини першої статті 127 Кодексу адміністративного судочинства України часом вручення повістки вважається день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Пунктом 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини одинадцятої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі.
Однак правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не скористалось.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 21 червня 2024 року. До вказаної заяви позивач додала, зокрема, трудову книжку, диплом про навчання, довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01 липня 2000 року та інші документи.
Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, який рішенням від 28 червня 2024 року №241670060550 відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, у названому рішенні зазначено, що для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідний страховий стаж тривалістю 31 рік, а у позивача відповідно до наданих нею документів страховий стаж становить 27 років 4 місяці 2 дні. З урахуванням записів трудової книжки НОМЕР_2 до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту. Крім цього, до страхового стажу не зарахований період догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 , оскільки відсутня відмітка про видачу паспорта.
Додатково в рішенні від 28 червня 2024 року №241670060550 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області зазначено, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 матиме після досягнення 63 років, тобто з 21 липня 2027 року.
Не погоджуючись із рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області від 28 червня 2024 року №241670060550 в частині не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Як вбачається зі змісту позову та заявлених позовних вимог, позивач не погоджується з висновками Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у рішенні №241670060550 від 28 червня 2024 року про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.
Виходячи зі змісту доводів, якими обґрунтовано даний позов, та надаючи їм оцінку, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Абзацом другим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з обставин справи, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області не зарахувало до страхового стажу позивача період її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року.
Так, дослідженням змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом встановлено, що згідно із записами №№4, 5, 6, 7 позивач у період з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року працювала у Кіровському регіональному центрі зв'язку.
На час заповнення трудової книжки позивача у період її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162 в редакції, чинній на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період).
Відповідно до пункту 1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Абзацом першим пункту 4.1 Інструкції №162 було передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» (далі - Постанова №656) та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 Постанови №656 передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Враховуючи викладене, суд вважає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
З обставин справи вбачається, що позивач зверталася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №241670060550 від 28 червня 2024 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність у неї необхідного страхового стажу.
Зокрема, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, оскільки запис про звільнення з роботи засвідчений печаткою, відтиск якої не придатний для сприйняття змісту.
Між тим, враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, суд зауважує, що сам по собі нечіткий відбиток печатки підприємства, з якого позивач була звільнена 10 квітня 1990 року (Кіровський регіональний центр зв'язку), не є правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року.
У даній ситуації записи трудової книжки позивача №№4, 5, 6, 7 чітко вказують на те, що у період з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року вона працювала у Кіровському регіональному центрі зв'язку. Дані записи містять також і відомості про підстави їх внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 (відповідні накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи), однак такі записи не були враховані, фактично, з формальних підстав.
При цьому відповідачами в ході судового розгляду справи не подано до суду доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача про роботу у Кіровському регіональному центрі зв'язку в період з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржуване рішення.
Отже, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №241670060550 від 28 червня 2024 року, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії, а тому таке підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то таку суд у даних спірних відносинах вважає передчасною, оскільки законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Водночас, визначаючись щодо способу захисту порушеного права позивача у межах даних спірних відносин, з огляду на те, що спірним у даній справі є лише питання не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року, виходячи зі змісту доводів, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги, враховуючи висновок суду про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні позивачу пенсії, з огляду на зміст повноважень суду, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних відносинах буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати період роботи позивача з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року до її страхового стажу і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 21 червня 2024 року із зарахуванням до її страхового стажу періоду роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 07 серпня 1986 року.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Зважаючи на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача в указаній сумі за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області як суб'єкта владних повноважень, який ухвалив оскаржуване незаконне рішення.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28 червня 2024 року №241670060550 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи, відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 07 серпня 1986 року, а саме: період роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року включно.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 червня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи, відображеного у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 07 серпня 1986 року, а саме: періоду роботи з 04 травня 1987 року по 10 квітня 1990 року включно.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 жовтня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, код ЄДРПОУ 21108013); Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк