Справа № 501/1960/23
Провадження № 1-кп/947/627/24
09.10.2024 року
Київський районний суд міста Одеси у складі:
судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі судовий розгляд у кримінальному провадженні внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022162380000218 від 27.04.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187,ч.3 ст.28, ч.1 ст.357 КК України; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357, ч.1 ст.263 КК України; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст. 28 ч.1 ст.357 КК України,
за участю сторін провадження: прокурора ОСОБА_7 ,
захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187,ч.3 ст.28, ч.1 ст.357 КК України; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357, ч.1 ст.263 КК України; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.28 ч.1 ст.357 КК України; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.14 ч.4 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст. 28 ч.1 ст.357 КК України.
Прокурор заявив клопотання про продовження застосованого до обвинувачених, кожного окремо, запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи своє клопотання тим, що на теперішній час існують ризики передбачені п.1, п.3, п.5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились та не перестали існувати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_8 заперечував проти заявленого клопотання, зазначивши, що прокурором не доведено досі обвинувачення, під час досудового розслідування було грубо порушено норми КПК України, ризики, вказані у клопотанні є безпідставними та необґрунтованими, а його формулювання є аналогічним попередньому, обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, одружений, має двох неповнолітніх дітей та батьків похилого віку на утриманні, не має судимості, а тому є всі підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, або можливість визначення розміру застави..
Захисник обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_9 заперечувала проти заявлених прокурором клопотань, зазначивши, що її підзахисні доволі тривалий час перебувають під вартою, обидва мають міцні соціальні зв'язки та дітей, ризики прокурором не доведені, а тому просила відносно її підзахисних, кожного окремо, змінити запобіжний захід на непов'язаний з триманням під вартою або визначити розмір застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_10 заперечувала проти заявленого прокурором клопотання, зазначивши, що всі клопотання прокурора є однаковими, ризики, відповідно до клопотань на змінюються, зі спливом часу вони значно зменшились, а тому просила застосувати до її підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачені, кожен окремо, підтримали своїх захисників.
Вивчивши подані клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:
1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При розгляді клопотань прокурора відносно обвинувачених, кожного окремо, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Під час досудового розслідування до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожного окремо, було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому було продовжено слідчим суддею та судом до 14.10.2024 року.
Приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не проведено, свідки безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.
Також, приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не проведено, свідки безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_4 на свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.
Приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не проведено, свідки безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.
Також, приймаючи до уваги те, що на теперішній час ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, його суспільно-небезпечний характер, враховуючи, що санкція ч.4 ст.187 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, суд приходить до переконання що ризик, який існував на момент застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу, не зменшився та продовжує існувати, а саме ризик у вигляді переховування від суду.
Крім того, враховуючи, що судовий розгляд у кримінальному провадженні ще не проведено, свідки безпосередньо судом не допитувались, суд приходить до переконання про продовження існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику можливого незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків, схиляючи їх до надання неправдивих показань, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України вчинення іншого кримінального правопорушення, так як ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень.
Таким чином, викладене свідчить про наявність правових підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожного окремо.
Виходячи з вищевикладеного, враховуючи те, що встановлені ризики не зникли та продовжують існувати, суд приходить до переконання, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченим, кожному окремо, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, суд зазначає наступне.
Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Piruzyanv. Armenia», п.п. 104-105-794, автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
На підставі вищевикладеного, враховуючи інкриміновані обвинуваченим кримінальні правопорушення, суд приходить до переконання про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , кожному окремо, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин, а також обґрунтованості клопотань прокурора, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно обвинувачених, кожного окремо, в судовому засіданні встановлено не було.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 194, 369, 371, 372 КПК України, суд,
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 грудня 2024 року, включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 грудня 2024 року, включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 грудня 2024 року, включно.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07 грудня 2024 року, включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, їх захисникам, прокурору та уповноваженій службовій особі місця ув'язнення обвинувачених.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1