10 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/14360/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, в якому просить:
- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.07.2024 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно ч. 2 ст. 55 Закону «Про статус та соціальну захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону «Про статус та соціальну захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.07.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії Досягнувши віку 54 роки, вона 24.06.2024 звернулась до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про перехід на пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На свою заяву про призначення пенсії отримала повідомлення ГУ ПФУ в Житомирській області від 02.07.2024 № 0600-0210-8/81820 про те, що рішенням ГУ ПФУ в Київській області від 02.07.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку. Вважаючи рішення управління Пенсійного фонду протиправним, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).
19.08.2024 до суду від ГУ ПФУ в Київській області, а 09.09.2024 від ГУ ПФУ в Житомирській області надійшли відзиви на позовну заяву, у яких відповідачі просять у задоволенні позову відмовити. Вказують, що позивач з 22.11.2021 перебуває на обліку та отримує пенсію по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що особам, які працювали або проживали на території зони гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Позивач надала посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, довідку № 1192 від 27.03.2023, видану відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської Ради Житомирської області про період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 16 днів - з 26.04.1986 по 11.08.1988, що не дає їй права на перехід на пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.11.2014 ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.
З довідки відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської Ради Житомирської області від 27.03.2023 № 1192 вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрована у м. Коростені Житомирської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС (3 зона), у такі періоди:
- з 13.10.1972 по 11.08.1988;
- з 25.08.1993 по 17.12.2008.
З 22.11.2021 позивачу призначено пенсію по інвалідності ІІ групи. 24.06.2024 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». До заяви додано, зокрема, копію посвідчення серії НОМЕР_1 потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, довідку відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської Ради Житомирської області від 27.03.2023 № 1192.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, яким 02.07.2024 прийнято рішення № 38581/03-16 про відмову у перерахунку пенсії, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 16 днів.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 02.07.2024 № 0600-0210-8/81820.
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Тож виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Встановлено, що відмовляючи позивачці в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області посилалось на те, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 3 місяці 16 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Суд зауважує, що даний період зарахований відповідачем та не є спірним у даній справі.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
З архівної довідки Білоруського державного університету транспорту від 15.02.2023 № 29-17/50 вбачається, що позивач з 01.09.1988 по 31.07.1993 проходила навчання на денній формі механічного факультету Білоруського інституту інженерів залізничного транспорту на спеціальності "Вагони".
Канікулярні періоди відповідно до цієї архівної довідки були такими (в межах періоду з 26.04.1986 по 01.01.1993): з 23.01.1989 по 05.02.1989 (14 днів), з 31.07.1989 по 31.08.1989 (32 дні), з 29.01.1990 по 11.02.1990, (14 днів), з 09.07.1990 по 09.09.1990 (63 дні), з 21.01.1991 по 03.02.1991 (14 днів), з 26.08.1991 по 22.09.1991 (28 днів), з 20.01.1992 по 02.02.1992 (14 днів) та з 10.08.1992 по 20.09.1992 (42 дні), а всього 221 день.
Відповідно до довідки Виробничого підрозділу ремонтне вагонне депо Коростень АТ "Укрзалізниця" № 186 позивач проходила виробничу практику в вагонному депо Коростень Південно-Західної залізниці, яке розташоване у м. Коростені, з 01.06.1992 по 08.08.1992 (69 днів).
Суд вважає за належне зазначити, що згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської Ради Житомирської області від 27.03.2023 № 1192 ОСОБА_1 з 13.10.1972 по 17.12.2008 (за виключенням періоду навчання) постійно проживала та була зареєстрована у м. Коростені Житомирської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС (3 зона), що дає підстави для висновку на час щорічних канікул вона проживала саме в цьому містію
Відтак, на переконання суду, відповідачем протиправно не зараховано період щорічних канікул та виробничої практики до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, з урахуванням усіх згаданих періодів час проживання позивача у м. Коростені становить 2 роки 3 місяці 16 днів + 221 день + 69 днів = 3 роки 1 місяць.
Суд також зауважує, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII).
Копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.11.2014, виданого Житомирською облдержадміністрацією, підтверджується, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи. Пред'явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення. Вказане посвідчення є дублікатом та видане замість посвідчення серії НОМЕР_3 .
Відповідно до пункту п'ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі - Порядок № 51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.
Разом із цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17, від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17, від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Таким чином, Законом № 796-ХІІ, Порядками № 51 та № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 від 17.11.2014 також підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, його статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав.
З положень статті 55 Закону № 796-XII, умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно статті 55 Закону № 796-XII.
Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж, необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII .
Виходячи з викладеного, рішення від 02.07.2024 № 38581/03-16 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону № 796-XII є протиправним та підлягає скасуванню, отже в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
При вирішенні вказаного спору суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Як уже зазначалося, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
При цьому, 30.03.2021 набрала чинності постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» (далі - Постанова правління № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про таке:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Це територіальне управління Пенсійного фонду листом від 02.07.2024 № 0600-0210-8/81820 лише повідомило про результат розгляду заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача, є рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, яким 02.07.2024 прийнято протиправне рішення № 38581/03-16 про відмову в призначенні пенсії.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду в Житомирській області заявлені безпідставно, а тому суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Така позиція суду грунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, від 02.07.2024 № 38581/03-16, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ з 01.07.2024, як про це просить ОСОБА_1 у позовній заяві.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судові витрати не підлягають розподілу у зв'язку з їх відсутністю.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська 3-Б, смт Макарів, Київська область, 08001, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 02.07.2024 № 38581/03-16 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити з 01.07.2024 ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 10 жовтня 2024 р.
10.10.24