11 жовтня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3365/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 15 липня 2024 року №2400-1706-8/28894 про відмову в зарахуванні періоду роботи ОСОБА_1 з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні до страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком.
Позов обґрунтовано тим, що при призначенні позивачу пенсії за віком їй протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні. Позивач зверталась до пенсійного органу з питання зарахування вказаного вище періоду роботи до страхового стажу, в чому їй було відмовлено з тих підстав, що запис про звільнення з Чернівецького міжгосподарського виробничого об'єднання завірено печаткою, за відтиском якої неможливо ідентифікувати підприємство. З указаним позивач не погоджується, оскільки вважає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавця, що виключає провину особи, яка має право на пенсію, і не свідчить про неможливість зарахування їй до страхового стажу певних періодів роботи за наявності недоліків у записах трудової книжки. Посилаючись на положення Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), позивач вважає, що за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, покладається на керівника підприємства (установи, організації), тому не дотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій така трудова книжка належить, а тому не може впливати на особисті права при призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву; витребувано у сторін додаткові докази по справі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що при призначенні позивачу пенсії за віком її страховий стаж обчислено на підставі уточнюючих довідок про періоди роботи та за наявними даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Запис про період роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні внесено до трудової книжки позивача з порушенням вимог законодавства про ведення трудових книжок, оскільки запис про звільнення позивача з підприємства завірено печаткою, відтиск якої унеможливлює ідентифікацію підприємства. Водночас, оскільки документи Чернівецького міжгосподарського виробничого об'єднання за 1992-1998 роки на зберігання до архіву не передавались, то стаж роботи позивача може підтверджуватись показаннями не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого свідки зможуть підтвердити роботу заявника, що передбачено положеннями пункту 18 Порядку №637. Таким чином, пенсія позивача обчислена та виплачується у відповідності до норм чинного законодавства, підстави для проведення перерахунку пенсії наразі відсутні. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають у задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що з 06 червня 2022 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 31 рік 3 місяці 13 днів.
Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_2 НОМЕР_1 від 15 липня 1981 року, у період з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року позивач працювала на посаді робочої четвертого розряду експериментального цеху Чернівецького міжгосподарського виробничого об'єднання.
Згідно з довідкою Державного архіву Чернівецької області від 11 квітня 2024 року №1/951 позивачу повідомлено, що документи Чернівецького міжгосподарського об'єднання за 1992-1998 роки на зберігання до архіву не надходили, у зв'язку з чим видати архівну довідку про стаж роботи ОСОБА_3 за цей період неможливо.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що позивач зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року у Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні.
Листом від 15 липня 2024 року №2400-1706-8/28894 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що запис про період роботи з 07.10.1992 по 21.07.1998 в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні внесено до трудової книжки з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, за відтиском якої неможливо ідентифікувати підприємство. Відповідно до пункту 18 Постанови №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями), стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Вказано, що наразі підстави для перерахунку пенсії ОСОБА_1 відсутні.
За таких обставин позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Абзацом другим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов'язковому порядку не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов'язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 цього Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Абзацом 1 пункту 17 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з абзацом 1 пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, у разі відсутності документів про наявний страховий стаж або архівних даних стаж роботи особи може підтверджуватися показаннями не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У пункті 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за №110 (далі - Інструкція №58), вказано, зокрема, що заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Абзацом 1 пункту 4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Враховуючи викладене, суд вважає, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
З обставин справи вбачається і не заперечується сторонами, що позивач зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні. Однак, листом від 15 липня 2024 року №2400-1706-8/28894 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області позивача повідомлено про те, що запис про період роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції №58, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, по відтиску якої неможливо ідентифікувати підприємство.
Поряд з цим позивачем було надано суду довідку Державного архіву Чернівецької області віл 11 квітня 2024 року №1/951, в якій вказано, що документи Чернівецького міжгосподарського об'єднання за 1992-1998 роки на зберігання до архіву не надходили, в зв'язку з чим видати архівну довідку про стаж роботи ОСОБА_3 за цей період неможливо.
Між тим, враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, суд зауважує, що сам по собі нечіткий відбиток печатки підприємства, з якого позивач була звільнена 21 липня 1998 року (Чернівецьке міжгосподарське виробниче об'єднання), що слугувало підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу, не є правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року.
У даній ситуації записи трудової книжки позивача №14, 15 чітко вказують на те, що у період з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року вона працювала робочою четвертого розряду експериментального цеху Чернівецького міжгосподарського виробничого об'єднання. Дані записи містять також і відомості про підстави їх внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 (відповідні накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи), однак такі записи не були враховані, фактично, з формальних підстав.
При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи не подано до суду доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача про роботу у Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні в період з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності на пільгових умовах.
Враховуючи викладене, перевіряючи оскаржувані позивачем дії суб'єкта владних повноважень на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що відповідач діяв не на підставі закону, який регулює спірні відносини; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані дії.
Зважаючи на те, що звернення до суду з цим позовом обумовлено, фактично, незгодою позивача із діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року та, у зв'язку із цим, не здійсненням перерахунку пенсії, то суд вважає, що належним способом захисту порушених пенсійних прав позивача буде визнання протиправними оскаржуваних дій із зобов'язанням відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в Чернівецькому міжгосподарському виробничому об'єднанні з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року та, як наслідок, провести перерахунок і виплату призначеної позивачу пенсії за віком.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Отже, позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача є безпідставними та такими, що не свідчать про законність оскаржуваних дій.
Відповідно до положень частин першої, третьої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, то судовий збір підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, викладене в листі від 15 липня 2024 року №2400-1706-8/28894, про відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи, відображеного у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15 липня 1983 року, а саме: періоду роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи, відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15 липня 1983 року, а саме: період роботи з 07 жовтня 1992 року по 21 липня 1998 року, та провести перерахунок і виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 жовтня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя О.П. Лелюк