09 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 908/2741/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - не з'явився
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 (у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Мороз В.Ф., Коваль Л.А.)
за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича
до Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича
про стягнення суми
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича
до Фізичної особи-підприємця Шкарупи Миколи Вікторовича
про дострокове розірвання договору,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 29.08.2023 фізична особа-підприємець Шкарупа Миколи Вікторовича (далі ФОП Шкарупа М.В.) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця Бюрюкова Романа Михайловича (далі ФОП Бірюков Р.М., Скаржник) про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 38 464,72 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору оренди від 01.01.2023 № 01/23 щодо своєчасної і повної оплати орендної плати, внаслідок чого станом на 01.08.2023 виникла заборгованість у вказаному розмірі.
1.3. 25.09.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшов зустрічний позов, у якому ФОП Бірюков Р.М. просив суд визнати розірваним з 06.06.2023 договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2023 № 01/23, укладений між ФОП Шкарупа М.В. та ФОП Бірюков Р.М., у зв'язку з істотним порушенням його умов (незабезпечення електропостачання до орендованого приміщення).
1.4. У подальшому 11.12.2023 ФОП Шкарупа М.В. (позивач за первісним позовом) подав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з ФОП Бірюкова Р.М. заборгованість станом на 01.12.2023 у сумі 76 696,64 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.01.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024, первісний позов задоволено частково, а саме стягнуто з ФОП Бірюкова Р.М. на користь ФОП Шкарупи М.В. 63 082,78 грн заборгованості, в іншій частині відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
2.2. При цьому суди дійшли висновку, що у ФОП Бірюкова Р.М. виникла заборгованість перед ФОП Шкарупою М.В. за оренду нежитлового приміщення згідно договору оренди від 01.01.23 № 01/23 за період з січня по листопад (включно) 2023 року у розмірі 63 082,78 грн, доказів сплати якої відповідачем за первісним позовом не надано. В стягненні іншої частини заявленої до стягнення суми первісного позову судом відмовлено внаслідок її необґрунтованості та недоведеності.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з боку відповідача за зустрічним позовом відсутні будь-які істотні порушення умов договору оренди щодо неналежного забезпечення електроенергією орендованого приміщення, при цьому відповідач за зустрічним позовом не може впливати на економічну діяльність позивача за зустрічним позовом та не може істотно порушувати умови договору оренди у зв'язку з неспроможністю ФОП Бірюковим Р.М. сплачувати орендну плату.
2.3. ФОП Бірюков Р.М. не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом на їх касаційне оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 29.08.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. У своїй касаційній скарзі ФОП Бірюков Р.М. просить Суд скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги до ФОП Шкарупи М.В. про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2023.
3.3. При цьому підставами касаційного оскарження Скаржник визначає застосування судами попередніх інстанцій норми права, а саме статті 651 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 10.12.2019 у справі № 926/1557/18, від 21.01.2020 у справі № 920/221/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/185, а саме щодо критеріїв істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання.
3.4. Також ФОП Бірюков Р.М. посилається на розгляд справи судом апеляційної інстанції без участі його представника, який, за його доводами, прибув до приміщення суду вчасно, проте не був запрошений до зали судового засідання у визначений ухвалою час.
3.5. ФОП Шкарупа М.В. не скористався своїм правом надати Суду відзив на касаційну скаргу у встановлений Судом строк до 19.09.2024, а надані у день засідання його письмові пояснення долучаються Судом до матеріалів справи, однак залишається без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, пункти 41-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22.)
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 01.01.2023 між ФОП Шкарупою Миколою Вікторовичем (Орендодавець) та ФОП Бірюковим Романом Михайловичем (Орендар) укладено договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення № 01/23 (далі - Договір).
4.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець передає Орендарю, а Орендар приймає в тимчасове користування зазначене в пункті 1.2. цього Договору приміщення для розміщення в ньому крамниці продовольчих товарів.
Згідно з пунктом 1.2 Договору предметом оренди є приміщення загальною корисною площею 54 кв.м, розташоване за адресою м. Запоріжжя, вул. Звенигородська, 8, прим. 108. Характеристика приміщення, що надається, наведена в Додатку 1 до Договору. Вартість приміщення на дату укладання цього договору за взаємною згодою сторін становить 840 000 грн.
Договір діє з 01.01.2023 по 31.12.2023 і не підлягає пролонгації. Перебіг строку оренди приміщення починається з дня складання акта здачі-приймання відповідно до пункту 2.1 цього договору (пункти 1.3, 8.4).
У відповідності до пункту 1.4 Договору Орендар втрачає право користування приміщенням по закінченню терміну дії цього договору.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що Орендодавець передає Орендарю приміщення по акту здачі-приймання. Акт підписують представники Орендодавця і Орендаря.
Згідно з пунктом 3.11 Договору приміщення, що орендується, забезпечене електроенергією, опаленням, водопостачанням, каналізацією. Сторони визнають, що постачання електроенергії, опалення, каналізації, водопостачання здійснюється відповідними постачальниками комунальних послуг та не може залежати від Орендодавця.
Відповідно до пункту 4.1 Договору Орендар зобов'язується сплачувати Орендодавцеві орендні та інші платежі за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну.
Загальна сума орендної плати становить 9180 грн на місяць з розрахунку 170 грн за 1 кв.м площі. Орендар сплачує орендну плату щомісячно до 5 числа поточного місяця (п 4.2 Договору).
Пунктом 4.3 Договору визначено, що для гарантування виконання усіх фінансових зобов'язань, що випливають з цього Договору, Орендар не пізніше 3 робочих днів після його підписання перераховує на рахунок Орендодавця гарантійний платіж на суму, що дорівнює сумі орендної плати за один місяць, що складає 9180 грн.
За пунктом 4.4 Договору Орендодавець, без направлення попереднього повідомлення Орендарю, у будь-який час протягом дії Договору має право стягнути за гарантійним платежем будь-яку суму, яка належить до сплати та не була сплачена Орендарем, включаючи, але не обмежуючись, суми платежів, або будь-які інші платежі (пеню, штрафи, збитки, компенсацію за збитки/втрати), у відповідності до умов Договору.
Після кожного використання коштів гарантійного платежу Орендар повинен на вимогу Орендодавця внести додаткові кошти і відновити гарантійний платіж у розмірі, зазначеному у пункті 4.3, протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення від Орендодавця (пункт 4.5 Договору).
Після припинення Договору та повернення Орендодавцю приміщення відповідно до умов, викладених у Договорі, гарантійний платіж повертається Орендарю в сумі, розрахованій як різниця між гарантійним платежем, отриманим відповідно до пункту 4.3, та будь-яких сум, використаних Орендодавцем, відповідно до пункту 4.4 (пункт 4.6 Договору).
У пункті 4.7 Договору сторони обумовили, що додатково до орендної плати Орендар щомісячно компенсує Орендодавцеві плату за спожиті Орендарем електроенергію, опалення, водопостачання, каналізацію відповідно до показання лічильників, встановлених у приміщенні згідно наданих рахунків, протягом 10 календарних днів.
Пунктом 4.8 Договору визначено, що компенсація за комунальні послуги (електроенергію, опалення, водопостачання, каналізацію) відбувається з відповідними тарифами, встановленими в м. Запоріжжя. Показники лічильників фіксують на дату, що передує даті здійснення компенсаційних оплат, у присутності обох сторін.
Пунктами 4.9, 4.10 Договору сторони узгодили порядок компенсації витрат за утримання прибудинкової території та за послуги охорони через пульт централізованого спостереження
Сторони зобов'язалися в останній день строку оренди або в день дострокового припинення цього договору підписати акт повернення приміщення у відповідності з Додатком 5 (Акт повернення приміщення), який повинен засвідчувати факт повернення приміщення Орендодавцеві та містити опис стану приміщення (пункт 7.3 Договору).
Пунктом 8.2 Договору визначено, що будь-які зміни і доповнення до цього договору можуть бути здійснені в письмовому вигляді і підписані уповноваженими на те представниками сторін.
4.3. Згідно з Актом здачі-приймання приміщення від 01.01.2023 (додаток 2 до Договору) ФОП Шкарупа М.В. передав (Орендар), а ФОП Бірюков Р.М. (Орендодавець) прийняв в оренду приміщення площею 54 кв.м для цілей розміщення в ньому продовольчої крамниці.
4.4. У подальшому 06.06.23 ФОП Бірюков Р.М. направив на адресу ФОП Шкарупи М.В. угоду про дострокове розірвання договору найму житлового приміщення від 06.06.23 та лист від 05.06.2023, у якому повідомив про фактичне звільнення орендованого приміщення та повторно запропонував 19.06.2023 підписати угоду про розірвання Договору та акт прийманні-передачі.
4.5. У свою чергу ФОП Шкарупа М.В. 19.06.2023 надіслав на адресу ФОП Бірюкова Р.М. претензію № 1 щодо невиконання умов Договору, в якій просив останнього, зокрема, усунути перешкоди у доступі Орендодавця та/або його представників до орендованого приміщення, розглянути та підписати Акти звірки взаємних розрахунків за Договором, сплатити наявну заборгованість у сумі 10 161,70 грн, внести додаткові кошти і відновити гарантійний платіж.
4.6. На підтвердження своїх позовних вимог сторони, серед іншого, надали суду довідку охоронного підприємства про розірвання договору про надання послуг з охорони з ФОП Бірюковим Р.М. та укладення нового договору 01.06.2023 з ФОП Шкарупою М.В.; нотаріально посвідченні заяви свідків.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
5.3. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода ФОП Бірюкова Р.М. з рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в частині відмови у визнанні розірваним Договору.
Отже, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій виключно в частині відмови у розірванні (визнанні розірваним з 06.06.2023) договору оренди нежитлового приміщення. В іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, а тому згідно з частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України в касаційному порядку не переглядаються.
5.4. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Вказані положення Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.
5.5. Стаття 11 Цивільного кодексу України та стаття 174 Господарського кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків визначають, зокрема, договори (господарські договори) та інші правочини (угоди).
5.6. Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
5.7. Положеннями частини першої статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
5.8. Частиною першою статті 628 та частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
5.9. За частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
5.10. Відповідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України, частин першої та сьомої статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
5.11. Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
5.12. Згідно з частинами першою, п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
5.13. Орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату також і у відповідності до частини третьої статті 285 Господарського кодексу України.
5.14. Частинами першою, четвертою статті 286 цього ж кодексу визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
5.15. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 530, 599 Цивільного кодексу України).
5.16. За приписами статті 627 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
5.17. Дострокове розірвання договору допускається за взаємною згодою сторін. Реалізація права дострокового розірвання договору повинна відбуватися з урахуванням приписів Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, що регулюють орендні відносини.
5.18. Частиною третьою статті 291 Господарського кодексу України унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.
Згідно з положеннями частини другої цієї ж статті сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
5.19. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частини третя статті 188 Господарського кодексу України).
5.20. У разі прийняття пропозиції договір вважається розірваним за згодою сторін (про що інша сторона повідомляється письмово або сторонами складається єдиний документ).
5.21. Тобто передумовою дострокового розірвання договору оренди є необхідність направлення ініціюючою стороною іншій стороні пропозиції про дострокове припинення договірних відносин.
5.22. У відповідності до частини четвертої статті 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. У такому разі договір є зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частини п'ята статті 188 Господарського кодексу України).
5.23. З матеріалів справи вбачається, що ФОП Бірюков Р.М., позивач за зустрічним позовом, обґрунтовує позовні вимоги про визнання договору розірваним тим, що питання із належним забезпеченням електроенергією орендованого приміщення в повній мірі не було вирішено, а також у зв'язку з неспроможністю сплачувати орендну плату в обумовленому розмірі 9180 грн на місяць, оскільки у зв'язку з війною об'єми торгівлі знизились, а доходи значно впали.
5.24. Дослідивши дотримання судами попередніх інстанцій вимог закону при ухваленні рішень про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги Верховний Суд зазначає наступне.
5.25. Позов про розірвання договору оренди належить до зобов'язально-правових способів захисту, оскільки між сторонами існують договірні правовідносини.
5.26. Системний аналіз норм законодавства, що регулюють припинення орендних відносин, вказує, що дострокове розірвання договору можливе лише за наявності обґрунтованих підстав для такого розірвання, таких як істотні порушенням умов договору або істотна зміна обставин, якими сторони керувалися під час укладання договору.
5.27. За приписами частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
5.28. Згідно з частиною другою цієї ж статті договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
При цьому істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
5.29. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Під випадками істотного порушення, встановленими законом, слід розуміти таке порушення стороною умов договору, за якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Така підстава повинна бути очевидною та обґрунтованою. Обґрунтованість підстави може підтверджуватися відповідними документами (акт виявлення порушень тощо).
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі № 910/8819/18.
5.30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
5.31. Частиною першою статті 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
5.32. Згідно з частиною першою статті 652 Цивільного кодексу України договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. При цьому зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
5.33. Наведене дозволяє відносити до таких обставин будь-які події, пов'язані із зміною тих умов, якими сторони керувалися під час укладення договору (наприклад, підвищення витрат на обслуговування об'єкта оренду; зростання інфляції; зміна звичайних цін на такий самий вид послуг та по відношенню до такого самого об'єкту оренди тощо).
5.34. Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Бірюков Р.М. та ФОП Шкарупа М.В. при укладенні Договору не передбачили підстав для його розірвання. За таких обставин розірвання або дострокове припинення Договору можливе виключно в порядку, визначеному законодавством.
5.35. При цьому для встановлення наявності підстав для розірвання Договору судам необхідно було встановити, чи були допущені ФОП Шкарупою М.В. як орендодавцем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок його дій/бездіяльності, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного Договору та наслідки його фактичного виконання.
5.36. За таких обставин на ФОП Бірюкова Р.М. як позивача за зустрічним позовом про визнання Договору розірваним покладається обов'язок довести не лише наявність порушень ФОП Шкарупою М.В. умов спірного договору та завданої йому як орендарю шкоди, а і їх істотність. Такий обов'язок позивача узгоджується як з вимогами закону, так і з усталеною судовою практикою, зокрема викладеною у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 911/2755/18.
5.37. Як вже зазначалося, умови Договору, укладеного між сторонами даної справи, не містять умов його розірвання або дострокового припинення в односторонньому порядку. При цьому позов про визнання Договору розірваним Скаржник обґрунтував наступними обставинами:
- не вирішене орендодавцем питання електропостачання орендованого приміщення в повній мірі;
- неспроможність позивача як орендаря сплачувати орендну плату в обумовленому розмірі 9180 грн на місяць у зв'язку зі зниженням об'ємів торгівлі внаслідок воєнних дій та зниженням його доходів.
5.38. Водночас з пункту 3.11 Договору вбачається, що орендоване приміщення забезпечене електроенергією, опаленням, водопостачанням, каналізацією. Сторони визнають, що постачання електроенергії, опалення, каналізації, водопостачання здійснюється відповідними постачальниками комунальних послуг та не може залежати від Орендодавця.
5.39. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ФОП Бірюков Р.М., підписуючи без зауважень та застережень Договір, погодився з усіма його умовами та підтвердив забезпечення орендованого приміщення зокрема електроенергією. При цьому до позову не додано ні належних та допустимих доказів відсутності електропостачання в орендованому приміщенні, ні доказів вини орендодавця у такій відсутності та його можливості впливати на зазначені процеси.
5.40. Колегія суддів додатково звертає увагу, що обставини, за яких можливе розірвання договору в односторонньому порядку, мають бути невідомими сторонам (стороні) на момент його укладення. У свою чергу обізнаність з такими обставинами позбавляє сторони у подальшому посилатися на них як на підставу для одностороннього припинення/зміни зобов'язань.
5.41. За наведених умов Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності істотних порушень умов Договору з боку ФОП Шкарупи М.В., які мали б наслідком наявність підстав для його розірвання чи дострокового припинення в односторонньому порядку.
5.42. З огляду на посилання Скаржника на неможливість сплачувати орендну плату Суд додатково зауважує, що за загальним правилом орендна плата визначається як фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата, її розмір та порядок сплати встановлюються у договорі і змінюються за згодою сторін. Такі положення містяться у чинному законодавстві (стаття 286 Господарського кодексу України) та узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 27.02.2024 у справі № 904/2161/22, від 29.04.2024 у справі № 922/2828/23, від 09.07.2024 у справі № 910/11718/22).
5.43. З урахуванням викладеного, беручи до уваги відсутність з боку ФОП Шкарупи М.В. істотних порушень умов Договору, неможливість його впливати на такі обставини, зокрема, на спроможність ФОП Бірюкова Р.М. сплачувати орендну плату, Суд висновує про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги Скаржника.
5.44. Розглянувши доводи Скаржника, передбачені пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
5.45. Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
5.46. Водночас частинами другою, третьою статті 216 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Учасники справи, які не прибули, повідомляються про судове засідання ухвалами.
5.47. Отже, виходячи з системного аналізу наведених положень, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов'язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - підставою для відкладення розгляду справи. При цьому розгляд справи за відсутності учасників справи та інших осіб є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання.
Така правова позиція сформована, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 927/396/23.
5.48. При цьому ухвалою вказаного суду від 02.04.2024 ФОП Бірюкова Р.М. повідомлено про розгляд його апеляційної скарги 17.06.2024 о 11-30 год, що ним не заперечується у самому тексті касаційної скарги.
Водночас Скаржник стверджує, що його представник перебував у приміщенні суду, однак не зміг взяти участь у судовому засіданні.
Колегією суддів було перевірено протокол судового засідання від 17.06.2024 № 3008392, відповідно до якого судове засідання було розпочато об 11 годині 32 хвилини та тривало до 11 години 53 хвилин, тобто 21 хвилину (том 1 а.с. 233 - 234).
5.49. При цьому Скаржник не наводить жодних об'єктивних причин, чому його представник, який достеменно був обізнаний як про дату та час судового засідання, так і про місце його проведення, не зміг взяти участь у судовому засіданні, яке було своєчасно розпочато та проведено відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
5.50. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що представник Скаржника відразу після судового засідання якимось чином відреагував на стверджувану ним неможливість взяти участь у судовому процесі, на створені йому судом перешкоди для цього та підтвердження зазначених фактів у будь-який спосіб, зокрема письмових зауважень представника Скаржника до протоколу судового засідання в порядку статті 42 Господарського процесуального кодексу України чи будь-яких інших доказів документування описаної ним події.
5.51. При цьому Суд зазначає, що за таких умов як участь у судовому засіданні, так і фіксування факту створення перешкод у реалізації такого права покладається безпосередньо на скаржника та/або його представника, а сам по собі факт присутності адвоката у приміщенні суду не свідчить про те, що він не зміг реалізувати своє право на участь у судовому засіданні та не мав можливості дізнатися, слухання якої справи відбувається.
5.52. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та/або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
5.53. За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи Скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили, за його доводами, участь представника у судовому засіданні.
5.54. Інші доводи Скаржника стосуються з'ясування обставин справи, не обґрунтовані належним чином підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1-4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а отже, знаходяться поза межами поставлених перед Верховним Судом питань у межах цієї справи, зокрема щодо перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статті 331 цього кодексу щодо реалізації судом повноважень на надання відстрочки виконання рішення суду з урахуванням балансу інтересів сторін, принципів справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Так, відповідно до частин першої-п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.5. Згідно із статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.6. За результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено порушень норм процесуального права. Оскаржувані судові рішення прийнято за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд не вбачає.
7. Розподіл судових витрат
7.1. За загальним правилом статті 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судовий збір за її подання покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бірюкова Романа Михайловича залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді Н. Багай
І. Берднік