04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 461/10369/21
провадження № 61-15069св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Львівська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М. та касаційними скаргами Львівської обласної прокуратури на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2023 рокуу складі судді Стрельбицького В. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Позов мотивований тим, що 02 червня 2017 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 КК України, відомості про яке внесено у ЄРДР за № 12017140040000435 від 18 лютого 2017 року.
31 липня 2017 року затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні та матеріали скеровано до Личаківського районного суду м. Львова. Він обвинувачувався у тому, що 17 лютого 2017 року під час виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова у справі від 20 лютого 2013 року у справі № 1309/9120/12 щодо його участі у вихованні і спілкуванні з дочкою, наніс правою рукою удар державному виконавцю ОСОБА_2 .
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року, у справі № 463/4212/17 його визнано невинуватим у пред'явленому обвинувачені та виправдано через недоведеність його вини. Постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні касаційної скарги представника потерпілого ОСОБА_2 , вирок Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року і ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишено без змін. Таким чином, у результаті незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, він перебував під слідством та судом починаючи з 02 червня 2017 року по 29 березня 2021 року, тобто 45 місяців та 27 днів.
У зв'язку з безпідставним обвинуваченням у вчинення злочину йому довелось постійно виправдовуватись перед друзями, рідними, колегами та оточуючими людьми, яким стало відомо про порушення щодо нього кримінальне провадження, роз'яснювати їм дійсні причини ситуації, що склалась. Будучи переконаним у своїй невинуватості, він поніс істотний обсяг тяжких духовних і психічних страждань, його гідність була принижена. Мав місце безперервний нервовий стрес, відчуття приниження, образи, обурення, що призвело до межевого прояву душевного болю в формі відчаю та зневіри, а також спроби суїциду. За час кримінального переслідування та перебування під слідством, він зазнав негативних та таких, що принижують його гідність, як законослухняного громадянина, обставин та впливів, а також був змушений вживати заходів для захисту своїх прав та законних інтересів. Зауважує, що незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури порушені його конституційні права, що завдало йому фізичних та моральних страждань та призвело до погіршення психологічного стану, яке виразилось в істотній моральній шкоді у виді психологічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу, що підсилювалося його розумінням невинуватості та цинічності обвинувачення. Від триваючих психологічних хвилювань і переживань, він не здатний був займатися будь-якими звичними для життя справами, нормально спілкуватися з рідними, друзями, колегами та іншими людьми, під час спілкування з якими він почував себе невпевнено, так як у нього з'явилось відчуття неповноцінності.
ОСОБА_1 просив суд:
стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на свою користь компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, у розмірі 1 000 000,00 грн та 34 858,00 грн сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, внесеного у ЄРДР за №12017140040000435 від 18 лютого 2017 року;
стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн та витрати за проведення судово-психологічної експертизи.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суд м. Львова від 04 травня 2023 року задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судово-психологічної експертизи у розмірі 33 840,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Судовий збір віднесено за рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає до стягнення, суд враховує тривалість та тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, їхній час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану, порушення звичного режиму життя, тривалість моральних страждань. У зв'язку з перебуванням під слідством і судом (з 02 червня 2017 року по 29 березня 2021 року) позивач був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, зазнав тривалих негативних емоційних хвилювань пов'язаних із участю у процесуальних діях та судових засіданнях, фактично був змушений докладати зусиль для доведення своєї невинуватості, зазнавав душевних страждань внаслідок погіршення своєї репутації через притягнення до відповідальності.
Мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 307 530,00 грн, виходячи з наступного розрахунку: 6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата у місячному розмірі) х 45 повних місяці та 27 днів перебування під слідством і судом. Водночас наведений розмір, який є визначений законом як мінімальний, що гарантований державою, а тому, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі - Закон) не передбачено.
Відповідно до висновку експерта психолога від 09 січня 2023 року, грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), заподіяних ОСОБА_1 внаслідок дій органів прокуратури в рамках кримінального провадження, передбаченого частиною другою статті 350 КК України, можна визначити у розмірі від 1 000 000,00 грн до 2 000 000,00 грн. Експерт зазначив, що психотравмувальна дія ще себе не вичерпала і продовжує свою дію. Відповідно, перелік стрес-факторів, виявлений обсяг та глибина моральних страждань (моральної шкоди), а також грошовий еквівалент цих моральних страждань (моральної шкоди), не є остаточним і встановлені на дату проведення дослідження.
З урахування наведеного, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи із встановлених фактичних обставин цієї справи, надавши оцінку характеру та обсягу страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , розмір відшкодування моральної шкоди слід визначити у сумі 1 000 000,00 грн.
Доводи Державної казначейської служби України про те, що вона може бути залучена до розгляду цієї справи виключно як третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, підлягають відхиленню, оскільки боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. При цьому саме позивач наділений повноваженнями визначати суб'єкта до якого звертається з відповідною вимогою.
Вимога позивача про відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з коштів, сплачених за надання юридичної допомоги у розмірі 34 858,00 грн під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, не підлягає задоволенню, оскільки судові витрати не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Судові витрати були понесені позивачем в якості оплати послуг на правову допомогу. При цьому питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі. Кримінальне процесуальне законодавство містить положення, які визначають порядок розподілу процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу, з урахуванням відповідного розрахунку наданого суду, склали 7 000,00 грн. Суд вважає, що визначена адвокатом сума є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, у зв'язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному розмірі.
Також позивач поніс витрати на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 33 840,00 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції від 01 червня 2023 року, тому сума понесених витрат також підлягає відшкодуванню на користь позивача.
Окремою ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року звернуто увагу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, на неприпустимість порушення положень статті 62 Конституції України та врахування при визначенні способу спілкування батька з дитиною, як негативної характеризуючої ознаки особи ОСОБА_1 , факт перебування останнього у процесуальному статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні № 463/4212/17-к (зареєстроване у ЄРДР за №12017140040000435 від 18 лютого 2017 року).
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року в частині визначеного розміру моральної шкоди змінено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн компенсації моральної шкоди.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року в частині віднесення судового збору за рахунок держави, а також стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 33 840,00 грн витрат за проведення судово-психологічної експертизи та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу скасовано.
Стягнено з Львівської обласної прокуратури у дохід держави 5 000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції.
Стягнено з Львівської обласної прокуратури в користь ОСОБА_1 16 920,00 грн за проведення судово-психологічної експертизи та 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. При цьому колегія суддів виходить з того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Враховуючи наведене, колегія суддів розділяє доводи апеляційної скарги Львівської обласної прокуратури про те, що визначений судом розмір відшкодування 1 000 000,00 грн є неспіврозмірним і свідчить про невідповідність такого принципам справедливості та розумності, відтак є безпідставно завищеним.
Моральна шкода, що завдана позивачу, безпосередньо пов'язана з порушенням його прав, внаслідок чого він зазнав душевних страждань, має бути компенсована відповідним розміром відшкодування, достатнім для відновлення втраченої психологічної рівноваги. У контексті зазначеного, розмір моральної шкоди, який просить стягнути позивач, як і розмір такої, що визначений висновком експерта, є значно завищений та належними доказами і обставинами справи не доведений.
Правильно встановивши, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок перебування під судом та слідством у період з 02 червня 2017 року по 29 березня 2021 року, тобто протягом 45 місяців та 27 днів, однак враховуючи застосування до позивача запобіжного заходу, що найменш обмежує права та свободи громадянина, зокрема, не пов'язаного з позбавлення особи свободи, відповідно він не був позбавлений звичайного образу свого життя і спілкування з близькими та рідними, враховуючи обставини справи, глибину моральних страждань та те, що висновок експерта містить лише орієнтовний розмір моральної шкоди, відсутність доказів про погіршення в цей період стану здоров'я позивача, колегія суддів вважала за необхідне визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди позивачу в сумі 500 000,00 гривень, що буде відповідати принципам виваженості, розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції безпідставно відніс судовий збір, а також витрати за проведення експертизи та витрати на професійну правничу допомогу за рахунок держави. Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, при цьому він звільнений від сплати судового збору, судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 5 000,00 грн необхідно стягнути з Львівської обласної прокуратури у дохід держави, оскільки органи прокуратури не звільнені від сплати судового збору.
Крім того, суд першої інстанції безпідставно стягнув з Державного бюджету України 33 840,00 грн витрат за проведення експертизи та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки за положеннями статті 133 ЦПК України витрати за професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані із залученням експертів, належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак розподіл таких проводиться за правилами статті 141 ЦПК України, з покладанням на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про стягнення з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог 16 920,00 грн витрат за проведення експертизи та 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо відшкодування Львівській обласній прокуратурі понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне на підставі частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, покласти ці судові витрати на відповідача, оскільки спір виник внаслідок власне його неправильних дій.
Аргументи учасників справи
18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у якій просив оскаржену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також здійснити перерозподіл судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не взяв до уваги надані ним як характеризуючі докази, так і інші обставини та істотні наслідки, продовження психотравмувальної дії правопорушення, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції зробив висновок про доведеність факту спричинення йому моральної шкоди внаслідок протиправних дій органів досудового розслідування та прокуратури та, крім іншого, вказав про «відсутність доказів про погіршення в цей період стану здоров'я позивача», тоді як у матеріалах справи наявні докази про перебування його в реанімації ІТАР у період з 14 червня 2017 року по 16 червня 2017 року згідно з випискою хворого № 03756-17. Крім того, істотними особливостями є погіршення стану здоров'я та безальтернативне продовження цієї дії, про що вказано й у висновку експерта від 09 січня 2023 року. Проігноровано й те, що докази погіршення стану здоров'я кореспондуються з його лікуванням у Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері у період з 22 липня 2021 року по 06 серпня 2021 року, про що надано було довідку. Також від долучав до відзиву довідку про перебування у Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері у період з 19 червня 2023 року по 14 липня 2023 року, яку апеляційний суд проігнорував.
Апеляційний суд надмірно формалізував як особливий характер правопорушення посадових осіб щодо забезпечення захисту і гарантій реалізації особливо чутливих і вразливих його батьківських прав, так і подальше «абсолютно критичне» ставлення до батьківства, що перебуває у взаємозв'язку з моральними стражданнями. Орган опіки і піклування, який в лютому 2017 року ініціював кримінальне переслідування батька, яке і стало підставою компенсації моральної шкоди, і далі переконаний, у його «злочинності», про що 10 лютого 2023 року надано висновок у справі № 463/7762/22. 27 жовтня 2022 року дочка «особисто» подала до Личаківського районного суду м. Львова позов «про позбавлення батьківських прав батька» у справі № 463/7762/22. Ці обставини не мали б стосуватися моральних страждань у межах розгляду цієї справи, однак свій позов дочка аргументує так, що її «батько=злочинець», зрозуміло, виходячи з підстав кримінального переслідування, що у лютому 2017 року і було ініційовано Органом опіки і піклування. Зазначені аргументи містив відзив на апеляційну скаргу.
Не зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, апеляційний суд незрозумілим чином зменшує розмір компенсації моральної шкоди до 500 000,00 грн, вказуючи про те, що такий розмір відшкодування є достатньо виважений, розумний і справедливий для задоволення його прав. Однак всі доводи і обставини справи вказують на зворотнє, а саме постійне збільшення еквіваленту психотравмувальної дії моральних страждань (моральної шкоди). При цьому апеляційний суд не зазначив, які докази, що суперечать висновкам місцевого суду, зумовлюють необхідність зменшення встановленого судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди. Переоцінюючи докази у справі, апеляційний суд не вказав, які саме норми процесуального права порушив суд першої інстанції та які норми матеріального права неправильно застосував.
Будь-який грошовий еквівалент моральної шкоди як з практичної, так і з правової точки зору буде неспроможний забезпечити «ефективний» спосіб захисту його порушеного права без попереднього вчинення адекватних дій щодо припинення (запобігання) стверджуваному порушенню щодо чутливих і вразливих батьківських прав, так як психотравмувальна ситуація не вичерпується. Суд першої інстанції постановив окрему ухвалу щодо органу опіки та піклування, вказав на неприпустимість порушення положень статті 62 Конституції України при визначенні способу спілкування батька з дитиною, як негативної ознаки особи ОСОБА_1 , факт перебування останнього у процесуальному статусі обвинуваченого у кримінальному провадження. Проте така не виконується. Також він направив й в апеляційний суд окрему заяву у порядку, визначеному статтею 262 ЦПК України, яку апеляційний суд також надмірно формально проігнорував.
У рішенні (Вихованок проти України, № 12962/19, п. 32) ЄСПЛ вже визнавав невиконання статті 8 Конвенції в межах рішення № 1309/9120/12, так як: втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником; потребу цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляє ознаки відчуження одного з батьків. Звертаючись до суду з позовом він стверджував, що держава так і не вчинила щодо нього індивідуальні заходи аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки «очевидного відчуження одного з батьків», що не може не чутливо відображатись на істотній особливості батьківських прав, що перебуває у тісному взаємозв'язку з його моральними стражданнями. Звертає увагу не тільки на особисте страждання (шкоду) і своєї дочки, а також на ризики для інших беззахисно «відчужуваних» дітей, які несправедливо позбавлені батьківської любові.
Апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, всупереч фактичній суб'єктивній відповідальності держави, як відповідача за завдану шкоду у цій справі. Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. А те, що позивач вказав відповідачами за відшкодування завданої державою шкоди конкретні органи: Львівська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України не означає, що у спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності за завдану шкоду є не держава, а саме ці органи. Це суперечить фактичній суб'єктивній відповідальності держави як відповідача за завдану шкоду.
Разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 також подав заяву, у якій просив постановити окрему ухвалу у порядку, передбаченому статтею 262 ЦПК України
Заява мотивована тим, що метою позову є отримання (стягнення) відшкодування шкоди, завданої у кримінальному провадженні внаслідок незаконних дій національних органів і спричиненим цими діяннями істотними наслідкам, які мають особливо чутливий характер для батьківства. З огляду на істотні особливості правопорушення, яке в лютому 2017 року вчинили державні виконавці та представники Органу опіки і піклування під час виконання рішення № 1309/9120/12 щодо усунення перешкод та забезпечення захисту і гарантій реалізації чутливої і вразливої ознаки батьківства, протиправно обмежили свої дії до ініціації кримінального переслідування щодо нього. Практичний і ефективний захист суб'єктивних цивільних прав, за яким він звернувся, не видається можливим без вчинення окремих процесуальних дій (впливу зі сторони суду) на вище вибрані національні органи, так як його моральні страждання (шкода) як батька не припиняються, а психотравмувальна дія правопорушення продовжується. Він має не лише легітимні очікування щодо отримання належного відшкодування шкоди, завданої національними органами у кримінальному провадженні, яке було ініційоване під час виконання судового рішення у справі № 1309/9120/12 щодо поновлення і забезпечення гарантій на реалізацію чутливих батьківських прав, а, перш за все, практичне і «ефективне» виконання цього рішення та «реальна» реалізація його батьківських згідно з зобов'язаннями, які взяла на себе держава. Національні органи, які (з 2013 року по 2023 рік) жодного разу не виконали рішення у справі № 1309/9120/12 (щодо реалізації гарантій його батьківських прав) та не можуть і далі обмежувати свої дії виключно ініціюванням кримінального переслідування батька, у зв'язку з чим розцінювати батьківство «абсолютно критично». Практичний і ефективний захист суб'єктивних цивільних прав, за яким він звернувся є неможливим, так як Львівська обласна прокуратура та Орган опіки і піклування розцінюють ці гарантії його прав «абсолютно критично», а можливо, дискримінаційно. Щодо матері-боржниці, яка з 2014 року жодного разу не виконала судове рішення у справі № 1309/9120/12 (щодо гарантії батьківських прав) жодного разу не було ініційовано жоден обвинувальний акт у зв'язку з невиконання рішення суду, на відміну від кримінального переслідування батька-стягувача. З огляду на системне і триваюче недотримання рекомендацій ЄСПЛ щодо виконання своїх обов'язків та невжиття належних заходів для виконання судових рішень щодо захисту особливо вразливих прав батька, на що вказує кримінальне переслідування, ретельне і ефективне розслідування вини посадових осіб не відбувається. Внаслідок цього психотравмувальна поведінка посадових осіб та «очевидні ознаки відчуження» посилюється, навіть після рішення ЄСПЛ (№ 12962/19 «Вихованок проти України»), на що вказує висновок Органу опіки і піклування від 10 лютого 2023 року, який недоліки в своїй роботі не тільки не усуває, а скоріш за все умисно перекручує, що істотно погіршує відносини батька з дитиною та впливає на еквівалент моральної шкоди.
