вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3719/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 01.10.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 05.06.2024
у справі № 910/3719/24 (суддя Т.М. Ващенко)
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Приватного акціонерного товариства "Київстар"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва"
про стягнення 537 386, 76 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про стягнення 537 386,76 грн заборгованості за Договором про встановлення сервітуту №UA 0848 від 01.11.2013.
Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо здійснення своєчасної плати, у зв'язку із чим у відповідача перед позивачем за період з 01.03.2015 по 28.02.2022 виникла заборгованість у розмірі 537 386,76 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 залучено до участі у справі №910/3719/24 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі №910/3719/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що після закінчення строку дії Договору та припинення правовідносин сторін за ним з 30.11.2017, у відповідача відсутні зобов'язання зі сплати позивачу коштів за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 1/9, у заявлений позивачем період.
Крім того, судом встановлено, що 01.08.2018 відповідачем (Сервітуарій) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (Підприємство) було укладено договір про встановлення сервітуту №КІЕ018 (далі - договір №КІЕ018), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2. договору, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3719/24, Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги КП «Київжитлоспецексплуатація» задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; не з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.
Апелянт вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог Господарський суд м. Києва дійшов помилкового висновку про те, що акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту не підписаний позивачем, є таким, що погоджений сторонами договору (позивачем та відповідачем), і відповідно є підставою припинення сервітуту.
Згідно умов договору від 31.12.2014 № БМС-ПА 0848 про встановлення сервітуту (далі - договір 0848)відповідач зобов'язаний вносити позивачу щомісячну плату за користування об'єктом розміщення. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5 договору).
Аналогічно пунктом 9.3 договору встановлено, що припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток № 4 договору).
Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту засвідчує демонтаж обладнання та повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін договору (п. 4.1.9 договору).
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір 0848 припинив дію у 2017 році, однак зобов'язання відповідача (сторони договору), які виникли внаслідок укладення цього договору не були виконані на момент припинення договору, існують до цього часу, оскільки залишаються невиконаними.
Відповідач не демонтував обладнання, що йому належить, відповідно позивач не засвідчив факт демонтажу цього обладнання і не підписав акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Отже, відповідач продовжує використовувати чуже майно для задоволення певних потреб, що полягає у знаходженні на об'єкті розміщення телекомунікаційних мереж, комплексу технічних засобів телекомунікацій відповідача, ін.
При цьому слід зазначити, що користування особою чужим майном за відсутності договору у спірних правовідносинах чинним законодавством не передбачено, таких правових підстав не наведено і відповідачем.
У рішенні Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 не досліджено питання існування зобов'язань, що виникли між позивачем і відповідачем в результаті укладення договору 0848 і залишились невиконаними після припинення його дії, хоча дослідження саме цього питання є принциповим для правильного вирішення спору.
Однозначно невірним є висновок суду про погодження позивачем акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту в результаті його не підписання. Чинне цивільне та господарське законодавство України не вимагає складення актів (в т.ч. закінчення розміщення обладнання) - це скоріше вимога податкового законодавства. Проте сторони можуть керуватися звичаями, зокрема звичаями ділового обороту (ст. 7 ЦКУ).
Таким чином, оскільки зобов'язання відповідача по демонтажу обладнання залишилось невиконаним, відповідно існує зобов'язання по перерахуванню плати до моменту здійснення демонтажу обладнання/підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, відповідачу правомірно нараховано з серпня 2018 року по лютий 2022 року включно плату на загальну суму 537 386,76грн.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень
ПрАТ «Київстар» чернез систему «Електроннний суд» подав заперечення проти задоволення вимог апеляційної скарги позивача, оскільки не погоджується із всіма наведеними позивачем обґрунтуваннями, які зводяться до переоцінки доказів, встановлених судом першої інстанції, просить суд апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» на рішення Господарського суду м. Києва від 05.06.2024 р у справі №910/3719/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського м. Києва від 05.06.2024 у справі №910/3719/24 залишити без змін.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що договір припинив свою дію 30.11.2017, внаслідок чого він втратив право користування об'єктом розміщення.
01.08.2018 між відповідачем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" укладено договір про встановлення сервітуту №КІЕ018, яким йому передано право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 1/9, а тому оплата за користування здійснювалась на рахунок третьої особи. Позивач не підписав акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, а тому він є таким, що погоджений сторонами.
Представник третьої особи письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надіслав, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Явка учасників справи в судове засідання
У судовому засіданні 01.10.2024 представник Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Приватного акціонерного товариства "Київстар" заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване судове рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений на електронну адресу 11.09.2024, про причини неявки суд не повідомлено.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до змісту п.1 ч. 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представника позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника третьої особи, оскільки він не скористався своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
01.11.2013 між позивачем (підприємством) та відповідачем (сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту №UA 0848, згідно з п. 1.1. якого його предметом є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2. договору, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Згідно пункту 1.2. договору, в редакції додаткової угоди №2 від 31.12.2014, об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж, у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток №2 до даного договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях, вказаних у додатку 1 до цього договору, розпочинається з моменту укладення даного договору.
Згідно пункту 3.1 договору сервітуарій зобов'язується вносити щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, відповідно до умов договору.
Розрахунок щомісячної плати за кожен об'єкт розміщення та в цілому за договором наводиться у додатку №1 (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 3.3. договору щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному договорі. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 5 038,60 грн, в тому числі ПДВ 839,77 грн. Загальний розмір плати за даним договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.
Пунктом 3.4. договору передбачено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Відповідно до п. 3.5. договору нарахування плати починається з дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до даного договору.
Пунктом 9.2. договору (в редакції додаткової угоди №4 від 01.09.2016) передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017.
Згідно з п. 9.3. договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до договору).
Додатковою угодою №3 від 01.06.2015 сторони внесли зміни до п. 3.3. договору, згідно з яким щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному договорі. Щомісячна плата становить 6 015,18 грн, в тому числі ПДВ 1 002,53 грн. Загальний розмір плати за даним договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.
Згідно з адресним переліком об'єктів комунальної власності та розрахунку плати, який є додатком №1 до договору (в редакції додаткової угоди №3 від 01.06.2015), балансоутримувачем будинку по вул. Каштанова, 1/9 у м. Києві є КП "Житлорембудсервіс"; розміщення - 2; площа, яку займає обладнання: 9,10 кв. м; місячна плата: 6 015,18 грн з ПДВ. Крім того, у Додатку №1 до договору наведено формулу розрахунку розміру щомісячної плати.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору він склав та надіслав на адресу відповідача рахунки на оплату за період з 01.03.2015 по 28.02.2022 на загальну суму 537 986,76 грн, на підтвердження чого додав до позовної заяви копії фіскальних чеків, списків згрупованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.
Крім того, в позивачем надано складені ним акти надання послуг за договором, які відповідачем підписані не були.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за користування об'єктом розміщення у повному обсязі, чим допустив заборгованість перед позивачем у розмірі 537 386,76 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
За положеннями статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ч. 1 та ч. 3 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Суд зазначає, що сервітут - це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, яка володіє ним на законних підставах, та за своїм правовим змістом є правом обмеженого користування.
Підставою для встановлення сервітуту є наявність обставин, які свідчать про те, що особа, яка зацікавлена у встановленні сервітуту, не може задовольнити потреби за рахунок власного майна, тобто іншим способом, як встановлення прав користування чужим майном - сервітуту.
Отже, відносини, які виникають на підставі сервітуту, є подібними за змістом до відносин оренди та спрямовані на задоволення тих чи інших потреб і тій чи іншій речі без набуття права власності на неї.
Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном; сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку; особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
У свою чергу, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
Частинами 1, 3 ст. 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
При цьому, при встановленні сервітуту чітко визначаються обсяг користування, спосіб користування та час користування. На відміну від зобов'язальних прав користування, зміст яких може визначатись договором, сервітутні права з огляду на їх речовий характер визначаються законом як за змістом, так і за обсягом.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Київської міської ради №378/5765 від 14.07.2011 "Про питання впорядкування діяльності суб'єктів господарювання в галузі зв'язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб'єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об'єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об'єктах.
Згідно з ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
Згідно ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Відповідно до п.3.3 договору щомісячний розмір плати за даним договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних в даному договорі. На момент підписання даного договору щомісячна плата становить 7345,31 грн., в тому числі ПДВ 1224,22 грн. Загальний розмір плати за даним договором становить суму всіх здійснених щомісячних плат.
У п. 3.4. договору передбачено, що плата сплачується сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку від підприємства.
Відповідно до п. 3.5 договору нарахування плати починається з дати укладання договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку №3 до даного договору.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 ЦК України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 9.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 01.09.2016 передбачено, що у разі якщо одна із сторін не повідомить іншу про припинення або зміну умов договору за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же самих умовах, але не більше ніж до 30.11.2017.
Відповідно до п. 9.3. договору припинення користування об'єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (додаток №4 до договору).
Судом встановлено, що зміни до п. 9.2. договору щодо продовження строку дії договору після 30.11.2017 року у формі укладення додаткових угод до договору в порядку, визначеному п. 10.3. договору, сторонами не вносились, а договір не передбачає автоматичного продовження дії договору після 30.11.2017, у разі належного виконання позивачем умов договору, без відповідного погодження обох сторін, шляхом укладення додаткової угоди.
Частиною 1 ст. 406 ЦК України встановлено, що сервітут припиняється, зокрема, у разі: відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут, спливу строку, на який було встановлено сервітут, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Отже, цивільним законодавством встановлено підстави припинення сервітуту, в т.ч. перелік випадків безспірного припинення сервітутних прав, до яких віднесено, зокрема, припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту, та сплив строку, на який його було встановлено.
З огляду на викладене, договір є припиненим з 30.11.2017.
За приписами ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно з пунктами 3.5., 4.1.1., 4.1.9. договору нарахування плати починається з моменту дії договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до даного договору; сервітуарій зобов'язується своєчасно та повному обсязі вносити плату за цим договором; сервітуарій зобов'язується демонтувати обладнання, яке йому належить, у разі закінчення строку дії договору.
Судом встановлено, що 09.08.2018 відповідач надіслав на адресу позивача лист за вих. №15451/05 від 08.08.2018, в якому повідомив, що строк дії договору закінчився 30.11.2017 та просив підписати акт закінчення розміщення обладнання, а у разі не підписання протягом місяця - такий акт є погодженим та підписаним сторонами. Наведене підтверджується копіями списку згрупованих поштових відправлень, фіскальних чеків, рекомендованого повідомлення про вручення 10.08.2018.
Проте у матеріалах справи не відсутній підписаний сторонами Акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту відповідно до п. 9.3. Договору протягом місяця з моменту його отримання позивачем, у зв'язку з чим суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що такий акт є погодженим позивачем.
Таким чином, після закінчення строку дії договору та припинення правовідносин сторін за ним з 30.11.2017, у відповідача відсутні зобов'язання зі сплати позивачу коштів за користування частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 1/9, у заявлений позивачем період.
Доказів наявності у відповідача заборгованості за договором у період його чинності позивачем до матеріалів справи також не надано.
Крім того, 01.08.2018 відповідачем (сервітуарій) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (підприємство) було укладено договір про встановлення сервітуту №КІЕ018 (далі - договір №КІЕ018), предметом якого є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2. договору, що знаходяться за адресами, зазначеними в додатку №1 до даного договору.
Згідно з п. 2.1 договору №КІЕ018 встановлення сервітуту підприємством сервітуарію для розміщення обладнання, в місцях, вказаних у додатку 1 до цього договору, розпочинається з моменту укладення даного договору.
В адресному переліку об'єктів комунальної власності та місячної плати, який є додатком №1 до договору №КІЕ018, серед іншого, зазначена адреса: м. Київ, вул. Каштанова, 1/9; місячна плата: 9 000,00 грн з ПДВ.
Відповідачем також надано до матеріалів справи докази перерахування Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" плати за користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності за адресою: м. Київ, вул. Каштанова, 1/9 на підставі договору № КІЕ018.
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, належним чином спростованими відповідачем, а відтак не підлягають задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують правильність висновків господарського суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку із чим, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі 910/3719/24залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 у справі № 910/3719/24 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/3719/24 повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 15.10.2024
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова