10 жовтня 2024 року м. Харків Справа №917/794/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
позивача (в режимі відеоконференції) - Бунечко В.І. (адвокат), довіреність №01/01/20-921/д від 28.12.2023 року, свідоцтво №3123/10 від 26.10.2006 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» (вх.№2006Х/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року у справі №917/794/24,
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», 04053, м.Київ, провулок Нестерівський, 5/3, код ЄДРПОУ 00135390,
до Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж», 36014, м.Полтава, провулок Спортивний 4В, код ЄДРПОУ 25656015,
про cтягнення 876294,63 грн,-
У травні 2024 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» про cтягнення 876294,63 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором купівлі-продажу №23/1556-МТР від 09.08.2023 року.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року у справі №917/794/24 (повний текст складено 01.08.2024 року, суддя Мацко О.С.) позов задоволено.
Стягнуто з Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» (36014, м. Полтава, пров. Спортивний, 4В, код ЄДРПОУ 25656015) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) 876294,63 грн штрафу за порушення строків поставки товару за договором №23/1556-МТР від 09.08.2023 року, 10515,54 грн судового збору.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Також скаржник вказує про необхідність розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неправомірну односторонню відмову позивача від договору в зв'язку з нібито поставкою товару неналежної якості, у зв'язку з чим вважає стягнення штрафних санкцій за непоставку/несвоєчасну поставку товару необґрунтованим, оскільки відповідачем були вжиті всі заходи для належного виконання зобов'язання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року у справі №917/794/24. Встановлено строк на протязі якого позивач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/794/24.
Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв'язку до електронного кабінету користувача 29.08.2024 року.
13.09.2024 року матеріали справи №917/794/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від позивача 23.09.2024 року надійшов відзив (вх.№12214), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 10.10.2024 року представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
Представник відповідача у судове засідання 10.10.2024 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В ухвалі суду від 29.08.2024 року суд доводив до відома учасників справи, що нез'явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, суд дійшов висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 09.08.2023 року між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» та Київським дочірнім підприємством «НМУ «Електропівденмонтаж» було укладено договір купівлі-продажу № 23/1556-МТР.
Відповідно до п. 1 вказаного договору продавець (Київське дочірнє підприємство «НМУ «Електропівденмонтаж») зобов'язувався поставити та передати у власність покупця (ПАТ «Укрнафта») у погоджені сторонами строки товар: відповідно до коду ДК 021:2015:42130000-9 арматура трубопровідна: крани, вентилі, клапани та подібні пристрої (засувки клинові з висувним шпенделем фланцеві в асортименті) лот №1, а покупець - прийняти та оплатити такий товар на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.1 договору, загальна сума договору - 8762946,30 грн з ПДВ. Відповідно до розд.5 договору, яким визначено умови постачання і приймання товару, продавець зобов'язується передати товар у строк та на умовах, визначених договором та додатками до нього; датою постачання товару вважається дата його передачі покупцю у місці призначення; факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару.
Продавець зобов'язаний не менше ніж за 3 дні до запланованої дати відвантаження товару у письмовій формі попередити покупця про точну дату постачання товару до місця призначення, якщо інше не вказано у додатку до договору, шляхом направлення повідомлення у сканованому вигляді на електронну адресу покупця.
Згідно п.10.1 договору, сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов'язань сторонами.
Додатком №1 до договору є підписана сторонами специфікація на товар, що поставляється. За умовами специфікації:
- вартість товару 8762946,30 грн з ПДВ;
- умови оплати: 100% по факту поставки кожної партії товару та після проведення гідравлічних випробувань з позитивним результатом протягом 30 календарних днів;
- строк поставки товару: протягом 150 календарних днів від дати, вказаної в заявці на поставку, але не пізніше 31.12.2023 року в залежності від того, яка дата настане раніше;
- також специфікацією передбачено вимоги до тари та упаковки, вимоги до товару, до технічної документації і ін.
14.08.2023 року позивачем було скеровано відповідачу заявку №01/01/23/11-02/01/254 на відвантаження товару по додатку до договору №23/1556-МТР від 09.08.2023 року, у якій, серед іншого, вказано, що даний лист (заявка) направляється на виконання п.5.5 договору та не є погодженням зміни умов договору, в т.ч. щодо строків поставки. Строк поставки, вказаний у заявці - 29.12.2023 року.
