про залишення позовної заяви без руху
11 жовтня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/1200/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації-різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року (включно);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в сумі 4465,15 гривень щомісячно, за період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року (включно) з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб, з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення в 2018 - 2020 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в 2018 - 2020 роках, виходячи з місячного грошового забезпечення, у складі якого не врахована індексація;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої в 2018 - 2020 роках, та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виплаченої в 2018 - 2020 роках, з врахуванням індексації у складі місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір таких допомог, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно) грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 19 грудня 2020 року (включно), визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Подібний висновок також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/156/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною першою статті 233 КЗпП України скасовано з 01.07.2023.
Верховний Суд в ухвалі від 29.11.2023 у справі № 990/233/23 дійшов наступних висновків: «У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.».
Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 990/242/23.
Схожу позицію також викладено в постанові Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 200/5637/23, в якій судом касаційної інстанції вказано: «Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначили, що з 01 липня 2023 року у позивача є три місяці для звернення до суду з цим позовом - до 01 жовтня 2023 року.
Такої ж позиції дотримується й позивач у касаційній скарзі, вказуючи про те, що тримісячний строк звернення до суду слід обраховувати з 01 липня 2023 року з огляду на пункт 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Однак колегія суддів з цим не погоджується, оскільки аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Суди обох інстанцій, як і позивач, неправильно тлумачать пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. В цій нормі чітко передбачено продовження строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, саме на строк дії карантину і не визначено, що такі строки продовжуються або ж можуть бути продовжені на три місяці з дня припинення карантину.
Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 08 жовтня 2023 року, тобто через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.
Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, у зв'язку із чим дійшли помилкового висновку, що починаючи з 01 липня 2023 року позивач мав три місяці для звернення до суду з позовом - до 01 жовтня 2023 року.».
Зі змісту позовних вимог вбачається, що усі спірні періоди, за які позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення, здійснити перерахунок його грошового забезпечення та матеріальних допомог для оздоровлення, та вирішення соціально-побутових питань визначено в межах з 01 березня 2018 року по 19 грудня 2020 року.
Відтак, суд зазначає, що строк звернення до суду з цим позовом сплинув з липня 2023 року.
Однак до суду з цим позовом позивач звернувся лише 09 жовтня 2024 року, тобто з суттєвим пропуском тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Позивачем до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
Водночас, в позові зазначено, що до спірних правовідносин належить застосовувати норму частини 2 статті 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо таких посилань позивача, суд зазначає таке.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховним Судом у постанові від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, предметом розгляду якої було нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 30 листопада 2018 року, яка є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), зроблено висновок щодо необхідності застосування до спірних правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року, строків, встановлених статтею 233 КЗпП України, у редакції змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Отже, враховуючи зміст позовних вимог та вищенаведені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, у редакції змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який позивачем пропущено.
Також суд вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з зазначенням підстав для поновлення такого строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення.
Керуючись статтею 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.М. Качанок