Справа № 464/3655/24
пр.№ 2/464/1256/24
09.10.2024 року м.Львів
Сихівський районний суд міста Львова
суддя Тімченко О.В.
секретар судового засідання Андрушків В.О.
цивільна справа № 464/3655/24 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
з участю представника позивача Деркача Ю.Ю.
Позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 26 лютого 2020 року у розмірі 40 442,44 грн, що складається із: 33 292,42 грн - заборгованість за тілом кредиту; 7150,02 грн - заборгованість за простроченими відсотками, покликаючись на невиконання взятих на себе зобов'язань.
У зв'язку із поданням до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивачем додано до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів (ст.ст.43, 177 ЦПК України).
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено суддю Тімченко О.В.
Суддя ухвалою від 11 червня 2024 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд ухвалою від 31 липня 2024 року постановив розгляд справи у порядку спрощеного провадження проводити у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, визнано обов'язковою у судове засідання явку представника позивача.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, а ненадання суду належних доказів у підтвердження доводів позову пояснив неуважністю, додаткових доказів не надав.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст.223 ЦПК України. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (ч.4 ст.223 ЦПК України).
За умовами ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства відповідачу неодноразово рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено ухвалу про відкриття провадження у справі за зареєстрованим місцем проживання, отриманим з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ст.187 ЦПК України.
У силу приписів ст.3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою, зокрема, ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.
У ч.4 ст.263 ЦПК України при застосуванні норми права суд ураховує висновки Верховного Суду (постанові від 23 січня 2023 року) у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18), де висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Судом вжито передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін.
Відповідач у судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про розгляд справи, причин неявки не повідомив та не подав відзив на позовну заяву, а тому зі згоди представника суд уважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, суд дійшов наступного висновку.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п.4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).
У відповідності до ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях.
Засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
За змістом ст.ст.626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст.1054, 1055 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст.207 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зазначаючи про власноручне підписання 26 лютого 2020 року заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг з погодженням відповідних умов: тип та розмір кредиту, строк кредитування, процентну ставку, розмір та періодичність платежів, позивач не підтвердив викладених обставин. До матеріалів справи не долучено та представником у суді не надано жодних документальних підтверджень підписання заяви від 26 лютого 2020 року чи будь-яких інших доказів, які б свідчили про укладення відповідачем кредитного договору.
Незрозумілим для суду є клопотання позивача, наявне у справі, про дослідження заяви від 26 лютого 2020 року як доказ позовних вимог та обставин погодження відсоткової ставки між банком та клієнтом, адже така відсутня у матеріалах справи.
Анкета-опитувальник від 01 липня 2022 року не може вважатися належним доказом укладення кредитного договору від 26 лютого 2020 року та не містить інформацію щодо предмета доказування.
Посилання банку на наявність розрахунку заборгованості та виписки за договором без номеру та його дати як на підставу задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 33 292,42 грн заборгованості за кредитом та 7150,02 грн за простроченими відсотками за відсутності доказів укладення кредитного договору безумовно не свідчить, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору від 26 лютого 2020 року та неможливо установити які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Позивачем не надано доказів, що картку 4149439044596488 відповідачеві видано саме на виконання умов кредитного договору б/н від 26 лютого 2020 року.
Схоже правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року.
Інших доказів позивачем не надано.
Позивач клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв, а зважаючи на вимоги цивільного процесуального законодавства, зокрема засади змагальності та диспозитивності, суд не вправі за власною ініціативою витребувати у позивача докази. Позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Схожа позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21.
При вирішенні спору суд зважає, що організаційні і правові засади діяльності банків урегульовано Законом України «Про банки та банківську діяльність», у ст.2 якого визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.
В оцінці поведінки та способу ведення справ банком Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20 ураховує те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту. Наведене зумовлює відмову у позові.
Висновок суду узгоджується із такими засадами цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України). У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний рішення суду та беззастережно доводили протилежне.
У зв'язку із відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
відмовити в позові повністю.
Судові витрати позивача залишити по понесеним.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення набирає законної сили в порядкуст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код за ЄДРПОУ 14360570, м.Київ, вул.Грушевського,1Д;
відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 14 жовтня 2024 року.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО