13 грудня 2007 р.
№ 40/73
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
Першиков Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
за участю представників сторін
позивача -
відповідача -
розглянувши матеріали касаційної скарги
пр. Ніколаєв О.С. -дов. №Н-01/4001 від 25.12.2005р.
не з'явився
державного підприємства "Донецька залізниця"
у справі
господарського суду Донецької області
на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2007р.
за позовом
державного підприємства "Донецька залізниця"
до
відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча"
про
стягнення 2 516,00 грн.
У березні 2007 року державне підприємство "Донецька залізниця" звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" про стягнення 2 516,00 грн. штрафу за невиконання плану перевезень вантажів по залізницях призначення за жовтень 2006 року.
Рішенням господарського суду Донецької області від 22.06.2007р. (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволенні в повному обсязі, посилаючись на те, що Позивачем доведено, що стягнення штрафу за невиконання плану перевезення по залізницях призначення є обґрунтованим та відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правилам планування перевезення вантажів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відкрите акціонерне товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" подало апеляційну скаргу до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення господарського суду Донецької області від 22.06.2007р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування при прийнятті рішення судом першої інстанції норм матеріального права.
Постановою від 02.10.2007р. Донецького апеляційного господарського суду (судді Шевкова Т.А., Діброва Г.І., Стойка О.В.) рішення господарського суду Донецької області скасовано та відмовлено державному підприємству "Донецька залізниця" у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що штраф за невиконання плану перевезень по залізницях, які передають вантаж за кордон, не передбачено ані Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення, іншими нормативно-правовими актами.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду, державне підприємство "Донецька залізниця" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, заслухавши присутнього представника позивача, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що між сторонами було укладено договір №84/2462 від 26.03.2004р. на організацію перевезень вантажів, предметом якого є надання послуг державним підприємством "Донецька залізниця" відкритому акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча".
У жовтні 2006р. сторонами узгоджено план №762 на перевезення експортного вантажу у кількості 37 155 тон металу в 558 вагонах по станції Маріуполь - Сортировочна.
Облік виконання плану перевезень вантажів здійснювався у обліковій картці №762 за жовтень місяць 2006р., де на кінець місяця згідно заявок відповідача план було збільшено до 59 410 тон у 901 вагоні.
Відповідач облікову картку підписав із застереженнями, посилаючись на те, що штраф за невиконання плану перевезень по залізницям призначення застосовано до нього необґрунтовано.
Штрафні санкції за невиконання плану перевезень вантажів за першу, другу та третю декадах по облікової картці №762 за жовтень 2006р. в сумі 13 855 грн. відповідач визнав повністю.
Щодо штрафу за невиконання плану перевезень по залізницях призначення за всі три декади цього місяця в сумі 2 516,00грн. сплатити відмовився, посилаючись на відсутність правової норми, яке передбачає таку відповідальність.
Згідно плану перевезень за спірний період, з урахуванням змін до нього, Відповідач планував здійснити перевезення по залізницях призначення: Донецької, Південно -Західної, Південної та Одеської відповідно 244, 261, 375 та 21 вагонів.
Судом першої інстанції також встановлено, що загальна сума невиконання дорівнює -232 вагонів. За першу декаду недовантаження по залізницях призначення склало 26 вагонів, за другу -3 вагони. Відповідно до вимог п.6.7 Правил планування перевезень вантажів затверджених наказом Мінтрансу України від 09.12.2002р. за №873, зі змінами та доповненнями, далі Правила, недовантаження у третій декаді складає 140 вагонів. Таким чином, недовантаження по залізницях призначення по третій декаді дорівнює 92 вагонів (232-140).
На кожен вагон нараховано штраф в розмірі 20 грн. 80 коп., що складає 2 516,00грн. по залізницях призначення.
Господарський суд при прийнятті рішення посилався на норми матеріального права, а саме:
Стаття 4 ГПК України вказує на те, що господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 36 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, передбачає застосування внутрішніх законів на час перевезення вантажів у міжнародному сполученні.
За відсутністю в УМВС, тарифах та службової інструкції до цієї угоди необхідних положень, застосовуються постанови, які знайшли своє відображення у внутрішніх законах та правилах відповідної країни, за умови того, що відповідна залізниця є учасником УМВС.
Відповідно до пункту 4 Статуту залізниць України (далі Статут), перевезення залізницями вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.
За приписами пункту 6 Статуту Правила перевезення вантажів є нормативним актом, що конкретизує передбачені цим Статутом положення, які регламентують участь та обов'язки сторін у процесі перевезення вантажів.
Правила планування перевезення вантажів містять розділ 3, де зазначені умови планування перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів, і застосування якого здійснюється незалежно від перевезення експортного вантажу або вантажу у межах України.
Таким чином залізниця здійснює планування та облік перевезення експортних вантажів так саме, як і перевезення їх у межах України на підставі документів, які визначені Статутом та Правилами обов'язковими. По станції прикордонного переходу визначається залізниця призначення.
Правила "Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення" не передбачають порядку планування, ведення облікових карток, порядок обліку обсягу перевезення, нарахування штрафу за невиконання плану перевезень.
У Відповідача нема заперечень щодо застосування Статуту у частині відповідальності до загального плану перевезення та за експортним постачанням вантажу. Таким чином судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права.
Перевіривши правильність застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанцій, який дійшов висновку проте, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч.4 п.106 Статуту залізниць України та п.6.7 Правил планування перевезень вантажів, оскільки ні Статут залізниць України, ні Правила планування перевезень вантажів не містять норм про відповідальність відправників за невиконання плану перевезень вантажів по залізницям призначення при відправленні вантажів за межі території України, а станції переходу вагонів з вантажем за межі території України не можуть вважатися залізницями призначення, у зв'язку з чим позовні вимоги ДП "Донецька залізниця" про стягнення 2 516,00грн. штрафу за невиконання плану перевезень по залізницях призначення на станціях яких здійснюється передача вагонів з вантажем за кордон, з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що пункт 5 ст. 307 Господарського кодексу України, який трансформується із ст.908 Цивільного кодексу України, встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Пункт 105 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 з наступними змінами, встановив, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Пункт 106 Статуту залізниць України встановлює відповідальність залізниці та вантажовідправника у вигляді штрафу за незабезпечення залізницею вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, за незабезпечення завантаження маршруту , за надолуження невиконання плану попереднього місяця, за невиконання плану перевезень по залізницях призначення.
Пункт 5 Статуту залізниць України встановлює, що на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів та інші нормативні документи. Нормативні документи, що визначають, зокрема, порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002р. №873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2002р. за №1030/7318, затверджені Правила планування перевезень вантажів, які визначили порядок планування перевезень вантажів залізницями у всіх видах сполучень, а також обліку виконання планів; перевезення вантажів залізницями здійснюється на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами, за пред'явленням, за окремими замовленнями відправників ( вантажовласників або за їх дорученням -експедиторських організацій).
Пунктом 2.1 вказаних Правил визначено, що місячне планування перевезень вантажів у межах України, на експорт у треті країни та країни СНД, у Латвійську Республіку, Литовську Республіку та Естонську Республіку здійснюється на підставі замовлень відправників у порядку, встановленому цими Правилами.
Розділ 3 Правил планування перевезень вантажів встановлює порядок планування перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів, згідно з яким відправники експортних вантажів за 16 днів до початку місяця, в якому передбачається перевезення, надають залізницям відправлення замовлення на перевезення вантажів, оформлені відповідно до пункту 2.2 цих Правил.
Тимчасове положення про місячне планування та організацію перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів залізничним, морським та річковим транспортом, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 357, також у пункті 1 встановлює, що для перевезення експортних вантажів залізничними або залізнично-водними шляхами сполучення вантажовласники до початку планового місяця подають залізницям відправлення розгорнуті заявки на перевезення експортних вантажів, у яких зазначаються вид та кількість вантажу в тоннах і вагонах, прикордонні залізничні станції, морські та річкові порти, через які прямуватимуть ці вантажі, країна призначення та вантажоодержувач.
Таким чином, планування перевезень вантажів по залізницях і станціях призначення є необхідною складовою планування перевезення вантажів.
Пункт 28 цього Тимчасового положення зазначає, що виконання обсягу перевезень враховується в обліковій картці, яка підписується керівництвом залізничної станції і вантажовласником, при цьому ведення окремо облікової картки на виконання плану перевезень на експорт від загального обліку виконання плану перевезень вантажів Тимчасове положення не передбачає.
Пункт 6.7 Правил планування перевезень вантажів( із змінами, внесеними Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.09.2005 № 540), який встановлює облік виконання плану перевезення вантажів в обліковій картці, передбачає, що дані про навантаження на залізниці призначення вказуються для всіх вантажів тільки у вагонах (контейнерах) і тільки для залізниць України у графах 10-15 облікової картки. Для експортних вантажів вказуються залізниці, які передають вантаж за кордон. Недовантаження на залізниці призначення за декаду визначається як сума недовантажень на окремі залізниці за вилученням загального недовантаження за декаду.
Згідно ч.4 пункту 106 Статуту залізниць України за невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером). При цьому Статут визначає, що Правила -це нормативний акт, що конкретизує передбачені цим Статутом положення, які регламентують участь та обов'язки сторін у процесі перевезення вантажів, а не доповнює чи уточнює їх.
У спірних правовідносинах відповідач здійснив замовлення позивачу на виділення вагонів для здійснення перевезення експортних вантажів залізничними шляхами, і ці замовлення були внесені в план перевезення вантажів. Із встановлених судом обставин вбачається, що перевезення експортних вантажів залізничними шляхами сполучення здійснювалось на підставі замовлень відповідача у порядку, встановленому Правилами планування перевезень вантажів.
Застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спору Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) як підставу для звільнення відповідача від штрафу є неправильним, оскільки ця Угода (СМГС) не передбачає регулювання порядку планування перевезень, а спір між сторонами виник по плануванню та виконанню плану перевезень вантажів на експорт. До того ж, стаття 36 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення наголошує на застосуванні внутрішніх законів та правил: при відсутності в цій Угоді, в тарифах, що застосовуються та Службовій Інструкції до Угоди необхідних положень застосовуються постановлення, що викладені у внутрішніх законах та правилах.
Крім того, згідно ст.3 §1 Угоди кожна сторона учасниця угоди зобов'язана здійснювати перевезення всіх вантажів, крім визначених у ст.4, на умовах цієї Угоди, якщо, зокрема, перевезення передбачено у плані перевезень вантажів залізницею відправлення, якщо діючі на залізниці відправлення внутрішні правила не визначають іншого порядку.
Таким чином, судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи і правильно застосовано норми матеріального права, тому у апеляційного суду не було підстав скасовувати рішення суду першої інстанції.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційною інстанцією неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.10.2007р. по справі №40/73 скасувати.
Рішення господарського суду Донецької області від 22.06.2007р. по справі № 40/73 залишити в силі.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
І. Ходаківська