04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 405/5126/21
провадження № 61-16792св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Департамент надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Єгорової С. М., Мурашка С. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень шляхом поновлення відповідних реєстраційних записів та скасування рішення про реєстрацію права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року у справі № 404/5817/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Кіровоградської міської ради, Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області позовні вимоги задоволено частково, а саме:
визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів від 18 березня 1982 року № 227;
визнано згоду, надану ОСОБА_4 щодо вилучення земельної ділянки, недійсною;
визнано нікчемним договір купівлі-продажу від 17 квітня 1984 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 2-611;
визнано за ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою площею 518,86 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасовано свідоцтво про право власності від 21 жовтня 2015 року № НОМЕР_1, видане Реєстраційною службою Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області ОСОБА_1 ;
скасовано державну реєстрацію на житловий будинок загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 47,7 кв. м, опис: літ. АааІ - житловий будинок; літ. БІ - погріб; літ. Б - літня кухня-сарай; літ. ГП,2 - гараж; літ. гі - яма оглядова; літ. Г2, Ж - сарай; літ. З, Л - навіс; літ. К - гараж-майстерня; nn\NNl-5 - огорожа; літ. І - вимощення; літ. Д - яма вигрібна; літ. кр - ґанок, за адресою: АДРЕСА_2 ;
скасовано державну реєстрацію на земельну ділянку площею 0,0518 га, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037, реєстраційний номер 714315135101, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 404/5817/16-црішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Кіровоградської міської ради, Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про визнання права користування земельною ділянкою, визнання нікчемним договору купівлі-продажу, скасування рішення Кіровоградської міської ради народних депутатів від 18 березня 1982 № 227, скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації на житловий будинок та земельну ділянку відмовлено.
Постановою Верховного Суду 30 вересня 2020 року по справі № 404/5817/16-ц постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року змінено та викладено її мотивувальну частину в редакції постанови Верховного Суду.
Незважаючи на триваючі судові справи, у період розгляду справи
№ 404/5817/16-ц Верховним Судом ОСОБА_2 подала державному реєстратору документи для здійснення реєстрації права власності на житловий будинок та права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037.
ОСОБА_1 , отримавши постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 404/5817/16-ц, яка набрала законної сили, мала намір відновити реєстрацію своїх прав на житловий будинок та земельну ділянку, але дізналася що ОСОБА_2 , діючи недобросовісно, зареєструвала за собою право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у Державному реєстрі про право власності, що унеможливило поновлення реєстрації права за позивачем у цій справі.
Позивач стверджувала, що здійснення ОСОБА_2 реєстрації за собою прав на спірне нерухоме майно до остаточного вирішення спору в судах усіх інстанцій є недобросовісною поведінкою, яка мала наслідком порушення її майнових прав, При цьому скасування державним реєстратором, який не перевірив актуальні відомості у Єдиному державному реєстрі судових рішень про перебіг розгляду цивільної справи Верховним Судом, у Державному реєстрі прав записів про права позивача на нерухоме майно було безпідставним.
ОСОБА_1 просила:
скасувати рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2019 року № 46217370, прийняте державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького Нікітенко О. В., на підставі якого скасований запис про право власності № 11693806, шляхом поновлення запису та скасувати рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2019 року № 46218062, прийняте державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького Нікітенко О. В., на підставі якого скасований запис про право власності № 10992427, шляхом поновлення запису;
скасувати рішення про державну реєстрацію про право власності від 15 вересня 2020 року (з відкриттям розділу), індексний номер: 54104471 від 17 вересня 2020 року, прийняте державним реєстратором Синенко О. І., номер запису про право власності 38220706;
скасувати рішення про державну реєстрацію про право власності від 28 січня 2021 року (з відкриттям закритого розділу), індексний номер: 56406015 від 02 лютого 2021 року, прийняте державним реєстратором Нікітенко О. В., номер запису про право власності 40365979.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2019 року № 46217370, прийняте державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького Нікітенко О. В., на підставі якого скасовано запис про право власності № 11693806, шляхом поновлення запису та скасовано рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29 березня 2019 року № 46218062, прийняте державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького Нікітенко О. В., на підставі якого скасовано запис про право власності № 10992427, шляхом поновлення запису.
Скасовано рішення про державну реєстрацію про право власності від 15 вересня 2020 року (з відкриттям розділу), індексний номер: 54104471 від 17 вересня 2020 року, прийняте державним реєстратором Синенко О. І., номер запису про право власності 38220706.