20 жовтня 2023 року Львівська обласна прокуратура через засоби поштового зв'язку та через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просили скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Касаційні скарги мотивовані тим, що у матеріалах справи відсутні об'єктивні докази того, що завдані позивачу душевні та психічні страждання свідчать про погіршення стану його здоров'я, порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат. В основу позовної заяви покладено лише показання позивача, без інших належних і допустимих доказів. Всупереч визначеної чинним законодавством необхідності доведення позовних вимог, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення йому шкоди, а також завдання моральних або фізичних страждань у зв'язку з діями відповідача, не обґрунтував з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір такої шкоди та чим це підтверджується, не підтвердив наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і рішенням, діями чи бездіяльністю відповідачів.
Конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади у кожному окремому випадку встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень. З врахуванням терміну перебування ОСОБА_1 під слідством та судом 45 місяців та 27 днів, а також з визначеним згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміром мінімальної заробітної плати у сумі 6 700,00 грн на місяць, розмір відшкодування моральної шкоди мав би становити 307 530,00 грн, а не 500 000 грн, як зазначено судом. Крім того, у справі відсутні показання свідків чи інші докази, які б свідчили про втрату авторитету, ділової репутації, чи інші негативні наслідки притягнення позивача до кримінальної відповідальності. Також судом не наведено жодних доказів страждань та приниження особи у розумінні статті 23 ЦК України внаслідок дії правоохоронних органів, які спричинили значні негативні наслідки і підлягають відшкодуванню у розмірі більшому, ніж визначено у пункті 3 статті 13 Закону. Стягнення на користь позивача 500 000,00 грн може спричинити надмірне навантаження на видатки Державного бюджету, що неможливо допустити у період дії правового режиму воєнного стану.
Висновок судово-психологічної експертизи для встановлення факту та розміру спричинення позивачу моральної шкоди від 09 січня 2023 року не може бути допустимим доказом у цій справі, оскільки дослідження психологічного стану ОСОБА_1 проведено через 2 роки після набрання вироком законної сили. Слід врахувати, що будь-які дослідження психологічного стану позивача до повідомлення йому про підозру у скоєнні кримінального правопорушення або під час перебування під слідством та судом для з'ясування глибини душевних страждань не проводились, тому такі будуть необ'єктивними, оскільки минуло багато часу і психологічний стан позивача на цей час може не перебувати у причинно-наслідковому зв'язку із подіями, пов'язаними із його притягненням до кримінальної відповідальності. Крім того, статтею 8 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що методики проведення судових експертиз підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. За даними Реєстру методик проведення судових експертиз не вдалось знайти інші дозволені методики застосовані експертом Волочаєм С. П. при проведенні ним експертного дослідження 09 січня 2021 року. Також ОСОБА_3 не перебуває в реєстрі атестованих судових експертів, розміщених до широкого загалу на сайті Міністерства юстиції України. Незважаючи на зазначення в ухвалі про призначення експертизи від 27 червня 2022 року позиції представника Львівської обласної прокуратури про недоцільність такої, постановою суду апеляційної інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача витрати за її проведення у розмірі 16 920,00 грн.
Стягуючи витрати на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн судами не враховано, що позивачем разом з позовною заявою не подано попередній розрахунок судових витрат (не долучено договорів, актів виконаних робіт та ін.), тому не зрозумілий обсяг виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, затрачений час, що позбавило відповідача заявити клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури, у якому просив вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що прокуратура, як і суд апеляційної інстанції, наявні у матеріалах справи докази про його стан здоров'я, зокрема щодо перебування його в реанімації, на лікуванні в Львівському обласному клінічному психоневрологічному диспансері, не досліджував. Додаткові докази він надав й у суд апеляційної інстанції. Також 27 жовтня 2022 року його дочка подала позов про позбавлення його батьківських прав, де одним з аргументів є те, що він, на думку дочки, «батько-злочинець». При цьому орган опіки та піклування, обґрунтовуючи свій висновок від 10 лютого 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав, переконаний, що наведене «сприяє засвоєнню донькою загальновизнаних норм моралі і духовних цінностей».
