Справа № 420/19170/24
11 жовтня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченка К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: 08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним рішення від 01.04.2022 року №154450004842 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язати зарахувати до страхового стажу період роботи з 18.04.1987 по 31.12.1988 року, з 01.09.2011 по 31.01.2022 року, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: 08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548), в якій позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154450004842 від 01.04.2022 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та не зарахування до стажу вказаних в ньому періодів роботи;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 :
період роботи з 18.04.1987 року по 31.12.1988 року продавцем магазину №59 Старокозацького ТРП Білгород-Дністровського районного споживчого товариства Одеської області;
період отримання ОСОБА_1 допомоги, як особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю, з 01.09.2011 року по 31.01.2022 року та призначити пенсію за віком з 23.03.2022 року.
Ухвалою суду від 21.06.2024 р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та доказами поважності причин його пропуску.
02.07.2024 року (вх. № 26512/24) позивач надав до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку, чим усунув зазначені судом недоліки.
Ухвалою від 03.07.2024 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
15.07.2024 року (вх. №ЕС/29007/24) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залучення співвідповідача.
Ухвалою від 17.07.2024 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області до участі у справі, як співвідповідача у справі.
15.07.2024 року (вх. №ЕС/29004/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
05.08.2024 року (вх. №31425/24) позивачем до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.
05.08.2024 року (вх. №31472/24) представником відповідача до канцелярії суду подані матеріали пенсійної справи позивача.
09.08.2024 року (вх. №32877/24) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
23.08.2024 року (вх. №36608/24) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
03.09.2024 року (вх. №39014/24) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №154450004842 від 01.04.2022 року відмовлено у зарахуванні страхового стажу через наявність відповідних виправлень (неточностей) в трудовій крижці та у призначенні пенсії. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №154450004842 від 01.04.2022 року відмовлено у зарахуванні страхового стажу через наявність відповідних виправлень (неточностей) в трудовій крижці та у призначенні пенсії. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування не зарахування стажу, вказано, що:
період роботи з 18.04.1987 року по 31.12.1988 року - оскільки запис в трудовій книжці містить нечіткий відтиск печатки, яким засвідчено запис про період роботи, в уточненій довідці №23 від 15.03.2022 року підставою видачі зазначено книги розпоряджень за 1992-2004 роки;
період отримання допомоги особі, яка здійснює догляд за особою з інвалідністю з 01.09.2011 року по 31.01.2022 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за періоди вказані в довідці №822 від 09.11.2021 року дані відсутні.
Вирішуючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України Права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Згідно норм статті 1 цього Закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 26 зазначеного Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та наявного страхового стажу не менше 30 років.
Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовується відповідачем, позивач на час звернення до пенсійного органу досяг необхідного віку, визначеного вищезазначеними нормами законодавства.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відмовляючи у зарахуванні до стажу позивача вищевказаних періодів роботи, відповідач посилається на відповідні порушення у заповненні трудової книжки позивача.
Відповідно до частини першої статті 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому необхідність надання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників виникає при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I “Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до абзацу першого підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ “Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
В свою чергу, порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Так, згідно з п.п. 2.3, 2.4 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Тобто, враховуючи положення п.2.3, 2.4 Інструкції №58, записи про звільнення завіряються печаткою та повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до п.п. 2.6.-2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі необхідності власник або уповноважений ним орган видає працівникам на їх прохання завірені виписки з трудових книжок відомостей про роботу. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Відповідно до абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового (пільгового) стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи щодо роботи позивача у спірні періоди. Наведені записи трудової книжки про роботу позивача за вказані періоди свідчать про зайнятість останнього за відповідною посадою, періоди роботи позивача підтверджені належними записами трудової книжки, яка оформлена відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки Намібії зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі Лоізіду проти Туреччини (Loizidou v. Turkey 18.12.1986р.) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Nurkey 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики.
При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш смертним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001р.). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіка Молдова та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої договірної сторони (тобто є окупованою) (Mozer v . the Republic of Moldova and Russia).
Отже, оскільки право позивача, як право на пенсію, ґрунтується на положеннях Закону України “Про пенсійне забезпечення», Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Наведені вище обставини свідчать про недбале ставлення пенсійного органу до вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується статтею 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача оскаржувані періоди роботи, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме: визнання протиправним та скасування Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 01.04.2022 року №154450004842, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: 08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10; код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним рішення від 01.04.2022 року №154450004842 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язати зарахувати до страхового стажу період роботи з 18.04.1987 по 31.12.1988 року, з 01.09.2011 по 31.01.2022 року - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 01.04.2022 року №154450004842, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024 р.
Суддя О.М. Тарасишина