Справа № 420/31337/24
11 жовтня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Пекний А.С., перевіривши виконання вимог статей 160-161 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 28.09.2020 року по 23.03.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 28.09.2020 по 23.03.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані основну та додаткову відпустки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідженням позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 КАС України з наступних підстав.
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Як слідує з матеріалів справи предметом розгляду даної справи є незгода позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення без застосування розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року.
Разом з позовною заявою позивач подала клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування свого клопотання зазначає, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивачем не було одержано письмового повідомлення, який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суддя виходить з такого.
Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.
Згідно п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 р., набула чинності для України 11.09.1997 р.) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".
Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (заява №20347/03 §35) зазначено "… пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…".
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що "…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.".
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
В даному випадку регулювання з боку держави полягає у встановлені строків звернення з позовом до суду.
Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Таким чином, дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом, у якому просила надати інформацію щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 .
У відповідь на адвокатський запит № б/н від 10.01.2024 Війська частина НОМЕР_1 листом від 14.01.2024 № 213 повідомила, що розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.09.2020 по 23.03.2023 складав 1762 грн. За період з 28.09.2020 по 23.03.2023 посадовий оклад розраховувався за 8 тарифним розрядом - 3080 грн. Також Військовою частиною було надано картки особового рахунку військовослужбовця.
Як стверджує сам позивач після отримання відповіді від 14.01.2024 № 213 на адвокатський запит дізнався про порушення своїх прав.
Суддя вважає за необхідне зазначити, що навіть з врахуванням того факту, що про порушення своїх прав позивач дізнався з листа від 14.01.2024 № 213, до суду звернувся з пропуском трьохмісячного строку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 15.07.2021 року у справі №380/5208/20 вказав, що процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Верховний Суд у постанові 29.09.2021 року у справі №200/1709/20-а зазначив, що статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті). Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта власних повноважень. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Суддя зауважує на ненаведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних обставин, що зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду.
Таким чином, підстави, зазначені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суддя визнає неповажними.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене позовна заява відповідно до ст.169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків, а саме для подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведеними іншими підставами для поновлення строку.
Керуючись ч. 1 ст. 169 КАС України,
ухвалив:
Підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду визнати неповажними.
Залишити позовну заяву без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Після усунення недоліків позовної заяви документи до суду направляти із вказівкою на номер справи 420/31337/24 та зазначенням прізвища судді, який прийняв ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
У разі невиконання цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.
Ухвала окремо не оскаржується та набирає законної сили з моменту підписання.
Суддя А.С. Пекний