Проте, як вказує позивач, у встановлений строк товар поставлено не було, натомість відповідач звернувся до позивача з листом від 11.01.2024 року «Щодо виконання умов договору», у якому повідомив, що товар, який підлягає поставці, є імпортним; у зв'зку з проблемою, яка виникла внаслідок складних логістичних шляхів при організації перевезення товару в міжнародному сполученні КНР-України внаслідок військової агресії, строк поставки товару об'єктивно збільшується внаслідок причин, які не залежать від волі постачальника. Зважаючи на це, відповідачем було запропоновано укласти додаткову угоду про продовження строку поставки та надано її проект.
У відповідь на даний лист, позивач повідомив відповідача про необхідність надати відповідні підтверджуючі документи стосовно обставин форс-мажору, на які посилається постачальник, з посиланням на п.7.3 договору, а також, на підставі п.6.9 договору, яким регламентовано відповідальність за порушення умов договору, просив сплатити протягом 10 робочих днів штраф у розмірі 2% вартості товару - 175258,93 грн.
Листом від 19.01.2024 року постачальник повідомив, що виробником планується здійснити відправку зазначеного товару заводу 04.02.2024 року, відтак, фактичний термін поставки - 15.03.2024 року - 20.03.2024 року. При цьому постачальник зазначив, що визнає штрафні санкції у розмірі 876294,63 грн. та зобов'язується їх сплатити на підставі відповідної вимоги протягом 30 банківських днів з дня поставки товару в межах договору купівлі-продажу від 09.08.2023 року №23/1556-МТР.
Далі, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було підписано додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу від 09.08.2023 року №23/1556-МТР, якою сторони виклали п.10.1 договору у наступній редакції: «Сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2024 року, але у будь-якому разі - до повного виконання взаємних зобов'язань сторонами». Умови цієї угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли з 29.12.2023 року. Сторони домовилися, що підписання цієї додаткової угоди не звільняє продавця від обов'язку сплати штрафних санкцій, передбачених договором, за прострочення, яке виникло до підписання цієї додаткової угоди та продавець зобов'язується його сплатити у добровільному порядку.
20.03.2024 року позивачем було скеровано відповідачу вимогу про сплату штрафних санкцій в добровільному порядку №01/01/13/10/20/02-02/01/23.
У той же час, 21.03.2024 року, 22.03.2023 року відповідач повідомив позивача про готовність відвантажувати продукцію за даним договором на підрозділи ПАТ «Укрнафта»; на що позивач листом від 25.03.2024 року повідомив про готовність приймати товар.
З матеріалів справи вбачається, що 28.03.2024 року товар частково був доставлений відповідачем на адресу структурного підрозділу (філії) ПАТ «Укрнафта» НГВУ «Охтирканафтогаз», про що складено акт №2346 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання)»; 01.04.2024 року - на адресу структурного підрозділу (філії) ПАТ «Укрнафта» Гнідинцівського ГПЗ, про що складено акт №2343 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання); 02.04.2024 року - на адресу структурного підрозділу (філії) ПАТ «Укрнафта» НГВУ «Полтаванафтогаз», про що складено акт №2355 приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю (на відповідальне зберігання). Як вбачається зі змісту даних актів, копії яких надані позивачем в додатки до позову, при прийманні товарів виявлено ряд недоліків та зауважень до якості товарів, що відображені в даних актах.
Позивач відповідно до п.5.15 договору повідомив продавця (відповідача) про односторонню відмову від договору; відповідач листом від 04.04.2024 року повідомив про помилковість поставки товару на адресу НГВУ «Охтирканафтогаз» та просив повернути товар за його рахунок засобами Нової пошти, а також зазначив про передчасність розірвання договору.
Позивач надав докази повернення товару відповідачу (акт повернення продукції від 09.04.2024 року та квитанції Нової пошти).
Вищевикладене стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 876294,63 грн штрафу, нарахування якого передбачено п.6.9 договору. Так, даним пунктом сторони погодили наступне: «За порушення строку постачання товару, його приналежностей та/або документів, що його стосуються, у тому числі викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п.5.12,п.5.13 договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 2%, а у випадку прострочення термінів поставки на 30 і більше календарних днів у розмірі 10% від вартості товару, не поставленого вчасно».
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» та Київським дочірнім підприємством «НМУ «Електропівденмонтаж» договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст.ст. 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як зазначено вище, специфікацією до договору визначено строк поставки: протягом 150 календарних днів від дати, вказаної в заявці на поставку, але не пізніше 31.12.2023 року в залежності від того, яка подія настане раніше.
Таким чином, з урахуванням змісту заявки на поставку від 14.08.2023 року, останнім днем строку на поставку товару є 31.12.2023 року.
Матеріали справи свідчать, а відповідачем не спростовано, обставини щодо виконання зобов'язання про поставку товару позивачу у відповідний строк.
У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі №904/4156/18, зокрема, вказано на те, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі №910/17876/19.
Отже, невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони мали передбачити при укладенні Договору за загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором покладаються на нього.
У матеріалах справи міститься копія листа Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» від 11.01.2024 року, у якому він повідомляє про проблему, яка виникла внаслідок складних логістичних шляхів організації товару в міжнародному сполученні, що пов'язано з військовою агресією, з посиланням на загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року.
Відповідачем направлявся позивачу лист вих.№11 від 29.03.2024р. «Повідомлення про настання обставин непереборної сили», яким відповідач повідомив позивача про настання обставин непереборної сили при поставці товару, у зв'язку з отриманням від перевізника, що здійснює транспортування товару, визначеного договором №23/1556-МТР від 09.08.2023 року, до України, інформації про настання форс-мажору. Обставини непереборної сили, що виражаються у блокуванні пунктів перетину кордону між Польською Республікою та Україною, через які пролягав логістичний маршрут з транспортування вантажу, вплинули на можливість виконання Київським дочірнім підприємством «НМУ «Електропівденмонтаж» свого зобов'язання зі своєчасної поставки товару. У зв'язку з виниклими обставинами, орієнтована дата поставки товару - 12.04.2024 року. Наразі Київське дочірнє підприємство «НМУ «Електропівденмонтаж» звернулося до компетентного органу задля оформлення підтвердження настання обставин непереборної сили.
Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час. Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Форс-мажор це положення в контракті, яке звільняє сторону від відповідальності за невиконання зобов'язань (але не від самого виконання зобов'язання), якщо надзвичайна подія безпосередньо перешкоджає виконати зобов'язання. Проте простої неможливості чи непередбачених труднощів для виконання недостатньо, щоб виправдати невиконання. Повинен існувати причинний зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати умови договору в зазначений строк.
У статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності (постанова Верховного Суду по справі №904/3886/21 від 25.01.2022 року).
Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Отже, стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, але й їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
У Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права у ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Водночас, згідно з п. 7.1 укладеного між сторонами договору, сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору). Обставинами форс-мажору є надзвичайні та невідворотні обставини, перелік яких наведений у ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Звільнення від відповідальності за цим положенням застосовується з моменту, коли непереборна сила стала причиною порушення зобов'язання та до моменту, коли непереборна сила припинила перешкоджати виконанню обов'язку. Сторона, виконанню зобов'язань за цим договором якої перешкоджають обставини форс-мажору, повинна не пізніше 7 календарних днів повідомити іншу сторону про початок і припинення дії таких обставин на виконання обов'язків за цим договором. Сторона, яка посилається на обставини форс-мажору, повинна довести наявність таких обставин документами, виданими Торгово-промисловою палатою України (регіональною палатою), іншими відповідними органами чи організаціями в Україні, уповноваженими посвідчувати відповідні факти (п.п.7.2, 7.3 договору).
Дослідивши листи Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж», суд встановив, що у них відсутнє обґрунтування впливу зазначених у листах обставин непереборної сили на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, з огляду на встановлений договором та специфікацією граничний строк виконання зобов'язання з поставки товару.
Відповідачем не додано відповідний документ Торгово-промислової палати України або іншого компетентного органу, визначеного законодавством України, що підтверджує наявність обставин непереборної сили. При цьому, спірний договір було укладено вже під час дії воєнного стану та публікації Торгово-промисловою палатою України листа №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року.
Апелянтом не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
З огляду на викладене, відсутні підстави для звільнення Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» від відповідальності за порушення умов договору №23/1556 МТР від 09.08.2023 року.
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по поставці товару у належні строки. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 876294,63 грн штрафу є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неправомірність одностороньої відмови від договору №23/1556-МТР від 09.08.2023 року, оскільки наразі це не впливає на предмет позовних вимог, адже штраф заявлено до стягнення за непоставку товару у належні строки - 31.12.2023 року, а посилання на відмову від договору з'явилось наприкінці березня 2024 року. При цьому, товар, який у березні було поставлено відповідачем, останній листом вказав про помилковість його поставки і просив повернути. Товар було позивачем повернуто, а відповідачем прийнято повернення товару.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання прийнятого на себе зобов'язання за договором.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року у справі №917/794/24 яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Київського дочірнього підприємства «НМУ «Електропівденмонтаж» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2024 року у справі №917/794/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 14.10.2024 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя О.І. Склярук