11 жовтня 2024 рокум. Ужгород№ 260/5252/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить: 1) скасувати Рішення про відмову в перетині Державного кордону України від 25 липня 2024 року, який видав ІНФОРМАЦІЯ_2; 2) Зобов'язати Державну прикордонну службу України, ІНФОРМАЦІЯ_2 (та інші загони) надати позивачу дозвіл на безперешкодний виїзд за кордон до свого сина.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) від 25 липня 2024 року позивачу відмовлено у перетині державного кордону. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки під час перетину кордону надав всі документи, що підтверджують право на перетин кордону.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що позивач під час проходження паспортного контролю не пред'явив документів, які надають йому право на перетин державного кордону згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 Про затвердження Правил перетинання державного кордону.
Позивач надав суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що дії відповідача є протиправними, оскільки в позивача є всі підстави для безперешкодного виїзду за межі України, враховуючи підтвердження прикордонної служби, що його син знаходиться за межами України.
Відповідач надав заперечення, в яких зазначив, що оскільки під час паспортного контролю позивач не надав довідки про постановлення на консульський облік його дитини, було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону, а тому вважає, що оскаржене рішення є законним, обґрунтованим та прийнятим у межах повноважень.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується копією паспорту та 25 липня 2024 року він, з метою перетину державного кордону України, прибув до пункту пропуску через державний кордон «Ужгород».
Для проведення паспортного контролю посадовій особі Державної прикордонної служби України позивач надав: паспорт громадянина України для виїзду закордон серії НОМЕР_2 , виданий 13.08.2022 року; посвідчення дитини з інвалідністю серії НОМЕР_3 ; свідоцтво про народження дитини НОМЕР_4 від 18.08.2022 року; військово-обліковий документ № НОМЕР_5 від 06.06.2024 року; довідку № 39 від 07.06.2024 року про надання відстрочки.
Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ст. лейтенантом ОСОБА_2 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 25 липня 2024 року громадянину ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону.
Як вбачається із вищевказаного рішення, позивачу тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, оскільки він не надав на паспортний контроль належні документи, які підтверджують підстави для виїзду за кордон в умовах правового режиму воєнного стану, а саме відсутня довідка про перебування дитини на консульському обліку.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває до тепер.
Крім того, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII).
Статтею 1 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Згідно п. 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до абз. 6 п. 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за наявності свідоцтва про народження дитини або документів, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», в якому зазначено статус «дитина з інвалідністю», або довідки про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальної програми реабілітації дитини з інвалідністю, виданої лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я, або медичного висновку про дитину з інвалідністю до 18 років (їх нотаріально засвідчених копій).
Виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому-сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та п. 2-2 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 2-2 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил (абз. 12 Правил № 57).
Як вбачається із матеріалів справи, станом на дату перетину кордону та прийняття оскаржуваного рішення, позивач прибув для перетину державного кордону самостійно, без своєї дитини, яка є дитиною з інвалідністю до 18 років, тобто не в якості супроводжуючої особи, що не заперечується сторонами.
В той же час, приписами абз. 12 п. 2-1 Правил № 57 визначено, зокрема, що виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абз. 6 п. 2-1 Правил, може здійснюватися самостійно без дітей з інвалідністю на підставі довідки про перебування дітей з інвалідністю на консульському обліку.
Однак, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження пред'явлення позивачем уповноваженим службовим особам Держприкордонслужби документів про перебування дитини на консульському обліку, відповідно до абз. 12 п. 2-1 Правил № 57 суду не надано.
Аналіз вищевказаних положень Правил перетинання державного кордону свідчить про те, що дійсно обов'язковою умовою для перетину особою державного кордону у таких випадках є супроводження дитини з інвалідністю віком до 18 років або ж самостійний перетин кордону без дитини з інвалідністю на підставі довідки про перебування дитини з інвалідністю на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені в абзаці 6 пункту 2-1 Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Натомість, оскільки позивач при перетині кордону не здійснював супроводу дитини з інвалідністю, а тому у нього було відсутнє право на перетин державного кордону згідно умов, що визначені абзацом 6 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону.
Щодо посилань позивача на лист Державної прикордонної служби від 03.06.2024 року та лист Міністерства закордонних справ від 05.07.2024 року, то суд зазначає, що такі не є документами, які у відповідності Правил № 57 підтверджують право на перетинання державного кордону.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 25.07.2024 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є правомірним. Відтак, відсутні підстави для його скасування.
Як наслідок, похідна вимога про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виїзд закордон задоволенню не підлягає.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів належним чином правомірність рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 25 липня 2024 року, у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, суперечать вимогам закону та не відповідають обставинам справи, що підтверджується належними та допустимими доказами та у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії- відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька