14 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1015/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
04 вересня 2024 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач І), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач ІІ), в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 раніше виплачених сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади ОСОБА_1 згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 29.01.2020 по 20.05.2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби, передбаченої ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», -а також розділом XXXI Наказу Міністерства оборони України від «07» червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 2019, 2020, 2021, 2022 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період проходження мною військової служби, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», а також розділом XXXI Наказу Міністерства оборони України від «07» червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 2019, 2020, 2021, 2022 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження мною військової служби, передбаченої ст. 10-1 Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також розділом XXXI Наказу Міністерства оборони України від «07» червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 2019, 2020, 2021, 2022 роки та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період проходження мною військової служби, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», а також розділом XXXI Наказу Міністерства оборони України від «07» червня 2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» за 2019,2020, 2021, 2022 роки;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2024;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 01.01.2024.
Ухвалою суду від 06 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи “Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника): заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску в частині вимог до Військової частини НОМЕР_2 ; докази на підтвердження вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 ; уточненої позовної заяви, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, а саме: визначивши позовні вимоги, які мають єдині підстави їх виникнення, та доказування яких спирається на однакові докази, або ж навести обґрунтовані пояснення, що свідчать про пов'язаність заявлених позовних вимог та доцільність їх розгляду в рамках одного провадження.
Ухвалою суду від 18 вересня 2024 року вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажним, продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) календарних днів з дня отримання даної ухвали суду шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
На виконання вимог ухвали суду від 18 вересня 2024 року позивачем надано клопотання про усунення недоліків, в якому заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши надані позивачем матеріали в сукупності з заявленим клопотанням, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
В обґрунтування клопотання зазначено, що з 21.12.2019 по 20.06.2023 позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . З 26.06.2023 по 31.07.2024 проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 . Таким чином, з 21.12.201 по 31.07.2024 позивач безперервно перебував на військовій службі, що вплинуло на своєчасність звернення до суду. Також у зв'язку з проблемами зі здоров'ям був позбавлений можливості зібрати докази та підготувати позов до 30 червня 2023 року. Зокрема, в період з 20.04.2024 по 03.05.2024 перебував на стаціонарному лікуванні, госпіталізований ургентно в кардіологічне відділення Надвірнянської ЦРЛ по направленню військової частини. Зазначено, що позивач остаточно звільнений та виключений зі списків особового складу військової частини за останнім місцем служби з 31.07.2024, а позов до суду подано 30.08.2024, тобто в межах строку, передбаченого ст. 233КЗпП України, без будь-яких зволікань.
Суд повторно зазначає, що Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329, визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Позивачем заявлені вимоги, зокрема, щодо здійснення перерахунку і виплати за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).
Тобто, позивачем заявлені вимоги щодо сум, нарахованих та виплачених йому під час проходження військової служби, а не пов'язних з його звільненням, тобто отримуючи грошове забезпечення та будучи достовірно обізнаним з розміром виплачених сум, позивач мав можливість дізнатися про порушення його прав з підстав, викладених у позові, та своєчасно звернутися з цим позовом, однак позивач не навів жодної об'єктивної підстави стосовно неможливості його звернення до відповідача для з'ясування складових отриманих сум грошового забезпечення під час періоду проходження ним служби.
Отже, посилання позивача на те, що вимоги в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок і виплату раніше виплачених йому сум грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади позивача згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 стосуються сум нарахованих та виплачених позивачу при звільненні, є безпідставними.
Суд повторно звертає увагу позивача, що зміст абзацу першого частини другої статті 122 КАС України вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду пов'язується з днем коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, що підтверджується позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2020 №340/1019/19.
Отже, перебіг строку звернення до суду в частині вимог за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 починався щодо кожного місяця з наступного місяця після отримання позивачем його грошового забезпечення, тобто щодо січня 2020 року - у лютому 2020 року, щодо лютого 2020 року - у березні 2020 року тощо.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином позивач вірно зазначає, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Разом з цим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У цьому контексті також слід звернути увагу на те, що відповідно до п.1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, з наступними змінами та доповненнями, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 Верховний Суд зазначив таке: «З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а враховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, тому строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягає застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діє на теперішній час».
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 року №1423) на території України карантин установлений з 19.12.2020 року до 30.06.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених частиною дргою статті 233 КЗпП України, скасовано.
Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, якби не приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Так, протягом всього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку оспорити дії чи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення за спірні періоди.
Проте, до суду з даним позовом позивач звернувся 04.09.2024, тобто, пропустивши також і строк, установлений статтею 233 КЗпП України.
З огляду на зазначене суд також зазначає, що посилання позивача на перебування на стаціонарному лікуванні в період з 20.04.2024 по 03.05.2024, як підставу для поновлення строку звернення до суду в частині вимог до військової частини НОМЕР_2 , є безпідставним, оскільки спірні правовідносини виникли в період з 29.01.2020 по 20.05.2023, а лікування позивач проходив в період з 20.04.2024 по 03.05.2024, тобто, на момент лікування позивачем вже був пропущений строк звернення до суду в частині зазначених вимог.
Суд зазначає, що позивачем не надано та не зазначено жодних об'єктивних причин пропуску і підстав, які унеможливлювали або істотно перешкоджали позивачу звернутися до суду, а самі лише посилання на безперевність проходження ним служби та судову практику не є належними підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 у період з 21.12.2019 по 20.06.2023, а до суду звернувся з вимогами до зазначеної частини лише 04.09.2024, тобто більше ніж через різ з моменту звільнення (переведення) з цієї частини.
Верховним Судом неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, була висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібні висновки викладені і Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі №420/1782/23, де вказано, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23), надаючи оцінку доводам позивача в указаній вище частині, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі (в даному випадку пасивність поведінки позивача полягала в тому, що останній ще під час проходження служби достовірно знав про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
У клопотанні позивачем не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У зв'язку з викладеним, вказані в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині вимог до військової частини НОМЕР_2 визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Таким чином, недоліки, на які вказано судом в ухвалі від 18 вересня 2024 року позивачем не усунуто.
Отже, станом на 14 жовтня 2024 року, вимоги ухвал суду від 18 вересня 2024 року, у встановлений судом строк, який був достатнім для усунення недоліків позовної заяви, позивачем не виконано.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суд звертає увагу на те, що згідно з приписами частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 169, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії щодо нарахування та виплати раніше виплачених сум грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 та зобов'язання здійснити перерахунок і виплату раніше виплачених сум грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для посади згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 - повернути позивачу.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви в зазначеній частині не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду у порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Борзаниця