Прокурор вказує, що позивач не подав попередній розрахунок судових витрат. Однак титульна сторінка позову визначає витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн, додано договір та копії чеків про переказ грошових коштів на суму 7 000,00 грн адвокатові.
Щодо висновку експерта, то при проведенні психологічних експертиз використовуються загальновідомі в науковій практиці психологічні методи і такі, що пройшли державну атестацію, їх авторські ідентифікації, що відбираються з урахуванням специфіки експертних досліджень і конкретних питань, поставлених перед психологічною експертизою. Про це власне зазначено у вступній частині експертизи від 09 січня 2023 року.
Безпідставними є посилання на те, що експерт не перебуває в Реєстрі атестованих судових експертів, оскільки частиною першої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Не заслуговують на увагу й доводи прокуратури про те, що експертизу проведено через 2 роки після ухвалення вироку, оскільки експерт проводив опитування підекспертного стосовно ретроспективного відтворення тих станів і реакцій, які мали місце в минулому саме у зв'язку із протиправними обставинами справи.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у задоволенні клопотань Львівської обласної прокуратури про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 червня 2022 року у справі 477/874/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; у постановах Верховного Суду: від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20; у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
Наведені у касаційних скаргах Львівської обласної прокуратури доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 15 грудня 2020 року у справі
№ 752/17832/14-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18; у постановах Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року у справі № 569/4199/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 199/9550/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 361/8742/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 243/2749/16-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 2/522/22682/15-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 13 березня 2019 року у справі № 338/12193/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17, від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17; у постановах Верховного Суду України: від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 22 червня 2017 року у справі
№ 6-501цс17).
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у задоволенні клопотання Львівської обласної прокуратури про повідомлення сторін та Офіс Генерального прокурора про час розгляду справи відмовлено. Справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що 02 червня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 КК України, відомості про яке внесено у ЄРДР за № 12017140040000435 від 18 лютого 2017 року.
31 липня 2017 року затверджено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні та матеріали скеровано до Личаківського районного суду м. Львова.
Відповідно до вказаного акта ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 17 лютого 2017 року близько 18:00 год, перебуваючи на площадці другого поверху біля своєї квартири АДРЕСА_1 , під час здійснення виконавчих дій групою державних виконавців, у тому числі заступником начальника Личаківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Бурком А. М., який зачитував акт державного виконавця за виконавчим листом № 1309/9120/12, виданим 06 квітня 2016 року Залізничним районним судом м. Львова з приводу зобов'язання ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною ? дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи, що останній згідно з Законом України «Про державну виконавчу службу» є службовою особою, діючи умисно, наніс йому один удар кулаком правої руки в ліву частину голови, а саме чоло, внаслідок чого ОСОБА_2 отримав синець на чолі зліва, що відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року у справі № 463/4212/17 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано з підстави недоведеності вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 КК України.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а вирок Личаківського районного суду м. Львова від 02 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 ? без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 жовтня 2021 року касаційну скаргу представника потерпілого залишено без задоволення, ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 березня 2021 року ? залишено без змін.
З 02 червня 2017 року по 29 березня 2021 року, тобто протягом 45 місяців та 27 днів, ОСОБА_1 безпідставно притягався до кримінальної відповідальності, підозрювався та обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 КК України.
Відповідно до висновку експерта психолога від 09 січня 2023 року грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди), заподіяних ОСОБА_1 внаслідок дій органів прокуратури в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесено у ЄРДР за № 12017140040000435 від 18 лютого 2017 року, можна визначити у розмірі від 1 000 000,00 грн до 2 000 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (стаття 23 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
У статті 4 Закону встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження 61-18013сво18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21), яку є посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 , зазначено, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), на яку посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1 , вказано, що «гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 61-18287св20), на яку посилається Львівська обласна прокуратура, вказано, що конкретний розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади у кожному окремому випадку, встановлюється індивідуально з урахуванням обставин справи та на підставі здійсненої судами правової оцінки доказів, наданих учасниками справи на підтвердження своїх вимог та заперечень.
У постанову Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17 зазначено, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законом визначено мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як напідставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
У справі, що переглядається:
суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 02 червня 2017 року, тобто з моменту повідомлення про підозру, по 29 березня 2021 рік, до набрання законної сили вироком Личаківського районного суду м. Львова у справі № 463/4212/17, яким виправдано позивача з підстави недоведеності вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 350 КК України, тобто протягом 45 місяців та 27 днів, незаконно перебував під слідством та судом; суди правильно виходили із того, що мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди складає 307 530,00 грн, виходячи з наступного розрахунку: 6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня 2023 року) х 45 повних місяці та 27 днів (перебування під слідством і судом);
апеляційним судом встановлено, що до позивача застосовувався запобіжний захід, не пов'язаний з позбавлення особи свободи. Аналіз матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року у справі № 463/1891/17 клопотання слідчого СВ Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області Бендасюк М. М. задоволено частково, застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання поклавши на підозрювану такі обов'язки: 1) прибувати до слідчого СВ Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 чи іншого слідчого у даному провадженні, прокурора, судді, суду за першою вимогою; 2) не відлучатися із населеного пункту та місця фактичного проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування з свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні (т. 1, а. с. 25-27). Водночас ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено та скасовано ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 14 червня 2017 року про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання. У клопотанні слідчого про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відмовлено (т. 1, а. с. 32-25);
при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000,00 грн, який перевищує визначений Законом мінімальний розмір такої компенсації за час перебування під слідством та судом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що до позивача застосовувався найбільш м'який запобіжних заходів, що найменш обмежує права та свободи громадянина, не пов'язаний з позбавлення особи свободи, відповідно ОСОБА_1 не був позбавлений звичайного образу свого життя і спілкування з близькими та рідними; врахував обставини справи, негативні наслідки, які мали місце внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури, характер і обсяг страждань, яких очевидно зазнав позивач у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, відсутність доказів про погіршення в цей період стану здоров'я позивача внаслідок перебування його під слідством та судом; зважив на те, що висновок експерта психолога містить лише орієнтовний розмір моральної шкоди, який не має для суду заздалегідь встановленої сили та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами.
Доводи позивача щодо необхідності задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягненні на його користь 1 000 000,00 грн, у зв'язку з істотними обставинами, що впливає на батьківські права, а також постійне збільшення еквіваленту психотравмувальної дії моральних страждань у зв'язку з продовженням порушення його батьківських прав, колегія суддів відхиляє, оскільки обставин, які б свідчили про зв'язок цього кримінального провадження та обставин виконання/невиконання рішень стосовно визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини, в цій справі не встановлено.
Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд безпідставно вказав про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження погіршення його стану здоров'я не свідчать про неправильність висновків суду в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції таких обставин у причинному взаємозв'язку з обставинами притягнення позивача до кримінальної відповідальності також не встановив.
Не знайшли свого підтвердження і доводи Львівської обласної прокуратури в частині неспівмірності та необґрунтованості визначеного апеляційним судом розміру компенсації моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд при визначенні розміру компенсації моральної шкодине дотримався засад розумності та справедливості.
Посилання Львівської обласної прокуратури в касаційній скарзі на те, що висновок експерта психолога ОСОБА_3 є недопустимим доказом у зв'язку з тим, що цей експерт відсутній в реєстрі атестованих судових експертів, а застосовані ним методики відсутні у Реєстрі методик проведення судових (психологічних) експертиз, колегія суддів відхиляє.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частина перша, третя статті 367 ЦПК України).
Тому апеляційний суд обґрунтовано не надав оцінки довідці від 14 липня 2023 року, виданій ОСОБА_1 про те, що він з 19 червня 2023 року по 14 липня 2023 року проходив лікування щодо психоневрологічного захворювання.
Доводи касаційних скарг щодо оцінки обставин справи, які впливають на визначення розміру компенсації моральної шкоди, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права таздебільшого зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Щодо вирішення питання про судові витрати
Касаційний суд відхиляє доводи Львівської обласної прокуратури про те, що позивач разом з позовною заявою не надав попередній розрахунок судових витрат, оскільки аналіз матеріалів справи свідчить, що власне докази таких витрат додані до позовної заяви, зокрема: договір про надання правової допомоги від 15 грудня 2021 року (т. 1, а. с. 83-85), акт приймання-передачі наданих послуг (містить відомості щодо виду робіт адвоката, тривалість та вартість такої роботи) (т. 1, а. с. 86), квитанції про сплату послуг з правової допомоги (т. 1, а. с. 87, 134), детальний опис робіт (т. 1, а. с. 88). Вказано, що розмір таких витрат становить 7 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Апеляційний суд правильно визначив розмір компенсації судових витрат позивачу за проведення експертизи та на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням положень статей 133, 141 ЦПК України.
Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див., зокрема, постанову від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22). В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанову від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди, а не суб'єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 401/171/23 (провадження № 61-555св24) зазначено, що «що стосується витрат на правничу допомогу у цій справі, колегія суддів виснувала про необхідність стягнення із держави на користь ОСОБА_1 документально підтверджених понесених витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у розмірі 8 745,68 грн».
Отже, та обставина, що позивач вказав відповідачами у цій справі Львівську обласну прокуратуру та Державну казначейську службу України, не означає, що в спірних правовідносинах суб'єктом відповідальності є не держава, а вказані її органи.
Тому апеляційний суд помилково відніс судові витрати позивача на рахунок Львівської обласної прокуратури, а також стягнув з Львівської обласної прокуратури у дохід держави 5 000,00 грн судового збору, від сплати якого ОСОБА_1 був звільнений при зверненні з позовною заявою до суду першої інстанції. Суд першої інстанції правильно відніс такий судовий збір за рахунок держави.
Тому постанову апеляційного суду в цій частині необхідно скасувати, з ухваленням нового рішення про стягнення з Державного бюджету України відповідних судових витрат на користь позивача.
Також є необґрунтованим висновок апеляційного суду при вирішенні питання щодо відшкодування Львівській обласній прокуратурі понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, які суд вважав за необхідне на підставі частини дев'ятої статті 141 ЦПК Українипокласти на прокуратуру, оскільки цей спір виник внаслідок власне її неправильних дій. Апеляційний суд не навів обставин про те, що цей спір виник внаслідок неправильних дій Львівської обласної прокуратури або зловживання нею процесуальними правами. При цьому сам лише факт встановлення підстав для компенсації моральної шкоди позивачу на підставі Закону, у зв'язку з його незаконнимперебуванням під слідством та судом, не свідчить про те, що такий спір виник внаслідок саме неправильних дій Львівської обласної прокуратури.
Розмір судового збору, що підлягав сплаті Львівською обласною прокуратурою при поданні апеляційної скарги на рішення суду, становить 15 000,00 грн.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів такої сплати, тому касаційний суд питання їх часткової компенсації за рахунок держави не вирішує.
Щодо заяви про постановлення окремої ухвали
Відповідно до частин першої, десятої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У частині десятій статті 262 ЦПК України передбачено, що суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком».
Водночас питання виконання судового рішення у справі № 1309/9120/12 щодо поновлення виконання батьківських прав позивача та рішення ЄСПЛ за заявою № 12962/19 «Вихованок проти України» не є предметом розгляду в цій справі. ОСОБА_1 не вказує, якими саме державними органами порушено законодавство та не наводить обґрунтованих підстав для постановлення окремої ухвали у межах обставин цієї справи. Верховний Суд не встановив порушень закону, які зумовлювали б постановлення окремої ухвали.
Тому в задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та стягнути судові витрати позивача з Державного бюджету України, в іншій частині рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Оскільки постанова апеляційного суду скасована тільки в частині вирішення питання про судові витрати, то розподіл судових витрат за наслідками касаційного перегляду справи не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416, 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 16 920,00 грн витрат за проведення судово-психологічної експертизи та 3 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 травня 2023 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко