Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
03.10.2024м. ХарківСправа № 922/1535/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків
про стягнення 239 700,99 грн
за участю представників:
позивача - Підгорного Б.Б. (в режимі відеоконференції)
Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (надалі - Позивач) 25 квітня 2024 року звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) загальну суму заборгованості в розмірі 239 700,99 грн (де:
- заборгованості за невиконання зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 237 445,05 грн. за період: грудень 2021 - квітень 2022, жовтень 2022 - квітень 2023;
- заборгованості за абонентську плату за спожиту теплову енергію за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 184,64 грн. за період: грудень 2021 - травень 2023;
- заборгованості за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за публічним договором з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності в сумі 2 071,30 грн. за період: липень 2022 - травень 2023), а також суму судового збору.
В обґрунтування позову Позивач вказує, що ФО ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу від 01.03.2004, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3. Відповідачем споживалася теплова енергія у зазначені періоди та у Відповідача наявна заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії, з абонентської плати, з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за Публічним договором від 01.06.2022.
Ухвалою суду від 01.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/1535/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
28 червня 2024 року судом постановлено ухвалу у справі №922/1535/24, якою було задоволено клопотання (вх. №16537 від 25.06.2024) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та вирішено розглядати дану за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засіданні на "18" липня 2024 р. на 11:45.
Ухвалою від 18.07.2024 повідомлено учасників справи, що клопотання представника Відповідача про відкладення було задоволено, а підготовче засідання у справі відбудеться 01 серпня 2024 року о(б) 11:15 год. При цьому зазначену ухвалу було направлено на адресу адвоката Відповідача. Ухвалою від 01.08.2024 повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 22 серпня 2024 року о(б) 11:15 год.
Суд 22.08.2024 постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 12 вересня 2024 року о 11:30. Ухвалою від 12.09.2024 року повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 03 жовтня 2024 року о(б) 11:00 год.
Представник Позивача у судовому засідання (03.10.2024) позовні вимоги підтримує у повному обсязі, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Представник Відповідача, Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Вимоги суду не виконані. Було подане клопотання (вх. 23016 від 12.09.2024) про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України в зв'язку з тим, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку направлено на адресу останнього процесуальний документ.
Суд звертає увагу, що Відповідач був обізнаний щодо розгляду справи №922/1535/24, що підтверджується поданим клопотання (вх. №16537 від 25.06.2024) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, при цьому зазначене клопотання було задоволено судом та постановлено ухвалу від 28.06. 2024 року по справі №922/1535/24.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. У той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав до суду відзив на позовну заяву у відповідності до статей 165 та 178 ГПК України, проте подав до суду клопотання (вх. 23016 від 12.09.2024) про закриття провадження у справі.
З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу №601, 01.03.2004 акту №2877-В-С прийому-передачі від 09.03.2004 є власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 12-28, І, ІІ; антресолі №29-32, ІІІ в лит. "А-4" заг.площ. 432,8 кв.м., за адресою: м. Харків, АДРЕСА_3.
Вищезазначені нежитлові приміщення розташовані в житловому будинку з централізованою системою опалення, теплопостачання якого здійснює Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі". Система опалення зазначених приміщень є невід'ємною частиною централізованої системи опалення будинку в цілому.
Житловий будинок обладнаний приладом обліку споживання теплової енергії, тому розрахунки вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснюються згідно показників приладу обліку.
Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки та об'єкти соціальної сфери позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а постачання гарячої води -цілодобово.
У відповідності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєструвало ФОП (державна реєстрація) 20.10.1997, дата запису - 11.07.2005, номер запису 248001770000021373, де одним із видів діяльності є "68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна".
Також, судом встановлено, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується учасниками справи, що підприємницьку діяльність ФОП припинено за власним бажанням 27.01.2024 (дата запису у держреєстрі), номер запису 2004800060004021373.
Позивач посилається на те, що фактом споживання Відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщень підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та прикінці опалюваного сезону 2021 - 2022, 2022-2023 років, 2022 - 2023 років до будівель в цілому. Акти на підключення та відключення опалення підписані та скріплені печатками уповноважених представників Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", а також частковою оплатою Відповідачем за отримані послуги.
На підставі частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1023), на офіційному сайті Позивача www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31 жовтня 2021 року було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії. Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року. Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії укладений з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, гранічний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 розташоване в житловому будинку, починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії Відповідачу за цією адресою здійснюється на підставі Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії. Проведення нарахувань виконуються згідно з Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.
Відповідно до пункту 51 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, він набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.
Згідно пункту 4 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послугу, факт отримання послуги.
Тобто, факт отримання Відповідачем послуги з постачання теплової енергії у опалювальних періодах 2021-2022, 2022-2023 роки є фактом приєднання Відповідача до умов Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії (акцептування договору). Пунктом.1 цього Договору, визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування горячої води індивідуальному споживачу.
Факт отримання теплової енергії підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваних сезонів 2021 - 2022 та 2022 - 2023 років.
Відповідно до пункту 5 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Згідно пункту 32 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідно до пункту 30 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування.
Згідно пункту 32 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Відповідно до пункту 33. Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.
Згідно пункту 34 Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Станом на 30 квітня 2024 року заборгованість по особовому рахунку Відповідача 17501-2035 обліковується заборгованість по Договору-1 за: спожиту теплову енергію на потреби опалення в сумі 237 445,05 грн., яка утворилася за період: грудень 2021; січень 2022; лютий 2022; березень 2022; квітень 2022; жовтень 2022; листопад 2022; грудень 2022; січень 2023; лютий 2023; березень 2023; квітень 2023; жовтень 2022; листопад 2022; грудень 2022; січень 2023; лютий 2023; березень 2023; квітень 2023 та абонентську плату за спожиту теплову енергію в сумі 184,64 грн., яка утворилася за період: грудень 2021 - травень 2023; а також за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за Договором-2 в сумі 2 071,30 грн., яка утворилася за липень 2022 - травень 2023.
Позивач зазначає, що Відповідачу направлялися рахунки-фактури, які були частково сплачені, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості у Відповідача перед Позивачем становить 239 700,99 грн, які сплачені не були.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю (з урахуванням поданого зменшення), виходячи з наступного.
На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 610 ЦКУ визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З приводу клопотання (вх. №23016 від 12.09.2024) про закриття провадження у справі №922/1535/24, суд дійшов до висновку про його відмову, на підставі наступного.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Cтаттями 4 ЦПК України та 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Система судів загальної юрисдикції України є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктами 1, 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
До господарського судочинства за загальними правилами є одночасно застосування таких критеріїв, як суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, згідно з якою право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Частиною другою статті 50 ЦК України визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
Для встановлення факту придбання Відповідачем майна та користування ним з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення ним як фізичною особою-підприємцем діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію товарів, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Схожого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду згідно постанови від 24.01.2024 у справі №912/530/23, яка викладена у наступному: "6.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/961/17 (провадження № 12-121гс19), на яку посилається скаржниця, зроблені такі висновки (пункти 6.19, 6.22, 6.24). Велика Палата Верховного Суду враховує, що оформлення прав на земельну ділянку, на якій розташована будівля, яка перебуває у спільній власності декількох суб'єктів, можливе шляхом надання у користування та укладення договору оренди земельної ділянки з усіма власниками будівлі, в якому сторонами (орендарями) виступатимуть кілька осіб (множинність сторін). У справі, що розглядається, Міськрада звернулася до суду з позовом про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого (співорендарями) є чотири особи, у тому числі фізичні особи, які не є підприємцями. Отже, зважаючи на зміст та суб'єктний склад правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.
6.13. Водночас у справі, що переглядається, предметом спору є не спонукання до укладення договору оренди (тобто визнання його укладеним), а стягнення на підставі статті 1212 ЦК України коштів, які відповідачка зберегла у себе за рахунок іншої особи (позивача) без достатньої правової підстави внаслідок того, що договір оренди із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "Світ Лан" укладений не був, а орендна плата не сплачувалась.
6.14. Відповідно до частини першої статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.".
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за договором купівлі-продажу №601, 01.03.2004 акту №2877-В-С прийому-передачі від 09.03.2004 власником нежитлових приміщень 1-го поверху № 12-28, І, ІІ; антресолі №29-32, ІІІ в лит. "А-4" заг.площ. 432,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 є Фізична особа - підприємець ОСОБА_1.
До внесення запису щодо припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 за власним бажанням 27.01.2024 (дата запису у держреєстрі), одним із видів діяльності було - "68.20. Надання в оренду й експлуатацію власного та орендованого нерухомого майна". Тобто Відповідач отимувала, чи могла отримувати за надання в оренду нежитлових приміщень плату, як при здійсненні своєї підприємницької діяльності так і після припинення такої.
Ураховуючи характер спірних правовідносин, види діяльності Відповідача (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна ) і те, що спірні нежитлові приміщення не можуть використовуватися як житло, суд враховуючи встановлену практику вищої інстанції вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між КП "Харківські теплові мережі" та ФО ОСОБА_1 , де Позивач просить стягнути суму заборгованості, як за приміщення яке було зареєстровано на праві власності за ФОП ОСОБА_1., а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Вищезазначене твердження узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 30.08.2023 у справі №953/24224/19.
Відповідачем не доведено, що дані приміщення були переведені у житловий фонд, чи використовуються саме у власних потребах.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., місто Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ 31557119) загальну суму заборгованості в розмірі 239 700,99 грн (де:
- заборгованості за невиконання зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 237 445,05 грн. за період: грудень 2021 - квітень 2022, жовтень 2022 - квітень 2023;
- заборгованості за абонентську плату за спожиту теплову енергію за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії в сумі 184,64 грн. за період: грудень 2021 - травень 2023;
- заборгованості за технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за публічним договором з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності в сумі 2 071,30 грн. за період: липень 2022 - травень 2023), а також суму судового збору у розмірі 2 876,41 грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Повне рішення складено "14" жовтня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін