Справа № 489/4323/24
Провадження № 1-в/489/138/24
Ленінський районний суд міста Миколаєва
Ухвала
іменем України
15 жовтня 2024 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні подання Інгульського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про звільнення від покарання ОСОБА_3 ,
встановив:
До Ленінського районного суду міста Миколаєва надійшло подання Інгульського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях про звільнення від покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_3 , призначеного останньому вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21.06.2024, у зв'язку із усуненням законом караності діяння, за яке засуджена особа.
Засуджений, прокурор та представник органу пробації в судове засідання не з'явилися, повідомлялися про місце та час розгляду подання належним чином, від прокурора та представника органу пробації надійшли заяви про проведення судового розгляду в їхню відсутність. Неприбуття вказаних осіб в судове засідання не перешкоджає проведенню судового розгляду згідно з ч. 5 ст. 539 КПК України.
Розгляд подання проводиться без фіксування ходу засідання за допомогою технічних засобів відповідно до положень ч. 4 ст. 107 КПК України.
Дослідивши подання та матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 КК України.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктом 13 частини першої статті 537 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 74 КК України, особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Положеннями ч. 1 ст. 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Судом встановлено, що вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21.06.2024 ОСОБА_3 засуджений за ч. 4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком два роки та з покладанням обов'язків, визначених ст. 76 КК України. Зазначений вирок набрав законної сили 22.07.2024 та був направлений для виконання до органу пробації.
На час вчинення діянь, за які особу було засуджено вищевказаним вироком суду, ст. 51 КУпАП «Дрібне викрадення чужого майна» передбачала настання адміністративної відповідальності за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати (ч. 1 ст. 51) та повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню (ч. 2 ст. 51). При цьому, викрадення чужого майна вважалося дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищувала 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ, статті 169 Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.
Згідно зі ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2024 рік», у 2024 році станом на 1 січня був установлений прожитковий мінімум для працездатної особи в розмірі 3028 грн.
За такого, у 2024 році станом на час вчинення діянь засудження ОСОБА_3 кримінальна відповідальність наставала за викрадення чужого майна шляхом крадіжки на суму, яка перевищувала 302,8 грн (3028 х 50% х 0,2).
Однак, станом на даний час ст. 51 КУпАП «Дрібне викрадення чужого майна» діє в редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18.07.2024 № 3886-IX, який набрав чинності 09.08.2024, та передбачає настання адміністративної відповідальності за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 51) та дію, передбачену частиною першою цієї статті, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 51).
Тобто, після набрання чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за крадіжку чужого майна настає виключно у випадку, якщо вартість такого майна становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За такого, оскільки Законом України від 18.07.2024 № 3886-IX пом'якшена кримінальна відповідальність через підвищення розміру вартості майна - предмета кримінального правопорушення до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тому він поширюється, відповідно до положень ст. 5 КК України, а також статей 8 та 58 Конституції України, як норм прямої дії, на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності таким законом.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 0306/7567/12, згідно з якими «за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності».
Також згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.08.2024 у справі № 567/507/23, «після набрання чинності Законом України від 18.07.2024 № 3886-IX особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зв'язку з цим, кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян».
Крім того, відповідно до висновків, викладених у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07.10.2024 у справі № 278/1566/21, вбачається, що Закон України від 18.07.2024 № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію у часі. Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Таким чином, внесені Законом України від 18.07.2024 № 3886-IX зміни до ст. 51 КУпАП призвели до декриміналізації діяння щодо викрадення майна, вартість якого станом на час його викрадення шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати становить менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у зв'язку з чим дія вказаного Закону має зворотну дію у часі, а тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння кримінальним правопорушенням меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
За такого, у зв'язку з декриміналізацією, станом на даний час кримінальна відповідальність передбачена за викрадення у 2024 році чужого майна шляхом крадіжки на суму, яка перевищує 3028 грн (3028 х 50% х 2).
Натомість із вироку суду від 21.06.2024 вбачається, що вартість майна, крадіжку якого здійснив ОСОБА_3 , станом на дату викрадення становить менше 3028 грн за кожним епізодом злочинної діяльності, внаслідок чого вчинені ним діяння станом на теперішній час не належать до кримінальних правопорушень і тому не передбачають настання кримінальної відповідальності та призначення покарання за їхнє вчинення.
Таким чином, оскільки Законом України від 18.07.2024 № 3886-IX усунена кримінальна караність діянь, за які ОСОБА_3 засуджений, тому вказане є підставою для звільнення його від відбування призначеного покарання.
Вказане свідчить про необхідність задоволення подання.
Керуючись статтями 372, 395, 537, 539 КПК України, суд
постановив:
Подання задовольнити.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого вироком Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21.06.2024 у справі № 489/4323/24 за ст. 185 ч. 4 КК України до п'яти років позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком два роки, з покладанням обов'язків, визначених ст. 76 КК України - звільнити від призначеного покарання на підставі ч. 2 ст. 74 КК України у зв'язку з усуненням караності діяння, за яке він засуджений.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Ленінський районний суду міста Миколаєва протягом семи днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1