Справа № 560/10470/24
іменем України
12 жовтня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Хмельницького окружного адміністративного суду 22.07.2024 в інтересах ОСОБА_1 звернувся його представник з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не звільненні солдата ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку з небажанням продовжити військову службу та сімейними обставинами, якими є необхідність постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,яка відповідно до виписки з акту медико-соціальної експертної комісії АВ № 0531778 та пенсійного посвідчення НОМЕР_2 , є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду,на підставі пп. г п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку з небажанням продовжити військову службу та сімейними обставинами, якими є необхідність постійного догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до виписки з акту медико-соціальної експертної комісії АВ № 0531778, та пенсійного посвідчення НОМЕР_2 , є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду на підставі пп. г п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що його довірителя на підставі Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 25.02.2022 № 69/2022 мобілізовано до лав Збройних Сил України та він проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Позивач 20.06.2024 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , у якому просив звільнити його, з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом «г», оскільки його мати - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.
Представник позивача вказує, що вказаний вище рапорт поданий особисто ОСОБА_1 20.06.2024 командиру 4 навчальної роти школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_3 особисто, та 14.06.2024 відправлений рекомендованим листом по пошті.
Як зазначає представник позивача, на момент звернення з позовною заявою поданий ОСОБА_1 рапорт від 20.06.2024 відповідачем не розглянутий.
Ухвалою суду від 25.07.2024 року: відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Від військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України 04.09.2024 надійшов відзив на позовну заяву, згідно із яким, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на таке.
Відповідач вказує, що на його адресу надійшло два листи від позивача.
У першому листі, одержаному військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України 12.08.2024 року, містився рапорт ОСОБА_1 (з 18 додатками) з проханням звільнити позивача, з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом «г» оскільки його мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду.
Відповідач зазначає, що у вказаному вище рапорті були відсутні резолюції безпосереднього командира - командира 4 навчальної роти зведеного навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України та прямих командирів військовослужбовця, що суперечить змісту та формі подачі рапорту, встановленого керівними документами Збройних Сил України.
У зв'язку із відсутністю законодавчих підстав для задоволення рапорту позивача, як вказує відповідач, вирішено повернути документи ОСОБА_1 на доопрацювання, з метою з'ясування всіх обставин та отримання додаткових документів.
Відповідач посилається на те, що вказане вище рішення було доведено до позивача встановленим порядком.
Як вказує відповідач, від ОСОБА_1 02.09.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України надійшов другий рапорт позивача, в якому він просив долучити до попереднього свого рапорту копію свідоцтва про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 22.08.2024 року.
Водночас, як зазначає представник військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, інші обставини, зокрема, відсутність підтвердження необхідності здійснення догляду за особою ОСОБА_2 та наявність іншого члена сім'ї II ступеня споріднення, який може забезпечувати такий догляд, не були спростовані військовослужбовцем, у зв'язку із чим, у відповідача відсутні підстави для задоволення вказаного рапорту, про що повідомлено позивача.
Ухвалою суду від 04.09.2024 року: зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України в п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати до суду належним чином завірену копію рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, інформацію про результат розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, копію документів за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби; зобов'язано ОСОБА_1 в п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати до суду належним чином завірену та читабельну копію виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0531778.
На виконання ухвали суду від 04.09.2024 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0531778.
Від відповідача, на виконання ухвали суду від 04.09.2024 року, 12.09.2024 до суду надійшов лист від 11.09.2024 № 8863 з додатками.
Ухвалою суду від 23.09.2024 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України в п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати до суду:
- належним чином завірені копії рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 14.06.2024 року, рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 20.06.2024 року, інформацію про результат розгляду вказаних рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, копії документів за результатами розгляду вказаних рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби;
- належним чином завірені копії витягів з журналу реєстрації вхідних документів військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України за 20.06.2024 року, 21.06.2024 року, 26.06.2024 року і 27.06.2024 року.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлені таки обставини.
ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та на час виникнення спірних правовідносин проходив військову службу у військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
Позивачем 14.06.2024 направлено поштою на адресу відповідача свій рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з проханням звільнити його з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом «г».
Крім того, 20.06.2024 позивач звернувся до командира 4 навчальної роти зведеного навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України з рапортом, у якому просив звільнити його, з військової служби на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом «г», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю І чи II групи та потребує постійного догляду, так як, його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно виписки з акту медико-соціальної експертної комісії (АВ № 0531778) є інвалідом II групи (довічно) (онкозахворювання), і він особисто здійснюю за нею догляд, інші члени сім'ї першого чи другого ступеню спорідненості, які б могли здійснювати за нею догляд, відсутні.
До рапорту позивач додав низку документів, а саме: нотаріально посвідчену копію паспорта НА НОМЕР_3 ; нотаріально посвідчену копію картки платника податків; нотаріальну посвідчену копію паспорта НА НОМЕР_4 ; нотаріально посвідчену копію картки платника податків; нотаріально посвідчену копію паспорта НА НОМЕР_5 ; нотаріально посвідчена копія картки платника податків; нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження НОМЕР_6 ; нотаріально посвідчену заяву про відсутність інших осіб які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 ; нотаріально посвідчену копію пенсійного посвідчення НОМЕР_2 ; нотаріально посвідчену копію пенсійного посвідчення НОМЕР_7 ; акт органу управління праці та соціального захисту населення про встановлення факту здійснення догляду; акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 ; засвідчена копія виписки з акту медико-соціальної експертної комісії АВ № 0531778.
Водночас, як зазначає позивач, станом на дату звернення до суду жодної відповіді щодо розгляду рапорту від 20.06.2024 до нього не надходило.
З огляду на викладене вище, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не звільненні позивача з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 3).
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і такий стан триває в Україні дотепер.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону № 389-VIII, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Водночас, Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Частинами 2-4 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
Разом з тим, підпунктом "г" пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у період воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Тобто, для звільнення військовослужбовця з військової служби обов'язковою умовою є підтвердження факту необхідності постійного догляду, зокрема, за хворою матір'ю, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду.
Відповідно до п. 233 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно із п. 1.5 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Відповідно до абз. 2 п. 14.10 Розділу XIV «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до п. 5 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом ґ пункту 2 частини п'ятої, підпунктом г пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV «Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з відповідними рапортами задля звільнення його з військової служби, до яких серед іншого додав засвідчену копію виписки з акту медико-соціальної експертної комісії АВ № 0531778, в якій вказано про те, що ОСОБА_2 є інвалідом II групи (довічно) (злоякісне новоутворення прямої кишки).
Разом з тим відповідач вказані рапорти у передбаченому законодавством порядку не розглянув, у зв'язку з чим між сторонами виник спір.
При цьому, суд виходить з того, що у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У свою чергу, відсутність належним чином оформлених наказів за наслідками розгляду рапортів позивача свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Щодо підтвердження факту отримання відповідачем рапортів ОСОБА_1 від 14.06.2024 і 20.06.2024 року, то суд зазначає про таке.
На підтвердження своєї позиції ОСОБА_1 до матеріалів справи додано: рапорт на ім'я командира 4 навчальної роти зведеного навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, який датований 20.06.2024 року, і який містить підпис позивача; копію фіскального чека, з якого вбачається, що позивачем через поштового оператора АТ "УКРПОШТА" 14.06.2024 відправлено поштове відправлення з рекомендованим повідомленням (№ 2902505438907) на адресу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, суд зазначає, що на вказаному вище рапорті позивача від 20.06.2024 року, окрім підпису ОСОБА_1 , також позначено підпис посадової особи відповідача.
За трекінгом поштового відправлення № 2902505438907 на офіційному сайті АТ «УКРПОШТА», щодо вказаного поштового відправлення зазначено: 14.06.2024 - «Прийнято»; 14.06.2024 - «Виїхало з Відділення»; 14.06.2024 - «Прибуло до Логістичного центру»; 18.06.2024 - «Виїхало з Логістичного центру»; 18.06.2024 - «Прибуло до Логістичного центру»; 26.06.2024 - «Вручено особисто».
У той же час, відповідно до свого відзиву на позовну заяву, військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України не підтверджено і не спростовано факту отримання рапортів позивача від 14.06.2024 і 20.06.2024 року, їх розгляд та прийняття за результатами таких розглядів рішень.
Суд зазначає, що Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 затверджена Інструкція з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) Збройних Сил України, штабах угруповань військ, (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням.
У кожній військовій частині (установі) організовується загальне (несекретне) діловодство (далі діловодство), ведення якого покладається на службу діловодства, а там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства, яка призначається наказом командира (керівника) військової частини (установи). У разі призначення декількох відповідальних осіб серед них визначається старший та розподіляються обов'язки (пункт 1.1 Інструкції).
Служба діловодства відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює реєстрацію та веде облік документів, машинних носіїв інформації, печаток та штампів (пункт 1.12.2 Інструкції).
Усі документи, що надходять до військової частини (установи), приймаються в уповноваженому органі у сфері діловодства військової частини (установи) (пункт 3.7.1 Інструкції).
Факт і дата надходження документа до відповідального підрозділу військової частини (установи) обов'язково фіксується (пункт 3.7.5 Інструкції).
Згідно із п. 3.8.1 Інструкції, документи, адресовані командирам (керівникам) військових частин (установ), а також такі, в яких не зазначено конкретної посадової особи або підрозділу військової частини (установи) як адресата, підлягають попередньому розгляду в службах діловодства військової частини (установи).
Відповідно до розділу 3.9 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України "Реєстрація документів", реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, який підтверджує факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення. Подавати на розгляд командиру (керівнику) незареєстровані документи забороняється.
Також згідно із пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Отже, наведені вище положення передбачають право військовослужбовця на подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби. При цьому відповідальні особи з ведення діловодства військової частини повинні прийняти рапорти та зареєструвати їх у журналі вхідної кореспонденції.
Обов'язок щодо реєстрації рапортів та подання його до розгляду (виконання) лежить на службі діловодства військової частини або там, де вона за штатом не передбачається, на особу (групу осіб), відповідальну за ведення діловодства.
З огляду на викладене вище, враховуючи підстави та предмет заявленого позову, що обумовлюють межі з'ясування обставин в цій справі, зокрема, щодо з'ясування обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги (отримання відповідачем і не розгляд його рапортів про звільнення з військової служби), як судом зазначено вище, ухвалою суду від 23.09.2024 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України в п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали надати до суду: належним чином завірені копії рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 14.06.2024 року, рапорту ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби від 20.06.2024 року, інформацію про результат розгляду вказаних рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби, копії документів за результатами розгляду вказаних рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби; належним чином завірені копії витягів з журналу реєстрації вхідних документів військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України за 20.06.2024 року, 21.06.2024 року, 26.06.2024 року і 27.06.2024 року.
Відповідно до довідки, ухвала суду від 23.09.2024 доставлена до електронного кабінету відповідача 23.09.24 12:27.
Станом на 12.10.2024 вимоги ухвали суду від 23.09.2024 військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України не виконані, про причини не виконання суд не повідомлено.
Частиною 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 4 ст. 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За ч. 3 ст. 80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Частиною 6 ст. 80 КАС України встановлено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Згідно із ч. 7 ст. 80 КАС України, особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
З огляду на викладені вище обставини і правові підстави, суд вважає за можливе визнати обставини подання позивачем вказаних рапортів від 14.06.2024 і 20.062024 і отримання цих рапортів відповідачем.
Отже, зазначене вище свідчить про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби.
Водночас, щодо аргументів відповідача про розгляд рапортів ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 02.08.2024 та 02.09.2024 та прийняття по ним рішень, то суд їх відхиляє з огляду на те, що питання правомірності розгляду військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України вказаних рапортів не входить до предмету спору у цій справі.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , то суд зазначає про таке.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме прийняття рішення про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із частиною 2 статті 5 КАС України,, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що ефективним захистом порушеного права позивача, є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапортів позивача від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про його звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, то суд враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням "Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженим Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008 в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
За нормами п. 2 Положення № 1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі військова служба) в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із підпунктом 2 п. 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до п. 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170 в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Відповідно до п. 241 Положення № 1153/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змістом пункту 242 Положення №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Із системного аналізу наведених правових норм висновується, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як зазначено вище, під час розгляду справи судом встановлено, що рапорти позивача від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про звільнення з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянуті не були, оскільки ані наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, ані обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту відповідачем прийнято не було, що, у свою чергу, вказує на протиправну бездіяльності суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Жодних доказів на спростування зазначеного вище матеріали справи не містять.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапортів позивача належить до виключної компетенції відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Отже, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно із Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами ст. 245 КАС України, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
У дослідженому випадку відповідачем взагалі не прийнято рішень за рапортами позивача.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Отже, зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби є передчасним та виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
За таких обставин і правових підстав, позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби задоволенню не підлягає. Суд виходить з того, що належним способом захисту, в даному випадку, буде зобов'язання відповідача розглянути рапорти позивача від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейним обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю).
За результатами розгляду справи, перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково, визнавши протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапортів позивача від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про його звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю) та зобов'язавши відповідача розглянути такі рапорти з урахуванням висновків суду.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 80, 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейним обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи розглянути рапорти ОСОБА_1 від 14.06.2024 та від 20.06.2024 про його звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейним обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за хворою матір'ю).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_8 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_9 )
Головуючий суддя Є.В. Печений