Справа №442/7251/24
Провадження №2/442/1734/2024
15 жовтня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді Павлів З.С.
з участю секретаря судового засідання Фіцяк А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобичі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради,про розірвання шлюбу, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між ним та відповідачкою, а також визначити місце проживання малолітньої дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початку подружнього життя у них з відповідачкою були нормальні подружні відносини, однак останні роки вони фактично віддалилися один від одного, поступово стали різними людьми, що призвело до припинення спільного проживання, через систематичне зловживання відповідачкою алкоголю. На час звернення до суду з позовом, їх не поєднує те, що є основою для подружнього життя. Відповідачка, перебуваючи у шлюбі, проживає окремо та має відносини з іншими чоловіками. Її, окрім особистих потреб, нічого не цікавить. Вона не турбується про сім?ю та не піклується про свого чоловіка і дитину. Така ситуація та ставлення до нього, як до чоловіка, за тривалий період часу його виснажила та морально принижує, оскільки сторонні спостерігають спосіб життя відповідачки. Байдужість та алкоголізм боляче відбивається на його з дитиною емоційному стані. Відповідачка не вчиняє жодних кроків, щоб змінити своє ставлення до сім?ї, його, як чоловіка, ображає такий стан відносин, який склався, а тому він, на даний час, не має жодного наміру перебувати у шлюбних відносинах з відповідачкою і бажає шлюб розірвати. Враховуючи, що вони з відповідачкою припинили підтримувати подружні відносини, у кожного своє життя, проживають окремо, їхній шлюб існує формально, тому за таких обставин, він змушений звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу. Вважає, що єдиним виходом із ситуації, яка склалася, є розірвання шлюбу, будь-яке спільне подружнє життя з відповідачкою та збереження шлюбу неможливе, оскільки це б суперечило його інтересам. Він втратив почуття любові та поваги до відповідачки. Його рішення про розірвання шлюбу усвідомлене, добровільне та безпосередньо пов'язане з бажанням припинити подальше подружнє життя. Дитина повністю перебуває на його утриманні, зростає під його наглядом, він займається її вихованням. Наведене свідчить про формування у дитини прив?язаності до нього, як батька. А розлучення з батьком та зміна місця проживання та звичної комфортної обстановки може негативно вплинути на її подальший розвиток. Вважає, що дитина не може бути передана для проживання з матір?ю, яка систематично зловживає алкоголем та, на даний час, проходить стаціонарно реабілітацію від алкогольної залежності в Загальноцерковному реабілітаційному центрі «Назарет» УГКЦ, який діє при БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ», а тому остання не може забезпечити дочці належні умови проживання. Вона не цікавиться життям дитини, не телефонує, фінансово не допомагає, оскільки сама потребує лікування та матеріальної допомоги. Проживати однією сім?єю та виховувати дочку не бажає, тобто, не виконує свої батьківські обов?язки та самоусунулась від виховання їхньої дочки ОСОБА_3 . Він дуже любить свою дитину, не уявляє життя без неї і має змогу забезпечити її всім необхідним, дбає про створення якнайкращих побутових умов для своєї дочки, постійно слідкую за її станом здоров?я, харчуванням, зовнішнім виглядом та розвитком, виховує та піклуюсь про неї, а також всіма силами намагаюся забезпечити гідний рівень життя. Більше того, у них з дочкою склався стійкий психологічний контакт та прив?язаність. Вона його також любить та поважає, тому після розірвання шлюбу між ними та Відповідачкою і надалі залишиться проживати з ним. Зазначає, що він позитивно характеризуюся за місцем проживання, користуюся авторитетом серед сусідів та друзів, ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не страждаю будь-якими психічними розладами, до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Вважає, що проживання дочки разом з ним цілком відповідає інтересам дитини. Він приділяє їй набагато більше уваги та турботи ніж відповідачка, дбає про її утримання та виховання, фізичний та моральний розвиток, має можливість забезпечити їй належні умови проживання, матеріального забезпечення, гармонійного розвитку, повною мірою займатися вихованням, дбати про здоров'я, чого відповідачка у свою чергу, забезпечити не взмозі через алкогольну залежність.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою судді від 04.09.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 13.09.2024. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред'явлення зустрічного позову. Також позивачам встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. Залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради.
12.09.2024 відповідачка подала до суду заяву про визнання позову.
Ухвалою суду від 13.09.2024 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду на 15.10.2024. Зобов'язано Орган опіки та піклування - Відділ - служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської радинадати висновок щодо розв'язання спору - визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов'язано Орган опіки та піклування - Відділ - служба у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради провести невимушену бесіду з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в домашніх або інших комфортних для нього умовах та повідомити суд про результати цієї бесіди. Встановлено наступний порядок та обсяг дослідження доказів: а саме: вступне слово, пояснення учасників справи, дослідження поданих учасниками справи письмових доказів, судові дебати.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.
Представник позивача адвокат Зварич Н.Т. в судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що подружжя протягом тривалого часу не проживає разом, не веде спільного господарства. Примирення між ними є неможливим. Вважає, що в інтересах неповнолітньої, з огляду на обставини в їхній сім'ї, проживати з батьком, який фактично її утримує та виховує.
Малолітня ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила свою позицію про те, що хоче проживати разом з батьком, з яким у неї чудові стосунки і який її забезпечує усім необхідним.
Представник відповідачки адвокат Партика О.В. в судовому засіданні висловила позицію своєї довірительки, згідно якої ОСОБА_2 позов в частині розірвання шлюбу - визнала, підтвердила, що примирення між подружжям неможливе, а щодо визначення місця проживання доньки подружжя, просить взяти до уваги, що її довірителька в даний час перебуває на лікуванні та реабілітації у БФ «Назарет» (лікування від алкогольної залежності), де перебуватиме не менше року. Тому в інтересах дитини - проживати з батьком.
Представник третьої особи ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що комісія виїжджала за місцем проживання позивача, про що складено відповідний акт. Було встановлено, що разом з батьком проживає малолітня дочка, якій забезпечені належні умови для проживання та розвитку.
Судом встановлено:
Сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 08.09.2011 у Снятинській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис №03. (серія 1-СГ №160536)
З копії Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька ОСОБА_3 .
Сторони не підтримують шлюбних стосунків, протягом тривалого часу проживають окремо, шлюб носить формальний характер.
Як вбачається з Акту старости сіл Добрівляни, Снятинка, Залужани, Старе Село Воля Якубова №57/9-12/06 від 23.07.2024 з урахуванням свідчення сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 встановлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 разом зі своєю дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з актом проживання умов обстеження у вказаному будинку від 02.08.2024 встановлено, що для виховання та розвитку дитини створено такі умови: дитина забезпечена сезонним одягом, взуттям та навчальним приладдям. Дитина має свою кімнату, об лаштовану відповідно до її віку.
Зазначений будинок належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину.
З витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку №005112/31-2024 вбачається, що в будинку АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 працює у Благодійному Фонді «Карітас СДЄ УГКЦ». Дане стверджується довідкою про доходи.
З Висновку лікаря - спеціаліста КНП «Дрогобицька міська поліклініка» від 25.07.2024 ОСОБА_1 піклується про здоров'я своєї дочки ОСОБА_3 , зокрема приводить її по потребі на обстеження.
З довідки БФ «Назарет» вбачається, що ОСОБА_2 проходить стаціонарно реабілітацію від алкогольної залежності з 15.05.2024 по сьогоднішній день у Загальноцерковному реабілітаційному центрі «Назарет» УГКЦ, який діє при БФ «Карітас Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ». Орієнтовний час проходження повної програми реабілітації - 18 міс.
Судом витребовувалось від Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради висновок щодо розв'язання спору - визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 . В розпорядження суду надано документ, який засвідчує позицію Органу опіки та піклування у формі Акту обстеження умов проживання.
Оцінка суду.
Згідно з ч.1 ст.1 СК України Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Частинами 1, 4 ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'я створюється, зокрема на підставі шлюбу.
Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї (ч.1 ст.5 СК України).
Згідно з ч.1 ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану (ч.1 ст.21 СК України).
Частиною 1 ст.24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Підстави для припинення шлюбу визначені ст. 104 СК України, згідно з ч. 2 якої шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно зі ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу.
Статтею 109 СК України визначено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
У відповідності до вимог ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
У відповідності до положень ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Враховуючи вищенаведене, аналізуючи докази у справі, оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що оскільки сторони протягом тривалого часу не підтримують подружніх відносин, їхній шлюб існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому є всі підстави для розірвання шлюбу.
Даний висновок суду кореспондує із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові №761/33261/16-ц від 26.11.2018 про те, що суд не може примушувати подружжя проживати разом, цікавитися їх приватним життям, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків, а надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду.
Щодо визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 14 квітня 2021 року по справі №716/591/19.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19 наголошено, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У відповідності до ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №310/3195/18 висловлена наступна правова позиція: «Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі №487/2001/19-ц (провадження №61-12667св20) зазначено: «вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17.
Враховуючи вищенаведене, а також той факт, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, на даний час проходить лікування та реабілітую, що унеможливлює виконання нею батьківських обов'язків відносно малолітньої доньки, яка проживає разом із батьком, який дбає про її належні умови прожиття та розвиток, забезпечує усім необхідним, тобто є її основним та єдиним утримувачем, самостійно виховує її, суд вважає позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком підставними та такими, що підлягають до задоволення, оскільки таке рішення суду відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 280-282 ЦПК України, -
ухвалив:
Позов - задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08.09.2011 у Снятинській сільській раді Дрогобицького району Львівської області, актовий запис №3.
Визначити місце проживання малолітньої дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Дрогобицького районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .
Повний текст рішення складено 15.10.2024.
Суддя Павлів З.С.