Справа № 489/7151/24
Провадження № 3/489/2680/24
Ленінський районний суд міста Миколаєва
Постанова
іменем України
15 жовтня 2024 року місто Миколаїв
Суддя Ленінського районного суду міста Миколаєва Гриненко М.В., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно з протоколом проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП,
встановив:
Протоколом про адміністративне правопорушення серія ВАД №198210 від 17.08.2024 ОСОБА_1 інкримінується, що 15.08.2024 о 10.47 год., знаходячись в магазині "Аврора" ТОВ "Вигідна покупка" по вул. Космонавтів, 83, м. Миколаєва, вона здійснила дрібне викрадення шляхом крадіжки подовжувача, викрутки, вермішелі гречаної "Skorovarka", вермішелі рисової "Skorovarka", чим спричинила матеріальну шкоду в розмірі 471,67 грн.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом направлення судової повістки, по телефону, смс-повідомленням та оголошенням на сайті судової влади. Таким чином, судом вжито всіх можливих та вичерпних заходів для своєчасного виклику особи до суду. До суду не надходило клопотання про відкладення розгляду справи. При складенні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких свою вину в інкримінованому правопорушенні категорично заперечила та вказала, що розрахувалась за товар через касу самообслуговування та факту крадіжки з її боку не було.
Дослідивши матеріали, що знаходяться у справі (протокол про адміністративне правопорушення; заяву ОСОБА_2 ; письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; перелік товарів з магазину А-2527 Миколаїв за 15.08.2024 на суму 471,67 грн; копію паспорту на ім'я ОСОБА_1 ), суддя дійшов таких висновків.
Диспозицією 1 ст. 51 КУпАП встановлена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого диспозицією ст. 51 КУпАП, полягає у формі прямого умислу, тобто особа, яка заволодіває чужим майном усвідомлює й достовірно знає, що її дії є протиправними та направлені на заволодіння чужим майном, на яке вона не має будь-якого права, з метою обернення його на свою користь або користь іншої особи.
Разом з тим, при розгляді справи в суді з письмових пояснень ОСОБА_1 встановлено, що остання заперечила факт вчинення крадіжки майна та вказала, що вибравши в магазині товар, пішла до каси самообслуговування, де просканувала кожен товар та здійснила його оплату, після чого залишила приміщення магазину.
При цьому, вказані пояснення особи про невчинення дрібної крадіжки чужого майна за вказаних у протоколі обставин, не спростовані будь-якими належними та допустимими доказами.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні будь-які докази (свідчення свідків, які були безпосередніми очевидцями факту викрадення майна; відеозаписи з камер відеоспостереження) на підтвердження викладених у протоколі обставин вчинення особою крадіжки товару з магазину.
При цьому, наявні в матеріалах справи перелік товарів та пояснення ОСОБА_2 не можуть бути достатніми доказами винуватості особи в інкримінованому їй діянні, оскільки, по-перше, переліком товарів лише підтверджує вартість майна, а не його викрадення. По-друге, до матеріалів справи не було додано документів про проведення відповідної ревізії та інвентаризації товарно-матеріальних цінностей магазину, за наслідками якої було би встановлено факт нестачі (викрадення) вказаного у протоколі майна.
По-третє, з пояснень ОСОБА_2 слідує, що останній не був безпосереднім очевидцем викрадення товару ОСОБА_1 , а лише він виявив факт крадіжки товару, переглядаючи відеозаписи з камер відеоспостереження. Проте, вказані відеозаписи, на яких би було зафіксовано момент заволодіння особою товаром магазину без здійснення розрахунку за нього, до матеріалів справи не додано.
Натомість ОСОБА_1 , як при складенні протоколу, так і в своїх письмових поясненнях, заперечила факт дрібної крадіжки зазначивши, що розрахувалась за придбаний в магазині "Аврора" товар через касу самообслуговування.
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Натомість санкція ч. 1 ст. 51 КУпАП, за якою складений протокол відносно особи, передбачає накладення стягнення, зокрема у виді адміністративного арешту, що, у свою чергу, вказує на те, що інкриміноване останньому правопорушення підпадає під визначення поняття «кримінальне обвинувачення».
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
Із пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» вбачається, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Суддя зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою необхідно керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: "ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи".
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованого адміністративного правопорушення поза розумним сумнівом, а викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчиненого діяння не підтверджені належними та допустимими доказами, а навпаки спростовуються дослідженими судом доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу адміністративного правопорушення, оскільки до протоколу про адміністративне правопорушення не додано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що не дає змоги встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності. Керуючись статтями 247, 252, 280, 283,291, 294 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 51 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого диспозицією ч. 1 ст. 51 КУпАП.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Ленінський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя М.В.Гриненко