11 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1115/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
25.09.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 30.09.2024 позов було залишено без руху. Позивачеві було надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи календарних днів з дня отримання копії ухвали шляхом надання до суду інформації про отримання позивачем в період з 2014 року по 2017 рік щомісячної додаткової грошової винагороди, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення; інформації про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включалася відповідачем при визначенні розмірів матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за період з 2014 року по 2017 рік, а в разі неможливості її надання - повідомити про причини з наданням відповідних доказів.
В ухвалі про залишення позову без руху суд звернув увагу позивача, що ним не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, оскільки до позовної заяви не додано жодних доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Так, в документах, які додані до позовної заяви, взагалі відсутня інформація про те, що під час проходження військової служби в період з 2014 року по 2017 рік позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду, та йому було виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення. Також матеріали позовної заяви не містять жодної інформації про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включалася відповідачем при визначенні розмірів матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення за період з 2014 року по 2017 рік. А відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.08.2024 № 1527 за час служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 грошове забезпечення позивачу вплачувалося згідно вимог чинного на момент виплата законодавства та в межах виділених на зазначені цілі асигнувань. Під час проведення останнього аудиту будь яких недоплат за грошовим забезпеченням позивача виявлено не було.
Суд звертає увагу, що відповідно до положень частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
За результатом аналізу адміністративного позову суд роз'яснює позивачу, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність дій відповідача по відношенню до позивача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача. Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. В свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Слід зазначити, що відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
07.10.2024 на виконання ухвали суду про залишення позову без руху від позивача на адресу суду надійшла заява про витребування доказів, в обґрунтування якої останній послався на те, що в нього відсутні належні документи, тому просить витребувати всі письмові докази у відповідача.
Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов такого.
Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви (частина друга статті 79 КАС України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу (частина четверта статті 79 КАС України).
Частиною першою статті 80 КАС України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до частини другої статті 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Суд зауважує, що на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачем так і не надано доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а лише заявлено клопотання про витребування доказів судом.
При цьому суд зазначає, що в клопотанні про витребування доказів позивачем на виконання вище вказаних норм процесуального закону взагалі не зазначено, яких заходів позивач вжив для отримання цих доказів самостійно, не надано суду доказів вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, та доказів, які підтверджують, що позивач здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Також позивачем не надано суду доказів того, що він взагалі звертався до відповідача із клопотанням про надання вищезазначених доказів та позивачу відмовлено в задоволенні такого клопотання.
Крім того, клопотання подане з пропуском строку, зазначеного в частині другій статті 79 КАС України, при цьому особа, яка його подає, не обґрунтувала неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, що відповідно до положень ч. 1 ст. 80 КАС України є підставою для залишення його без задоволення.
Відтак, вимоги ухвали суду від 30.09.2024 позивачем виконано не в повному обсязі. Позивачу слід надати суду клопотання про витребування доказів із зазначенням, яких заходів позивач вжив для отримання доказів самостійно, надати суду докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, та докази, які підтверджують, що позивач здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів у справі.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до частини першої статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Згідно з частиною другою статті 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на те, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків на п'ять календарних днів з дня отримання копії ухвали.
В разі невиконання вимог ухвали позов буде повернуто позивачеві.
Керуючись статтями 118, 121, 160, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків його позовної заяви до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії на п'ять календарних днів з дня отримання копії ухвали, запропонувавши позивачеві усунути в установлений судом строк зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду інформації, яких заходів позивач вжив для отримання доказів самостійно, надати суду докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цих доказів, та докази, які підтверджують, що позивач здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання доказів у справі.
В разі неусунення вказаних недоліків у встановлений термін позовну заяву буде повернуто позивачеві.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяІ.О. Свергун