Скасовано рішення про державну реєстрацію про право власності від 28 січня 2021 року (з відкриттям закритого розділу) № 56406015 від 02 лютого 2021 року, прийняте державним реєстратором Нікітенко О. В., номер запису про право власності 40365979.
Стягнено з Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради та ОСОБА_2 судовий збір в розмірі по 1 362,00 грн з кожного.
Суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачу право власності на майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , є порушеним внаслідок здійснення за заявою відповідача державним реєстратором реєстраційних дій у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у зв'язку з якими права позивача не мають офіційного підтвердження державою.
При цьому суд першої інстанції вважав, що порушені права позивача підлягають захисту в обраний нею спосіб.
Додатковим рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 квітня 2023 року стягнено з Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу по 10 000,00 грн з кожного.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2023 року та додаткове рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року у справі № 404/5817/16-ц оприлюднено у Реєстрі 03 січня 2019 року. Згідно з відміткою у цьому Реєстрі рішення суду набрало законної сили 30 вересня 2020 року. Таким чином, внесення 29 березня 2019 року державним реєстратором до Державного реєстру прав на нерухоме майно записів про скасування реєстрації прав ОСОБА_1 на житловий будинок і земельну ділянку було здійснення без дотримання норм статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абзацу 1 підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності», адже станом на вказану дату у Єдиному державному реєстрі судових рішень не було відомостей про набрання рішенням суду законної сили.
Копія рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року у справі № 404/5817/16-ц, на якій секретарем судового засідання здійснено відмітку про набрання ним законної сили 03 січня 2019 року, на підставі якого права власності на нерухоме майно ОСОБА_1 скасовано у Державному реєстрі прав, надана державному реєстратору ОСОБА_2 не могло братися ним до уваги через встановлений законом обов'язок державного реєстратора використовувати відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень про судове рішення щодо нерухомого майна.
Крім того, надалі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року у справі № 404/5817/16-ц, на підставі якого внесено відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно записів про скасування реєстрації прав ОСОБА_1 на житловий будинок і земельну ділянку, було скасоване постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року. При цьому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.
Таким чином, законних підстав для скасування записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на об'єкти нерухомого майна не існувало. За таких обставин права власності позивача на житловий будинок та земельну ділянку були порушені, адже з огляду на приписи національного законодавства України після скасування реєстрації її прав вона позбавлена можливості реалізації своїх прав як власник нерухомого майна. Тому всі наступні дії щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037, а також щодо збудованого на ній позивачем житлового будинку, зокрема; об'єднання її домоволодіння з сусіднім домоволодінням, яке належить ОСОБА_2 та земельних ділянок, що супроводжувалося зміною адреси; державна реєстрація прав на це майно за іншою особою (відповідачем у справі) тощо, здійснені без згоди власника ОСОБА_1 , є такими, що порушують права власності позивача на це майно.
При цьому ОСОБА_2 брала участь у перегляді справи № 404/5817/16-ц в суді апеляційної інстанції, була обізнана зі змістом постанови Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, якою в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_1 відмовлено, а також вона повинна знати, що відповідно до статті 384 ЦПК України постанова апеляційної інстанції набрала законної сили з дня її прийняття, тобто з 10 вересня 2019 року, про що вказано у тексті постанови суду. Попри це, ОСОБА_2 подала державному реєстратору заяву про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 3510100000:04:032:0037, через рік після набрання законної сили постанови Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі № 404/5817/16-ц. Саме за її заявою відомості про права ОСОБА_2 були внесені до Державного реєстру прав на нерухоме майно 15 вересня 2020 року. При цьому ОСОБА_2 було відомо, що земельна ділянка, право власності на яку за нею було зареєстровано, утворилася шляхом об'єднання двох сусідніх земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 .
Крім того, вже після прийняття постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 404/5817/16-ц, тобто остаточного судового рішення у справі, яке ухвалене не на користь ОСОБА_2 , вона подала заяву про реєстрацію права власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , як на новостворений об'єкт нерухомого майна внаслідок об'єднання об'єктів нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 . Передумовою об'єднання ОСОБА_2 вказаних домоволодінь та земельних ділянок стало безпідставне скасування державної реєстрації прав власності ОСОБА_1 на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , яке відбулося 29 березня 2019 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 грудня 2018 року у справі № 404/5817/16-ц, що надалі було скасоване з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові ОСОБА_2 . Отже, дії ОСОБА_2 направлені на реєстрації за нею прав власності на земельну ділянку та житловий будинок, які насправді належать ОСОБА_1 , чиї права раніше були визнані і підтверджені державною реєстрацією та не спростовані в законний спосіб, про що відповідачу було відомо, містять ознаки недобросовісності та вчинені на шкоду правам позивача у цій справі.
Разом з цим у вересні 2020 року та у січні 2021 року державний реєстратор не мав передбачених пунктом 5 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстав для відмови ОСОБА_2 у реєстрації заявлених нею прав на об'єкти нерухомого майна, оскільки суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на майно на час вчинення реєстраційних дій фактично не існувало внаслідок скасування 29 березня 2019 року державної реєстрації прав ОСОБА_1 , а також у зв'язку із суттєвими змінами в об'єктах нерухомого майна (об'єднання земельних ділянок та домоволодінь, внаслідок чого в контексті норм Закону відповідач просила зареєструвати права на новостворені об'єкти нерухомого майна).
Тому висновок суду першої інстанції про порушення прав позивача на нерухоме майно є по суті правильним, хоча, на переконання апеляційного суду, суд і не навів у мотивувальній частині оскаржуваного рішення мотивів зробленого ним висновку, які обґрунтовувалися конкретними обставинами справи.
Апеляційний суд вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не мала права на майно свого колишнього чоловіка, а також про те, що вона не може мати права на землю в Україні, бо вона є громадянкою США. Суд вважав, що ОСОБА_2 не може заперечувати правомірність переходу суб'єктивних прав ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_1 , адже відповідач не є учасником вказаних правовідносин, а також не має законних інтересів щодо майнових правовідносин, які свого часу склалися між позивачем і ОСОБА_1 . Стосовно твердження відповідача про те, що позивач є громадянкою іноземної держави та у зв'язку із цим не може мати на праві власності земельну ділянку, то суд зазначив таке: по-перше, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є громадянкою іноземної держави, а до позовної заяви ОСОБА_1 додала копію сторінок з її паспорта громадянина України; по-друге, відповідно до частини другої статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
Однак, попри правильність висновку суду першої інстанції про порушення суб'єктивних майнових прав позивача, апеляційний суд вважав оскаржуване рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 незаконним через неефективність обраного позивачем способу захисту свого права.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Оскільки майно, яке ОСОБА_1 вважає своїм, зареєстроване за ОСОБА_2 , то саме відповідач юридично і фактично володіє, користується (що визнано сторонами в суді) цим майном та має реальну можливість розпорядитися ним, то саме віндикація буде ефективним способом захисту прав позивача та підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому в умовах, коли позивач протиправно позбавлений не лише володіння, а й користування своїм майном задоволення саме лише скасування державної реєстрації права власності відповідача не забезпечить ефективний захист і поновлення повною мірою порушених прав позивача. Крім того, задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування вчинених 29 березня 2019 року державним реєстратором Нікітенком О. В. записів про скасування державної реєстрації прав позивача на земельну ділянку та житловий будинок шляхом поновлення попередніх записів є неможливим через невідповідність обраного способу захисту вимогам закону.
Таким чином, у зв'язку із об'єднанням відповідачем об'єктів нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 відповідні розділи Державного реєстру прав закриті, а реєстраційні номери таких об'єктів скасовані й поновленню не підлягають, тож виконати вимогу позивача про скасування записів про скасування державної реєстрації прав позивача на земельну ділянку та житловий будинок шляхом поновлення у Державному реєстрі прав попередніх записів про реєстрацію її прав на це майно неможливо через пряму заборону Закону на поновлення закритих розділів Державного реєстру прав та скасування реєстраційних номерів об'єктів нерухомого майна. Скасування відповідних записів призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
З огляду на обставини цієї справи, характер правовідносин між її сторонами, предмет спору, апеляційний суд зробив висновок, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про ефективність способу захисту, який обрав позивач для захисту порушених прав. Тому оскаржуване рішення є незаконним через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову через неефективність обраного позивачем способу захисту права.
Крім того, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції по суті та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати покладаються на неї, тож вимога апеляційної скарги ОСОБА_2 про скасування додаткового судового рішення суду першої інстанції теж підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , у якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що позивач нібито обрала неправильний спосіб захисту свого права, оскільки повинна була пред'явити вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння, а рішення суду про витребування є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
позивач обґрунтувала позовні вимоги і довела необхідність їх задоволення належними та достатніми доказами саме у спосіб скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування рішення про державну реєстрацію про право власності від 15 вересня 2020 року, від 17 вересня 2020 року та від 28 січня 2021 року. При цьому вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння позивач не пред'являла, адже вчинення таких дій для захисту її прав не є необхідним. На момент звернення до суду з позовом житловий будинок та земельна ділянка перебували виключно у її користуванні;
суд апеляційної інстанції безпідставно додатково встановлював обставини, дослідження яких не було необхідним. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови не зрозуміло, що саме додатково дослідив суд апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги частини першої статті 367 ЦПК України та безпідставно вийшов за межі доводів апеляційної скарги.
Аргументи інших учасників справи
У грудні 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив мотивований тим, що:
оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим;
право ОСОБА_1 не порушено, адже вона взагалі не мала права на майно свого чоловіка, оскільки шлюб між ними було розірвано. Крім того, ОСОБА_1 є громадянкою іншої держави (Сполучених Штатів Америки), тому вона не могла отримувати дозволу на набуття земельної ділянки у власність;
у матеріалах справи наявні докази про відсутність такої адреси у АДРЕСА_2 ;
наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 405/5126/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У січні 2024 року матеріали справи № 405/5126/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відзив Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 серпня 2023 року повернуто без розгляду, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 грудня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час державної реєстрації речових прав ОСОБА_1 , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У абзаці 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній станом на дату скасування державної реєстрації прав ОСОБА_1 , передбачено, зокрема, що у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15 (провадження № 61-18736сво18) зазначено, що: «віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:
«набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.[…]
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
[…] пред'явлення власником нерухомогомайна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, що переглядається:
позивач звернулась до суду з вимогами про скасування рішення про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень шляхом поновлення відповідних реєстраційних записів та скасування рішення про реєстрацію права власності із метою захисту прав власності на земельну ділянку площею 0,0518 га, кадастровий номер 35100000:04:032:0037, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також на житловий будинок загальною площею 73,5 кв. м, житловою площею 47,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;
оскільки майно, яке ОСОБА_1 вважає своїм, зареєстроване за ОСОБА_2 , а відповідач юридично і фактично володіє, користується цим майном та має реальну можливість розпорядитися ним, то саме віндикація буде ефективним способом захисту прав позивача та підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, коли позивач протиправно позбавлений не лише володіння, а й користування своїм майном, задоволення вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідача не забезпечить ефективний захист і поновлення порушених прав позивача;
задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування вчинених 29 березня 2019 року державним реєстратором Нікітенком О. В. записів про скасування державної реєстрації прав позивача на земельну ділянку та житловий будинок шляхом поновлення попередніх записів є неможливим через невідповідність обраного способу захисту вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час пред'явлення позову;
за таких обставин суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову в зв'язку з неефективністю обраного позивачем способу захисту, проте частково помилився щодо мотивів ухваленого рішення. Отже в частині позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_2 , постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови.
Щодо позовних вимог, пред'явлених до Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20) зазначено: «спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулась з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень шляхом поновлення відповідних реєстраційних записів та скасування рішення про реєстрацію права власності;
спір про скасування рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень шляхом поновлення відповідних реєстраційних записів та скасування рішення про реєстрацію права власностіможе розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, за заявою якої здійснено реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна та за рахунок якої можливо задовольнити таку позовну вимогу, зокремаОСОБА_2 ;
суд апеляційної інстанції не врахував, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;
у позивача з Департаментом надання адміністративних послуг Кропивницької міської ради відсутній будь-який цивільно-правовий спір, а тому він є неналежним відповідачем.
За таких обставин суду апеляційної інстанції належало відмовити у задоволенні позовних вимог до Департаменту надання адміністративних послуг Кропивницької міської радисаме з тієї підстави, що він є неналежним відповідачем. Тому судове рішення апеляційного суду у відповідній частині позовних вимог слід змінити.
Крім того, з урахуванням результату апеляційного перегляду справи апеляційний суд правильно скасував додаткове рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 квітня 2023 року, яким з відповідачів на користь позивача стягнено витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 10 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині, то підстави для здійснення нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 серпня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в цій частині у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко