Ширяївський районний суд Одеської області
09.10.2024 Справа №: 518/1735/23 Провадження № 2/518/93/2024
Рішення
ІмЕНЕм УкрАїни
09 жовтня 2024 року
Ширяївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Тарасенко М.С.,
при секретарі судового засідання Логвенюк О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 від 21.07.2023 задоволено у повному обсязі та анулюванні рішення від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни; зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були анульовані Наказом Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», а саме записів, внесених на підставі рішень від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12.07.2019 року державним реєстратором комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манютою С.В. .проведено державну реєстрацію права власності на логістично-складський комплекс, адреса: АДРЕСА_1 : реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1873607651254 за ОСОБА_3 . 17.072019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ Білоусовою Н.В. було проведено державну реєстрацію права власності на логістично-складський комплекс, адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1873607651254 за ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ШИМКІВСЬКЕ». 05.08.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округ Білоусовою Н.В., було проведено державну реєстрацію права власності на логістично- складський комплекс, адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний помер об'єкта нерухомого майна: 1873607651254 за ОСОБА_1 . 21.07.2023 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга від ОСОБА_2 , в якій він просить вищезазначені рішення державного реєстратора та приватного нотаріуса щодо логістично-складського комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 скасувати, так як даний логістично-складський комплекс є частиною виробничої бази АТП, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на право власності ОСОБА_3 та на яку в порядку забезпечення позову накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника від 16.03.2018 року ВП № 55998452 державного виконавця ОСОБА_4 при примусовому виконанні ухвали Ширяївського районного суду Одеської області від 13.03.2018 у справі № 518/275/18.
Наказом Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», скаргу ОСОБА_2 від 21.07.2023 задоволено у повному обсязі та анулюванні рішення від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни.
Підставою прийняття наказу зазначено висновок центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 26.09.2023 за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 від 21.07.2023.
Позивач вважає, що наказ Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», щодо анулювання рішення від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни прийнятий з порушенням встановлених законодавчих вимог, оскільки скарга ОСОБА_2 від 21.07.2023 року подана після спливу строку її подання визначеного ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що було підставою для залишення скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, що відповідачем зроблено не було, у зв'язку з чим за захистом своїх прав позивач вимушений звернутись з позовом до суду.
Представником відповідача Міністерства юстиції України подано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що наказ Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року № 3526/5 «Про задоволення скарги», прийнятий за результатом розгляду скарг ОСОБА_2 від 21.07.2023 на рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича від 17.07.2019 №47809984 та від 17.07.2019 № 47822069, а також від 05.08.2019 №48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни щодо логістично-складського комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний наказ Міністерством юстиції України видано відповідно до частини третьої статті 26, підпунктів «а», «г» пункту 1, пункту 4 частини сьомої статті 37, пункту 1 частини першої статті 3, пункту 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Приймаючи Наказ від 04 жовтня 2023 року № 3526/5 «Про задоволення скарги Міністерства оборони в повному обсязі», Міністерство юстиції виходило суто з того що реєстратором при прийнятті рішення від 17.07.2019 № 47809984, 17.07.2019 №47822069, від 05.08.2019 № 48095513 порушеніо вимоги законодавства у сфері державної реєстрації прав, оскільки рішення прийнято за наявності підстав для відмови у державній реєстрації прав, а тому були підстави для його анулювання. Щодо оскаржуваних рішень, прийнятих приватним нотаріусом Білоусовою Н.В., то вони підлягали анулюванню як такі, що випливають з факту прийнятого з порушенням оскаржуваного рішення, оскільки призвели до внесення недостовірної інформації до Державного реєстру прав. Твердження Позивача про порушення процедури при розгляді скарги на рішення державного реєстратора є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. З Висновку Колегії вбачається, зауваження скаржника, що з отриманої Інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 21.07.2023 № 339980469, обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували такі доводи скаржника, колегією не встановлено. Скаргу на реєстраційні дії, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.07.2023, що свідчить про відсутність порушення ч. 3 ст. 37 Закону України «Про оержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Міністерство юстиції України також зазначає, що відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Поняття «дискреційні повноваження» викладено в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства від 24.04.2017 № 1395/5. Відповідно до даного акту дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту. Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № Р.(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, Міністерство як орган державної влади, здійснюючи свої дискреційні повноваження, дійсно має певну свободу вибору, однак наявність вибору обмежена положеннями частини другої статті 19 Конституції України.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Черненко В.О. підтримав позовні вимоги наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача Міністерства юстиції України Санагурська Р.С., в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Представник третьої особи ОСОБА_3 , адвокат Чорний О.В., в судовому засіданні вважав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Третя особа ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихстаттею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Повноваження Міністерства юстиції України у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Законом № 1952-IV), та Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року про затвердження Порядоку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Порядок № 1128).
Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Пунктом 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Процедура розгляду скарги визначена статтею 37 Закону № 1952-IV та Порядком № 1128.
Так, відповідно до частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Положеннями частин п'ятої-шостої статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Частиною восьмою статті 37 Закону № 1952-IV визначено вичерпний перелік підстав для відмови Міністерством юстиції України та його територіальними органами у задоволенні скарги, серед яких, зокрема: 1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті; 2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується; 3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін; 4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав; 5) є рішення цього органу з того самого питання; 6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника; 7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень; 8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги; 9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу; 10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.
Отже, однією з підстав для відмови у задоволенні скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги.
Пунктом 5 Порядку № 1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1128 у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа, дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю, до суб'єкта розгляду скарги, особою, яка вважає, що її права порушено, може бути подано скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України. При цьому, скаржником повинно бути дотримано вимоги Закону щодо строків подання скарги, що, в свою чергу, впливає на прийняття Міністерством юстиції України та його територіальними органами мотивованого рішення про відмову у задоволенні скарги або задоволення (повне чи часткове) скарги.
Предметом оскарження були реєстраційні дії, проведені 17.07.2019 № 47809984; 17.07.2019 № 47822069 та 05.08.2019 № 48095513, а скарга на ці дії подана скаржником до Міністерства юстиції України 21.07.2023 року.
В поданій 21.07.2023 року ОСОБА_2 скарзі, скаржник стверджує, що про оскаржувані рішення державного реєстратора та приватно нотаріуса він дізнався з витягу Інформації з Державного реєстру прав та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 339980469 від 21.07.2023 року.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме Актів приватного виконавця по виконавчому провадженню № 71341457 від 27.03.2023 року та від 03.04.2023 року, при проведені виконавчих дій у вказаному виконавчому провадженню, встановлена реєстрація на нерухоме маймо за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному виконавчому провадженні № 71341457 скаржник ОСОБА_2 є стягувачем і зазначає про це у своїй скарзі, поданій до Міністерства юстиції України 21.07.2023 року.
07.04.2023мроку, згідно матеріалів виконавчого провадження № 71341457, приватним виконавцем отримані документи, на підставі яких було зареєстровано право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , і вказані документи були подані разом із зазначеною скаргою на реєстраційні дії.
Крім того, згідно позовної заяви ОСОБА_2 від 30.03.2023 року, яка подана до Господарського суду Одеської області 05.05.2023 року справа №916/1938/23, скаржнику було відомо про реєстрацію права власності па нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній позовній заяві ОСОБА_2 зазначає про обізнаність реєстрації за вказаною адресою та відповідно надає підтверджуючи документи витяг з Державного реєстру речових прав від 17.07.2019 року, рішення засновника від 17.07.2019 року, акт прийому-передачі від 17.07.2019 року, витяг з Державного реєстру речових прав від 17.07.2019 року, акт прийому-передачі від 30.08.2019 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що скаржнику було відомо про реєстрацію права власності на логістично-складський комплекс, адреса: АДРЕСА_1 , починаючи з 27.03.2023 року, в той час як скарга, до якої були додані документи, підтверджуючи про його обізнаність в прийнятті реєстраційних рішень, що оскаржується з 27.03.2023 року, була подана 21.07.2023 року, тобто з пропуском двомісячного строку для оскарження реєстраційних дій, встановленого частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV.
Оцінюючи правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами під час вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення зі скаргою на дії державного реєстратора до Міністерства юстиції України, необхідно враховувати, що відповідно до абзацу першого частини третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Зі змісту цієї правової норми слідує, що для з'ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.
За загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16.
У постанові від 10.11.2021 у справі № 910/9855/20 та постанові від 02.02.2022 у справі № 923/128/19 Верховний Суд у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у разі, коли встановлено порушення вимог законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.
Таким чином, недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо строків подання скарги, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у розгляді скарги без розгляду її по суті.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування Наказу Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 від 21.07.2023 задоволено у повному обсязі та анулюванні рішення від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни.
Щодо вимог про зобов'язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, які були анульовані Наказом Міністерства юстиції України № 3526/5 від 04.10.2023 «Про задоволення скарги», а саме записів, внесених на підставі рішень від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунальною підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни, суд зазначає наступне.
Пунктом 17 Порядку № 1128 передбачено, що у разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації Міністерство юстиції України забезпечує новий розгляд такої скарги відповідно до цього Порядку.
Крім того, згідно з положеннями ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, оскільки після скасування рішення відповідача, саме Міністерство юстиції України має провести повторний розгляд скарги з дотриманням Порядку, та після надходження рішення суду про скасування такого рішення має забезпечити внесення відповідних відомостей до реєстрів відповідно до закону, а тому з врахуванням зазначеного суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ч.1 ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 141, 265, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати наказ Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року № 3526/2 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу ОСОБА_2 від 21.07.2023 року, визнано прийнятими з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та анульовано рішення від 17.07.2019 № 47809984 державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюти Сергія Васильовича, від 17.07.2019 № 47822069, від 05.08.2019 № 48095513 приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 15 жовтня 2024 року.
Суддя М. Тарасенко