Дата документу 10.10.2024Справа № 554/8905/24
Провадження № 2/554/5182/2024
10 жовтня 2024 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.,
за участю секретаря Єсліковської О.А.,
за участю учасників справи:
представник позивача - адвокат Лисенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,-
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якому просить визнати виконавчий напис №74631 від 18.08.2020 року, що видав приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайловичпро стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 . Позивач, як єдиний спадкоємець першої черги за законом після померлого чоловіка ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н.В. із заявою про прийняття спадщини за законом. На підставі заяви позивача про прийняття спадщини 02 червня 2023 року приватним нотаріусом Карнарук Н.В. відкрито спадкову справу №70735484.
Станом на 21 серпня 2024 року ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, що прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_2 . Після шести місяців з дня смерті чоловіка позивач звернулася до нотаріуса з метою оформлення спадщини за законом на квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яке належить померлому ОСОБА_2 , але яке останній не встиг переоформити як спадкоємець після смерті своєї матері - ОСОБА_3 .
У ході підготовки приватним нотаріусом Карнарук Н.В. документів для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при виконанні обов'язкових перевірок по Державних та Єдиних реєстрах встановлено факт перебування ОСОБА_2 у Єдиному реєстрі боржників, у зв'язку з тим, що відносно нього наявне виконавче провадження, відкрите Шевченківським ВДВС у місті Полтаві. Також нотаріус повідомила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з існуванням у Єдиному реєстрі боржників запису про боржника ОСОБА_2
20 серпня 2024 року позивач дізналася, що на примусовому виконанні Шевченківського ВДВС у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Полтавської області перебуває виконавче провадження № 68293094 за заявою ТОВ «Фінпром Маркет» на підставі виконавчого напису № 7463 від 18 серпня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. Із змісту виконавчого напису вбачається, що ТОВ «Фінпром Маркет» є правонаступником ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» на підставі Договору відступлення прав вимоги № 000116-а від 12 червня 2018 року. Виконавчим написом стягнуто заборгованість за період з 11 червня 2018 року по 18 серпня 2020 року включно у такому розмірі: заборгованість за тілом кредиту становить 25 000,00 грн.; плата за вчинення виконавчого напису становить 50,00 грн. Загальна заборгованість боржника становить 25050, 00 грн.
Вважає, що сам по собі кредитний договір та договори про відступлення права вимоги, на які йде посилання у виконавчому написі щодо наявності грошового зобов'язання позивача по кредиту, процентах (відсотках), пені та комісії, заборгованості по штрафам (фіксованої частини), заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості) не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог фінансової компанії до боржника.
Як вбачається зі змісту виконавчого напису, банк уклав кредитний договір з позивачем 20 травня 2013 року, а виконавчий напис здійснений 18 серпня 2020 року. Тобто, в даному випадку виникає питання з приводу строку дії кредитного договору та кінцевої дати погашення заборгованості. Виходячи з дати вчинення виконавчого напису можна припустити, що при подачі фінансовою компанію позову про стягнення заборгованості в судовому порядку має місце пропущення строку позовної давності, як загальної - три роки, так і спеціальної - в один рік. Крім того, позивачу з часу відступлення права вимоги за кредитним договором банком на користь ТОВ «Фінпром Маркет» не надходило жодних повідомлень, додаткових договорів (угод), письмових вимог. Оскільки позивач не погоджується із грошовою сумою, яку з нього бажають стягнути в односторонньому порядку на підставі виконавчого напису, вбачається спір про право, а тому в даному випадку не можна говорити про безспірність стягнення.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23.08.2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін).
Ухвалою суду від 10.10.2024 року в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Лисенко С.С. про витребування доказів відмовлено.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Лисенко С.С. позовні вимоги підтримала, просила задовольнити. Зазначила, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки був запис про накладення арешту на все майно. Судовим рішенням було знято арешт з усього майна. Заборони немає для звернення до суду позивача. Виконавче провадження закрито, виконавчий лист повернуто стягувачеві. На теперішній час нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки наявний запис про боржника ОСОБА_2 в реєстрі.
У судове засідання позивач не з'явилась, представник надав до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» повторно у судове засідання не з'явився, про місце та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Заяви про розгляд справи за його відсутності від відповідача не надходило. Відповідач не подав відзив.
Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, представник Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду повторно не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.
Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з'явились до суду, у відповідності до ст.223 ЦПК України, на підставі наявних у справі даних і доказів.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб (а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 (а.с.9).
Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.вчинено виконавчий напис №7463 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості в розмірі 25 050,00 гривень (а.с.14-зворот).
Постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ягуніною О.В. від 26.01.2022 року відкрито виконавче провадження ВП №68293094 щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Остапенко Є.М. №7463 від 18.08.2020 року (а.с.13).
Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами ОСОБА_1 , зокрема, посилається на те, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису від 18.08.2020 року не переконався належним чином у безспірному розмірі суми, що підлягає стягненню за написом з ОСОБА_2 на користь Товариства, чим порушив норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат». ОСОБА_1 не отримувала жодної вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет».
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Згідно статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України за №282/20595.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.
Відповідно до ст. 89 Закону України «Про нотаріат», у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають, витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. вказаної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу II Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Як передбачено п.3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів, при цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.01.2018 року справа № 310/9293/15, № 61-154).
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком можуть бути підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Судом враховується, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Таким чином, слід встановити, чи були надані банком нотаріусу всі необхідні документи, що підтверджують безспірність заборгованості. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року № 6-158цс15.
Відповідно до ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.06.2020 року у справі № 645/1979/15-ц). Водночас, порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17).
В постанові Верховного Суду (справа №310/9293/15ц від 23.01.2018) зазначено, що при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права в аналогічних правовідносинах дійшла Велика палата Верховного суду у постанові від 29.03.2019 у цивільній справі №137/1666/16-ц.
В постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №553/1325/14-ц та постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №61-517св18.
Виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц).
Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Так, у нотаріальному процесі при стягненні боргу за кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Повідомлення, надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджує безспірність заборгованості та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису. Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 30 вересня 2019 року по справі №357/12818/17, від 01.04.2020 року у справі № 236/2511/17, від 27 серпня 2020 року по справі №554/6777/17, від 09 вересня 2020 року по справі №127/7932/17.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» не довело належними та допустимими доказами отримання ОСОБА_2 до вчинення виконавчого напису (18.08.2020 року), вимоги про усунення порушень договору, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Зазначене свідчить про порушення законодавчої вимоги щодо належного повідомлення боржника про борг, адже боржник вважається належним чином повідомленим про вимогу щодо усунення порушень за кредитним договором в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про усунення порушень за кредитним договором, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.
Також, до суду не надано доказів щодо надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.усіх необхідних документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника за виконавчим написом №74631 від 18.08.2020 року, а саме ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також, слід зазначити, що відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року залишена без змін, визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.
Крім того, не посвідчений нотаріусом кредитний договір не може бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Верховного суду, що викладена в постановах від 12.03.2020 у справі №757/24703/18-ц, від 15.04.2020 у справі №158/2157/17 та у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.09.2021 року у справі № 910/10374/17).
Позивач - ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, зазначає, що вона, як єдиний спадкоємець, прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , до складу якої ввійшло належне йому на момент смерті нерухоме майно (квартира АДРЕСА_1 ), але на таке нерухоме майно було накладено арешт в межах виконавчого провадження №68293094 щодо примусового виконання виконавчого напису №74631 від 18.08.2020 року, що видав приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайловичпро стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості за кредитним договором. Арешт з майна було судом знято, однак через існування у Єдиному реєстрі боржників запису про боржника ОСОБА_2 позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права на це майно, у зв'язку з цим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Карнарук Н.В. їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом).
Як було зазначено вище, у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на примусовому виконанні з 26.01.2022 року перебувало виконавче провадження №68293094 за заявою ТОВ «Фінпром Маркет» на підставі виконавчого напису № 7463 від 18 серпня 2020 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення боргу з ОСОБА_2 в сумі 25 050 грн. (а.с.13 - постанова про відкриття ВП).
Однак, 15.11.2022 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві (п.5 ч.1 ст.37 - неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання або місце знаходження боржника) (а.с.11-12).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Також, згідно зі ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
У зв'язку зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст.ст. 1281,1282 ЦК України щодо строків пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.
Отже, можна зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише у разі прийняття майна у спадщину, у межах вартості успадкованого майна та у розмірі заборгованості, яка виникла за життя спадкодавця, з урахуванням норм ст. 1281,1282 ЦК України.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, у один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадах.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 зобов'язана довести, яким чином вчинення виконавчого напису приватного нотаріуса №7463 від 18.08.2020 року, примусове виконання по якому за твердженням представника позивача закінчене, зачіпає права та законні інтереси дружини на прийняття спадщини, а суд, в свою чергу, має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов'язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов'язком позивача, відповідно до ст. 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, вчиненням оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса №№7463 від 18.08.2020 року .
При цьому, позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Велика Палата Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18 вказала, що ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту Одне право має захищатися одним позовом. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.
Тому, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Предметом спору в даній справі є визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №7463 від 18.08.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованості за кредитним договором в сумі 25 000 грн.
Позовні вимоги заявлено позивачем з підстав стягнення відповідачем в позасудовому порядку заборгованості за кредитним договором з боржника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом вчинення виконавчого напису приватного нотаріуса №7463 від 18.08.2020 року .
Однак, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса №7463 від 18.08.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» кредитної заборгованості таким, що не підлягає виконанню, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача на оформлення спадкових прав на нерухоме майно після смерті її чоловіка та не буде підставою для виключення ОСОБА_2 з числа боржників у закінченому виконавчому провадженні.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства, оскаржити виконавчий напис нотаріуса можливо виключно в судовому порядку і для цього саме боржник має право подати позов до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з метою захисту свого цивільного права.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 02.02.2021 року у справі №925/642/19).
Також, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.15, 16, 18, 608, 1281 ЦК України, ст.ст.39, 50, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню; треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 9А, оф. 204, код ЄДРПОУ 43311346;
третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5;
третя особа: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: м.Полтава, вул. Стешенка, 6.
Повний текст судового рішення складено 15.10.2024 року.
Суддя А.М.Чуванова