Справа № 638/15965/24
Провадження № 1-кп/638/1854/24
14 жовтня 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченрнр ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Волноваха Донецької області, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не працюючого, розлученого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.1 ст. 357, ч.4 ст. 185 КК України
встановив:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07 липня 2024 року приблизно о 11 год. 00 хв., точний час в ході судового розгляду не встановлено, знаходячись на третьому поверсі в приміщенні КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова» за адресою: м. Харків, пров. Балакірєва, буд. 3А , де побачив на підвіконні банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , та яка відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про інформацію», ст.ст.1 і 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» та ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відповідає визначенню поняття «офіційний документ» та є його різновидом.
В цю мить у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на незаконне привласнення офіційного документа, а саме - банківської картки АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на привласнення чужого офіційного документа, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, упевнившись та скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та не зможе йому завадити, незаконно привласнив банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, яка надавала доступ до банківського рахунку НОМЕР_2 , на якому знаходились грошові кошти, що належать потерпілому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після чого ОСОБА_4 розпорядився вказаною банківською карткою на власний розсуд.
Крім того, 07 липня 2024 року о 12 год. 32 хв. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період дії воєнного стану, поширеного на території України, у той час, коли підрозділи збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації продовжують агресивну війну проти України та повномасштабне вторгнення в Україну з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, будучи обізнаним про Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про Затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» перебуваючи в магазині «OPTI MARKET», який розташований за адресою: м. Харків, вулиця Балакірєва, 17Г, та утримуючи при собі раніше привласнену банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна - грошових коштів, що належать потерпілому ОСОБА_5 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, ОСОБА_4 , перебуваючи в магазині «OPTI MARKET» за адресою: м. Харків, вул. Балакірєва, 17Г, 07.07.2024 в період часу з 12 год. 32 хв. по 12 год. 37 хв., використовуючи банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , здійснив розрахунки за товари на суми 500 грн 00 коп. та 469 грн 70 коп.
Далі, 07.07.2024 в період часу з з 12 год. 44 хв. по 12 год. 46 хв. ОСОБА_4 , продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, підійшов до кіоску «Кисет» за адресою: м. Харків, вул. Балакірєва, 5, та, використовуючи банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , здійснив купівлю товару на суми 442 грн 00 коп. та 425 грн 00 коп.
Далі, 07 липня 2024 року приблизно о 13 год. 24 хв. ОСОБА_4 , продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, підійшов до магазину «М'ясоруб» за адресою: м. Харків, вул. Дерев'янка, 56, та, використовуючи банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , здійснив купівлю товару на суму 400 грн 00 коп.
Далі, 07.07.2024 в період часу з 13 год. 30 хв. по 13 год. 35 хв. ОСОБА_4 , продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, підійшов до магазину «Салтівський м'ясокомбінат» за адресою: м. Харків, вул. Балакірєва, 8/1, та, використовуючи банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , здійснив купівлю товарів на суми 495 грн 32 коп. та 256 грн 81 коп.
Далі, 07.07.2024 приблизно о 13 год. 39 хв. ОСОБА_4 , продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, підійшов до магазину з продуктами харчування за адресою: АДРЕСА_3 , та, використовуючи банківську картку АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 з безконтактним чіпом, номер рахунку: НОМЕР_2 , яка належить потерпілому ОСОБА_5 , здійснив купівлю товару на суму 49 грн 77 коп.
Після чого ОСОБА_4 зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 3038 грн 60 коп.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердивши викладені обставини в обвинувальному акті.
Винність обвинуваченрнр ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих його злочинів ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст.349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є його позиція, а також йому роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_4 у привласненні офіційного документа вчинене з корисливих мотивів та у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану та кваліфікує його дії за ч.1 ст. 357, ч.4 ст.185 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, які відповідно до ст.12 КК України - є нетяжким та тяжким злочинами, відомості про особу винного, наявність обставини, яка пом'якшує та відсутність обставини, яка обтяжує покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_4 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, розлучений, неповнолітніх дітей на утриманні не має, не працює, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався.
Відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого злочину, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованої статті у виді позбавлення волі.
Однак суд вважає, що ОСОБА_4 не потребує ізоляції від суспільства, його виправлення можливе без реального відбування покарання, але в умовах належного контролю за його поведінкою та виконання покладених на нього обов'язків, та приймає рішення про звільнення його у відповідності зі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Об'єктивні обставини, які б давали підстави для висновку про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі з випробовуванням з іспитовим строком відсутні.
Застосування інституту звільнення від відбування покарання, має бути індивідуальним щодо кожної особи та на думку суду не зашкодить реалізації цілей покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого без ізоляції від суспільства та попередженню скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
У той же час, з метою контролю за поведінкою засудженого, суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_4 обов'язки передбачені п.п.1, 2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.1 ст.357 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 3 (три) роки не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Речовий доказ - банківську карту «Ощадбанк» № НОМЕР_1 на ім'я IVAN TUNAKOV, упаковану в сейф-пакет № НОМЕР_3 - повернути власнику.
Речовий доказ - DVD-R диск білого кольору з маркуванням «My MEDIA 4.7 GB» з відеозаписом з камер відеоспостереження супермаркету «Opti market» - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуючий суддя: