про залишення позовної заяви без руху
11 жовтня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/4545/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Григораш В.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
08.10.2024 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого звернувся адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 , здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 видати на ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов до висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви у тому числі з'ясовує, чи:
- відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
- немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірним у даній справі є питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються не виплати ОСОБА_1 в період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії.
Звертаючись до суду з даним позовом, представником позивача подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій посилаючись на правові висновки Верховного Суду, вказував, що на момент дії виникнення спірних відносин, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Окрім цього, представник позивача зазначав, що позивачем не одержано письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших щомісячних основних та додаткових видів з 20.01.2023 по 20.05.2023. Інформація про розмір грошового забезпечення станом 01.01.2023 за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 20.01.2023 по 20.05.2023 була відсутня.
Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит Позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що спір в частині позовних вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені в період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Заробітна плата в розумінні ч. 1 ст. 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
При цьому, у положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27.04.2023 у справі №300/4201/22 та від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Так, строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати при звільненні закріплено ст.233 КЗпП України.
Частинами 1 та 2 ст.233 КАС України від 10.12.1971 №322-VIII у редакції, яка діяла до 19.07.2022 передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП УКраїни.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Таким чином, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати було визначено вказаними вище періодами.
Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни, зокрема до Кодексу законів про працю України.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом №2352-IX коментованих змін, ч. 2 ст. 233 КЗпП України не врегульовано питання щодо строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, а лише встановлено строк звернення до суду виключно у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним частини другої статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Отже, редакція ст.233 КЗпП України, яка раніше не обмежувала строк звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022. Після викладу у новій редакції ч.1 та ч.2 ст.233 КЗпП України уведено строки звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Слід також зазначити, що на момент виникнення вказаного права на звернення до суду, згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, строк звернення до суду становить тримісячний строк.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2023 позивача з 16.11.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, знято з котлового забезпечення з 17.11.2023.
Окрім цього, даним наказом позивача повідомлено про гарантовані виплати йому при звільненні, зокрема вказано:
виплатити щомісячну премію у розмірі 390 % від посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 за період з 01 по 16.11.2023 включно;
виплатити надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65 5 від посадового окладу, військового звання та надбавку за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 за період з 01 по 16.11.2023 включно;
виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460, в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, а саме за 2022 рік в кількості 10 (десять) місяців та за 2023 рік в кількості 10 (десять) місяців в розмірі 80 % місячного грошового забезпечення;
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час діє воєнного стану" та на підставі рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/2117, виплатити додаткову винагороду за безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розмірі 30000 грн пропорційно діям участі за період з 04 по 16.11.2023, включно;
виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2023 рік в кількості 20 (двадцять) діб;
грошову допомогу на оздоровлення отримав.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду розпочався з 17.11.2023, однак з даним позовом позивач звернувся до суду 08.10.2024, про що свідчить штамп Чернівецького окружного адміністративного суду, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, суд звертає увагу представника позивача на те, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо застосованого розміру прожиткового мінімуму під час розрахунку грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Тому суд відхиляє як безпідставні твердження позивача про те, що ним не було одержано письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Суд зазначає, що отримання представником позивача листа відповідача від 30.04.2024 у відповідь на його адвокатський запит від 01.03.2024 не змінює момент, з якого позивач мав та повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.
Більш того, суд зауважує, що позивачем також пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним позовом навіть з моменту отримання листа-відповіді відповідача від 30.04.2024.
Щодо посилань позивача на правові позиції Верховного суду, то вказані правові позиції не є релевантним спірним правовідносинам, що є предметом спору у даній справі.
Таким чином, суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з позовними вимогами щодо не виплати грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відтак, суд зазначає, що вказані у позовній заяві обґрунтування дотримання строку звернення із позовними вимогами щодо не виплати ОСОБА_1 в період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії до суду з даним позовом є помилковими та не беруться судом до уваги.
Таким чином, позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку щодо оскарження бездіяльності відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 в період з 20 січня 2023 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, а твердження, на які представник позивача посилається у своїй заяві про поновлення строку звернення до суду, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.
Згідно ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У зв'язку з цим, для усунення недоліків позовної заяви запропонувати позивачу:
- подати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших причин пропуску такого строку.
Відповідно до ч.1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи приписи ч. 1 ст. 123 КАС України, для усунення недоліків позовної заяви суд пропонує позивачу подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
Згідно ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що без усунення вказаних вище недоліків, неможливо вирішити питання про відкриття провадження у справі, тому надає позивачу строк для їх усунення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 169, 241 та 248 КАС України, суд, -
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії ухвали.
3. У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.О. Григораш