Справа № 420/24707/24
10 жовтня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2018 року по 31.07.2024 року, але не більше ніж на за шість місяців;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2018 року по 31.07.2024 року, але не більше ніж за шість місяців, в сумі 66 354,08 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 30.11.2017, за весь час затримки виплати, за період з 01.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.07.2024 року;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 30.11.2017, за весь час затримки виплати, за період з 01.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.07.2024 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Адміністративний позов надійшов за допомогою системи "Електронний суд".
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач - ОСОБА_1 з 15.11.2015 року по 26.11.2018 року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1799о/с від 26.11.2018 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення 30.11.2018 року.
Проте, як зазначено у позові, у день виключення позивача зі списків особового складу йому не було виплачено усі належні види грошового забезпечення у повному обсязі.
31.07.2024 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року у справі №420/2148/24 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 року.
Вважаючи, що відповідачем порушено строки повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом щодо виплати середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо виплати середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні позивач зазначив, що за затримку повного розрахунку при звільненні для роботодавця ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку, з цих підстав, як вважає позивач, він має право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.11.2018 року по 31.07.2024 року, розрахованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
При цьому, у позові зауважено, що приписами чинної редакції статті 117 КЗпП України (з 19.07.2022 року) встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв'язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку становить з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року та становить 184 календарних дні. Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 31.07.2024 року, за розрахунком позивача, становить: 66 354,08 грн. (184 дні х 360,62 грн.)
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів позивач зазначив, що Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що компенсація втрати частини доходу проводиться у разі затримки виплати доходів, у т.ч. заробітної плати (грошового забезпечення).
Враховуючи, що остаточна виплата позивачу доходу у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 відбулась лише 31.07.2024 року, позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати одночасно з цією виплатою.
Також позивачем заявлено про нарахування та виплату належних йому сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою суду від 12.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
27.08.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Відповідач підтвердив, що 31.07.2024 року Головним управлінням було перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 року у розмірі 3 324, 54 грн.
Проте, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що до спірних відносин не може бути застосовано положення норм КЗпП, оскільки з 01.05.2022 не підлягають субсидіарному застосуванню положення КЗпП та Закон України «Про відпустки» до правовідносин щодо вступу, проходження та припинення служби в поліції.
Крім того, відповідач зазначив, що ГУНП в Одеській області не визнавало право ОСОБА_1 на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 року, наслідком чого стало вирішення даного питання у судовому порядкую (справа № 420/2148/24), що виключає відповідальність роботодавця відповідно до статті 117 КЗпП України.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрат частини доходів відповідач зазначив, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Тобто, відповідач вважає, що компенсація втрати частини грошових доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою суми індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 року виникає за період з дати набрання законної сили судовим рішенням у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, а не за період з 01.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.07.2024 року, як заявляє позивач.
З огляду на викладене, відповідач наполягав, що виплату належних сум проведено без затримки, отже підстави для виплати компенсації за втрату частини доходу відсутні.
Інші заяви по суті справи та додаткові докази до суду не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 26.11.2018 року № 1799о/с, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення 30.11.2018 року, про що наявний запис у грошовому атестаті.
Судом встановлено, що після звільнення зі служби в поліції між позивачем та Головним управлінням Національної поліції в Одеській області виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2024 року, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Єврейська, буд.12, код ЄДРПОУ 40108740) щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) у період з 01.06.2016 р. по 30.11.2017 р. Зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Єврейська, буд.12, код ЄДРПОУ 40108740) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) у період з 01.06.2016 р. по 30.11.2017 р.
31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 р. по 30.11.2017 р. у сумі 3324,54 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №52997 від 30.07.2024 року.
Позивач вважає, що оскільки його було виключено зі списків особового складу 30.11.2018 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.07.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок при звільненні, отже відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України наявні правові підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше ніж на за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
Крім того, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 30.11.2017 року, позивач заявив позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 30.11.2017, за весь час затримки виплати.
Отже, спірними між сторонами стали питання щодо наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Згідно ч.ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Вказана правова позиція щодо застосування норм ст.ст. 116-117 КЗпП України неодноразово висловлювалась Верховним Судом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно ч. 10 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський: 1) забезпечується належними умовами для виконання покладених на нього службових обов'язків; 2) отримує в органах поліції в установленому порядку інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, та матеріали, необхідні для належного виконання покладених на нього обов'язків; 3) користується повноваженнями, передбаченими цим Законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу; 4) своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; 5) у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства; 6) захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом; 7) під час виконання поліцейських повноважень користується безоплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі), а також попутним транспортом. Поліцейські, які виконують повноваження поліції на транспортних засобах, крім того, мають право на безоплатний проїзд у поїздах, на річкових і морських суднах. Під час службових відряджень поліцейські мають право на позачергове придбання квитків на всі види транспорту і розміщення в готелях при пред'явленні службового посвідчення та посвідчення про відрядження; 8) може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
Стаття 94 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (ч. 1).
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджений Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
Відповідно до п. 3 розд. І Порядку №260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 12 розд. І Порядку №260, звернення поліцейського щодо неправильної виплати грошового забезпечення розглядаються в установленому законодавством України порядку.
Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні, зокрема, зі служби в поліції, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення полоыцейським.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у справі № 620/3663/19, що викладена у постанові від 25.05.2023, як на підставу незастосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України, суд не приймає до уваги, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання законності наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення, а не питання відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, згідно положень статей 116, 117 КЗпП України.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні приписів Кодексу законів про працю України.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
Судом встановлено, що після звільнення зі служби (30.11.2018 - дата виключення зі списків особового складу та усіх видів забезпечення ) в поліції між позивачем та Головним управлінням Національної поліції в Одеській області виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Як встановлено судом та підтверджується сторонами, 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 р. по 30.11.2017 р. у сумі 3324,54 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №52997 від 30.07.2024 року.
Тобто, остаточний розрахунок з позивачем було проведено 31.07.2024 року.
Відтак, період затримки розрахунку становить проміжок часу з 01.12.2018 року (день, наступний з дати звільнення) по 30.07.2024 року (переддень остаточного розрахунку).
Отже, у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року (наступний день після звільнення) по 30.07.2024 року (переддень проведення остаточного розрахунку).
Щодо визначення періоду та суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні.
19.07.2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у такій редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року підхід до правозастосування указаної норми змінився.
У своїй постанові від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зокрема, згідно усталеної практики щодо застосування статті 117 КЗпП України (до змін введених Законом №2352-ІХ), суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на вищевикладене, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові 6-ти місячним строком.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду (зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15) щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
З урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі слід поділити на 2 частини:
з 01.12.2018 року (з дня, наступного за датою звільнення позивача зі служби) по 18.07.2022 року;
з 19.07.2022 року по 30.07.2024 року (переддень фактичного остаточного розрахунку з позивачем).
Розрахунок за період з 01.12.2018 року по 18.07.2022 року:
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно Довідки від 20.02.2019 року №179, грошове забезпечення позивача за останні два місяця до звільнення зі служби (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) становить: вересень 2018 року - 11623,18 грн.; жовтень 2018 року - 11623,18 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці служби: вересень 2018 року - 30; жовтень 2018 року - 31. Усього - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 381,09 грн. ((11623,18+11623,18)/61).
Період затримки становить проміжок часу з 01.12.2018 року по 18.07.2022 року (1326 днів).
Таким чином, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року по 18.07.2022 року становить 505 325,34 грн. (381,09 грн. х 1326 днів).
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні до 19.07.2022 року, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд вважає застосовним наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин при застосуванні статті 117 КЗпП України (в редакції до змін введених Законом №2352-ІХ).
Розрахунок істотності частки: 3324,54 грн. (це сума, яка виплачена позивачу з порушенням термінів) / 505 325,34 грн. (це середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 % = 0,66 %.
Отже, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,66 %.
Відтак, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,66 %, становить (розрахунок): 381,09 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 0,66 % (істотна частка) х 1326 (кількість днів затримки) / 100 = 3335,15 грн. (тобто 0,66 % від 505 325,34 грн.).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 01.12.2018 року по 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 3335,15 грн.
Розрахунок за період з 19.07.2022 року по 30.07.2024 року:
Указаний період стягнення регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження компенсації 6-ти місячним строком.
Суд зазначає, що запровадження законодавцем обмеження періоду, за який працівникові передбачено виплату середнього заробітку у чинній редакції ст. 117 КЗпП України, спрямоване на встановлення чіткого нормативного способу зменшення суми середнього заробітку.
З огляду на це, недоцільним в даному випадку є застосування правового підходу до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності і зменшення виплати.
Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням попередньої редакції ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, а тому такий підхід наразі не є актуальним.
Отже, враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», за період з 19.07.2022 року по 30.07.2024 року включно на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 70 120,56 грн. (381,09 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 184 (кількість днів затримки обмежений 6-ти місячним строком).
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі, суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 73 455, 71 грн., а саме: за період з 01.12.2018 року по 18.07.2022 року - 3335,15 грн., та за період з 19.07.2022 року по 30.07.2024 року - 70 120,56 грн.
При цьому, належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також змінами у законодавстві.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п.п.39-41 постанови Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Водночас, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку не здійснюється, оскільки «середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позов у цій частині вимог підлягає задоволенню, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, таким чином:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року по 30.07.2024 року;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року по 30.07.2024 року у сумі 73 455, 71 грн.
Що стосується позовних вимог в частині ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 по 30.11.2017, за весь час затримки виплати, за період з 01.06.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.07.2024 року.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі також - Закон № 2050-III).
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (п. 1).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Отже, відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, під доходами в цілях застосування цього Закону розуміється у тому числі індексація грошового забезпечення.
Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ.
Згідно правового висновку Верховного Суду у справі №240/11882/19, індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 р. по 30.11.2017 р. у сумі 3324,54 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №52997 від 30.07.2024 року.
Тобто, виплата позивачу індексації грошового забезпечення відбулась 31.07.2024 року, що свідчить про наявність правових підстав для компенсації позивачу втрати частини доходів.
Доводи відповідача, що виплата індексації за рішенням суду мала разовий характер, а тому компенсації не підлягає, суд відхиляє, оскільки компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплачується у разі порушення строків виплати саме доходу (у даній справі індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку розміру грошового забезпечення позивача та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.
При цьому, норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону України №2050-ІІІ дає підстави для висновку, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - пенсійного органу) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою перерахованої пенсії.
Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону України № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись одночасно з виплатою заборгованості.
Відповідно, не виплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.
Вирішуючи цей спір, судом встановлено, що відповідачем разом із заборгованістю позивачу не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а отже допущено протиправну бездіяльність.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову у цій частині вимог, а саме:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24;
зобов?язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24.
При цьому, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з сум компенсації втрат частини доходів у даному випадку не здійснюється, оскільки «компенсація втрат частини доходів» не входить до виплат, право на які позивач набув у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
За таких обставин, у цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.
Інші доводи сторін встановлених обставин справи та висновків суду не спростовують.
При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX внесено зміни до ст.233 КЗпП України та викладено її в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 31.07.2024 року, отже з цієї дати обчислюється строк звернення до суду з даним позовом, який позивачем дотриманий.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297, 382 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року по 30.07.2024 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2018 року по 30.07.2024 року у сумі 73 455, 71 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 31.07.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 року у справі №420/2148/24.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук