11 жовтня 2024 рокусправа № 380/9439/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Позивач просить :
визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;
зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 подану декларацію про відмову від іноземного громадянства від 04.04.2024 замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що народилася в Україні, тут проживає вже довгий час, організувала своє життя, має друзів, сім'ю та плани на подальший розвиток та самореалізацію.
Позивач набула громадянство України на підставі ч. 1 ст.8 Закону України “Про громадянство України». На підтвердження набуття громадянства України ОСОБА_1 було видано тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 від 16.02.2021 з терміном дії до 08.02.2023. Позивач зобов'язалася протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України “Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації. Однак, через початок 24 лютого 2022 року повномасштабного збройного вторгнення російської федерації на територію України, було розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією. Відповідно станом на сьогодні консульські установи рф на території України не функціонують, записатись на прийом до посольства рф в Україні неможливо. Через припинення їхньої роботи подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим. Позивач з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства російської федерації. Відтак Позивач не мала та не має можливості через незалежні від неї обставини, виконати вимоги про позбавлення іноземного громадянства, зокрема припинити громадянство російської федерації упродовж двох років з моменту набуття громадянства України. Відповідна процедура припинення громадянства особами, які проживають на території України, російською федерацією починаючи з 24.02.2022 не забезпечена. Альтернативних способів припинення громадянства рф, в умовах зупинення діяльності російських загранустанов в Україні, російською державою не створено. Зауважує, що відповідно до чинного законодавства рф документ, що підтверджує дозвіл уповноваженого органу іноземної держави на проживання в даній державі є обов'язковим, і у разі відсутності такого дозволу на ПМП в третій державі - заява позивача про вихід з громадянства росії не буде прийнята до розгляду. Отже, дозвіл на постійне проживання на території іноземної держави є передумовою звернення до консульської установи рф в іноземній країні. При ньому позивач має право на проживання лише в Україні. Звертаючись до суду позивач стверджує, що зробила все можливе для виконання свого обов'язку припинити іноземне громадянство, проте у зв'язку із війною, розпочатою російською федерацією в Україні, діяльність російських закордонних установ в Україні була зупинена з 24 лютого 2022 року на невизначений строк. Через припинення їхньої роботи подання та отримання будь-яких документів найближчим часом є неможливим. При цьому звернення до консульства рф в третій країні є також неможливим, оскільки Україна є єдиною державою, право на постійне проживання в якій має Позивач. Тому Позивач з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства російської федерації та отримати відповідне рішення про припинення громадянства російської федерації. Отже, наразі існує незалежна від Позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), оскільки на території України припинили роботу російські закордонні установи і фактично процедура припинення громадянства російської федерації для тих осіб, які проживають на території України, не здійснюється. Таким чином, позивач мала право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Зазначає, що направила до Відповідача супровідний лист до декларації, в якому вона виклала обставини та просила прийняти у неї декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України. Разом із супровідним листом було подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, однак від відповідача надійшов лист зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає за позивачем права на подачу декларації, тому по суті відповідь є відмовою від прийняття декларації. Відтак, хоча діюче законодавство рф і встановлює процедуру виходу з російського громадянства для осіб, які постійно проживають на території України, фактично така процедура з 24.02.2022 року не здійснюється. При цьому нездійснення процедури виходу з російського громадянства для осіб, які постійно проживають в Україні, через призупинення діяльності російських дипломатичних представництв в Україні, само по собі є незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства і, відповідно, законною підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07.05.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.
22.05.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства та чітко вказано, що особа має вчинити дії щодо виходу з громадянства, а саме звернутись до відповідного органу з клопотанням, враховуючи ненадання позивачем документів, які засвідчували б факт звернення до компетентного органу російської федерації з клопотанням про припинення громадянства російської федерації, Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області вважає, що діяло відповідно до вимог чинного законодавства.
29.05.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де наведено подібні аргументи, що й у позовній заяві.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що 08.02.2021 ОСОБА_1 , уродженка м. Самбір, Львівської області, Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області прийнято рішення про реєстрацію особи громадянином України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України “Про громадянство України» (довідка №35 від 08.02.2021).
Під час набуття громадянства України, позивачем подано зобов'язання припинити іноземне громадянство (громадянство російської федерації) протягом двох років з моменту набуття громадянства України.
16.02.2021 на ім'я ОСОБА_1 оформлено тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 , терміном дії до 08.02.2023.
04.04.2024 ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із супровідним листом щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства, в якому просила прийняти від неї декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно якої вона відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації.
Листом №С-415/6/4601-24/4601.05/6023-24 від 22.04.2024 відповідач надав позивачу відповідь, в якій вказав про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Не погодившись з відмовою позивач звернулася до суду з даним позовом.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України, Закону України “Про громадянство України».
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України “Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України», громадянство України це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 6 Закону України “Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Відповідно частини 1 статті 8 Закону України “Про громадянство України», особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24.08.1991 на території, яка стала територією України відповідно до Закону України “Про правонаступництво України» , або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Згідно частини 5 статті 8 Закону України “Про громадянство України», іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
При цьому, зобов'язання припинити іноземне громадянство це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України»).
Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України»).
Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону України “Про громадянство України».
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про громадянство України» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
За правилами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України “Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
В даному випадку, позивачем подано до ГУДМСУ у Львівській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв'язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.
В свою чергу, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, за визначенням, наведеним в частині 1 статті 1 Закону України “Про громадянство України», є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Отже, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.
Водночас, позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації посилався на існування незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється.
В свою чергу, критеріїв визначення поняття “нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави» Закон України “Про громадянство України» не встановлює.
Також, чинним законодавством не передбачено перелік документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, надання яких зацікавленими особами, надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації.
Позивач незалежною від нього обставиною вважає припинення роботи на території України всіх консульських установ російської федерації, про що зазначено у заяві, а також зроблено відповідну відмітку у декларації, а саме вказано, що “процедура оформлення припинення громадянтва (підданства) уповноваженими органами російської федерації щодо громадян, які постійно проживають на території України, не здійснюється».
Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку підставі, зазначеній в поданій декларації.
Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.
У даному випадку, надання позивачем доказів призупинення на невизначений час роботи консульських установ російської федерації в Україні, такі докази можуть цілком підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.
Відповідачем не було надано жодної оцінки наведеній позивачем в декларації обставині, а саме щодо нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III, позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Внаслідок чого, відмова відповідача у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації є протиправною, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У даному випадку повноваження щодо прийняття чи неприйняття декларації про відмову від громадянства є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому Законом №2235-III, відповідно до абзацу 13 статті 1 якого, як уже зазначено судом вище, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Частиною другою статті 6 КАС України, передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; при цьому, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Суд вважає, що у даному випадку, з боку відповідача допущено протиправні дії по розгляду заяви позивача про прийняття декларації про вихід з громадянства рф в частині, як уже зазначено вище, ненадання оцінки такій обставині, як нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації. Тому, задля захисту прав позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача, подану 07.09.2023, про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення та з урахування висновків суду в даній справі.
Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, а тому, ці витрати слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути питання щодо прийняття декларації у ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 04 квітня 2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна